Влада

Вибори на Донбасі: "Хорошая память, хуже чем сифилис"

Сьогоднішня стаття Сергія Рахманіна стане, безумовно довгограючою історією, яку будуть обсмоктувати так само, як рік тому, з подачі все того ж видання всі кричали про план Мореля чи про особливий статус Донбаса

12 березня 2016, 17:12

Вибори на Донбасі: "Хорошая память, хуже чем сифилис"

Я не хочу вдаватися в подробиці і деталі цієї статті, просто дам кілька зауважень, щодо істерії, яка вже запанувала в соцмережах, і яка найближчим часом запанує в нашому телебаченні

Психічний розлад єврооптимістів

Історія про вибори на Донбасі – це довготривала платівка, яку крутить ряд політичних сил протягом останнього року. Я вже вище згадав про план Мореля. Можна тисячі разів повторювати, що позиція України проста – виведіть війська, наш контроль і лише тоді ми погоджуємося на вибори. Але, як співав Гребенщиков: "Хорошая память, хуже чем сифилис", тому про це всі забули. Зараз всі пережовуватимуть те, що за данними "Дзеркала тижня", готується якийсь напівміфічний закон про вибори і ми маємо його прийняти до березня, бо інакше ЄС зніме санкції з РФ. Нелогічність прив’язки цих двох тверджень лежить на поверхні – якраз вибори на Донбасі дозволяють ЄС без будь-яких проблем зняти санкції. Вибори на Донбасі – це те, що справді хочеться Європі, бо тоді можна зробити вигляд, що питання майже вичерпано. Але мова зараз навіть не про це. Мова про те, що наші ура-патріоти і єврооптимісти захворіли на найпростіший психічний розлад бюрократів, який звучить так: тут бачу, а тут не бачу.

Справа в тому, що тиждень тому, на останньому саміті нормандської четвірки Україна вперше опинилися в ситуації "1 проти 3", коли і Німеччина, і Франція зайняли російську позицію і почали вимагати виборів. Ми відмовилися від такого сценарію. Я писав і тоді і пишу зараз: шановні єврооптимісти нам потрібно не кричати, що Порошенко чи Клімкін нас зливають (поки окрім криків підтверджених фактів немає). Нам потрібно тиснути на європослів з однією вимогою: "Ми не хочемо бути Боснією". Я проти того, щоб кричати, що ЄС нас зраджує, бо ЄС робить те, що йому вигідно. Але протиставити цьому можна лише консолідовану позицію, позицію не поділену на політичні гуртки. Але цього ніхто робити не хоче. Тому Гриценко буде кричати про зраду, радикали з Самопомочі будуть вимагати показати неіснуючий закон, а єврооптимісти кричатимуть, що Порошенко продався Путіну і Меркель одночасно.

Чи є план по Донбасу у Садового, Саакашвілі чи Гриценка?

В статті Рахманіна є пасаж про те, що приєднання Донбаса звужує електоральне поле для Порошенка і тому він не хоче вирішувати це питання. Прекрасна теза, якби не одне "але". Приєднання Донбаса звужує електоральне поле всіх політичних гравців, окрім регіоналів і проросійських маргіналів. І, якщо виходити з цієї точки зору, то повернення Донбасу не хоче ніхто. Але це так ремарка. Важливо зрозуміти, що якщо завтра Порошенко перестане бути Президентом, то з нині діючих політиків-кандидатів в Президенти немає нікого, хто мав би теоретичне уявлення про те, що робити окрім, того, що говорити про мінські угоди.

Давайте не брехати самим собі – є всього два сценарії, які можуть влаштувати більшість українців: заморозка ситуації і повномасштабне звільнення цих територій. І будь-хто, хто бачить себе на місці Порошенка і сьогодні, і завтра розглядатиме лише ці два сценарії. Тому всі інші високопарні і напівістеричні крики – це все від лукавого.

Ахметов в кріслі Захарченка

Про план Медведчука, який ніби то хоче зробити керівнком ДНР Ахметова, а Бойка – посадити в крісло Плотницького можна довго і красиво говорити. Але є дві проблеми – це неможливо з точки зору законодавства, а, по-друге, вони можуть чимось там керувати лише спираючись на російські військові формування. Без повномасштабного входження українських військових і повного проникнення українських спецслужб неможлво управляти цими територіями без російських формувань (бойовики ДНР знову утворять ряд сепаратних загонів, кожен з яких контролюватиме свій анклавчик). Тобто, цей план не буде прийнятий українською стороною.

Тепер щодо самого плану. Чи є він насправді? Цілком реально, що він справді існує в голові Медведчука і, що Медведчук справді щось таке пропонував. Але це ще не значить, що такий план взагалі хтось розглядає всерйоз.

Чому всі мовчать про фронт?

І останнє. На жаль, ми маємо чітко розуміти, що посилення конфронтації на Сході, по всій лінії зіткнення – це початок затяжного етапу локальних операцій. Росіянам потрібні якісь тактичні перемоги. Ми також зробили кілька правильних кроків по відвоюванню стратегічних висот і промзон. Але про це в соцмережах і українських ЗМІ говорити не прийнято. Нам насправді треба думати і говорити про фронт, бо якщо ми встоїмо там – набагато легше буде вести переговори дипломатам.

Більше політичних новин читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...