Влада

"Дипломатія" Путіна: Для чого йому новий наступ і Мінськ-0

Вчорашній "Мінськ-0" і сьогоднішній наступ сепаратистів наочно показали, що в рамках наявних домовленостей розв'язати конфлікт на Донбасі неможливо

03 червня 2015, 14:44

"Дипломатія" Путіна: Для чого йому новий наступ і Мінськ-0

 

Потрібен новий базовий договір між сторонами. Або готовність змиритись з тим, що конфлікт в наявному стані законсервується на роки.

А поки за результатами зустрічі тристоронньої контактної групи представниця ОБСЄ Хайді Тальявіні потішила світ повідомленням, що засідання цього органу відкладене на невизначене майбутнє. І що у Мінську засідали лише чотири робочі підгрупи: з політичних, економічних, гуманітарних питань та проблем безпеки. Всі чотири групи "працювали добре", але результати роботи опису поки не піддаються. На думку Тальявіні, робота "йде позитивно", і, зокрема, обговорюється конкретна дата для наступної зустрічі - замість тої, яка не відбулась. Але коли саме має трапитись цей переломний дипломатичний момент - представниця ОБСЄ не змогла сказати.

Незабутній Леонід Данилович Кучма, який, як завше, представляв на цьому заході Україну, вочевидь запідозрив, що не зуміє аж так дипломатично й оптимістично описати зірвані переговори. Тому спілкуватися з пресою про всяк випадок не став.

Причин вважати, що наступна зустріч тристоронньої контактної групи чимось радикально відрізнятиметься від вчорашньої, якось непомітно. Переговори провалюються, конфлікт залишається в "підігрітій" фазі.

При тому "підігрів" відбувається не спонтанно, внаслідок якихось непорозумінь на місцях - а, судячи зі всього, за прямою відмашкою з Москви, яка намагається максимізувати свій вплив на переговорах, демонструючи можливість активізувати конфлікт. І проти таких "інцидентів" спостережна місія ОБСЄ, яка мала стати ключовим елементом мінської архітектури безпеки в регіоні, є абсолютно безсилою..

При тому, якби всі проблеми з дипломатичним вирішенням донбаського конфлікту обмежувалось виключно Мінськом - можна було б списати на невмілість українських переговірників, несамостійність сепаратистів, яким після виходу з залу російського представника Азамата Кульмухаметова попросту заціпило, їх надіями на сьогоднішній "наступ", чи на що завгодно ще.

Але насправді подібний "абсолютний ступор" спостерігається і на глобальному рівні. Росія розповідає, що їй начебто важливо повернутись до конструктивного діалогу із Європою - і вводить чорні списки на 89 душ впливових європейських політиків. Розмова з ними, вочевидь, від тепер має відбуватись через ряди колючого дроту і спини прикордонників. Євросоюз рішуче погоджується з тим, що діалог потрібен - і президент Європарламенту обмежує вільний доступ до приміщення парламенту послу Росії при ЄС. Співрозмовники отримують чудесну змогу почути один другого - російський посол на газоні, а європейський посадовець - в кабінеті з відкритим вікном. Риторика "діалогу, який все вирішить", не здається вже навіть смішною.

Російська спецоперація на Донбасі сформувала гнійний нарив- при тому як для України, так і для Путіна. Як її завершити, не знають до ладу в Кремлі - тому влаштовують провокації. Не знають в Києві - тому на всяк випадок говорять про масштабний російський наступ. Не знають і у Брюсселі з Берліном - тому час від часу присилають українцям якогось поважного дипломата.

І причина цього кривавого ступору проста. Мінські угоди, сповільнивши наростання нариву, не в стані його вилікувати. Оскільки борються з симптомами, оминаючи - або нереалістично описуючи - боротьбу з основною хворобою.

Війна не закінчиться, навіть якщо омріяні 100 і більше міліметрові стволи розведуть на визначену кількість кілометрів. Вистарчить і 80-міліметрових. Якщо треба - то знайдуться, як сьогодні, і "демобілізовані" Гради й танки. Проведення виборів нової влади на території, окупованій ворожими військами і місцевими збройними угрупованнями - повний абсурд. Моніторинг кордону за умов обмеженого доступу до нього не надто чисельних спостерігачів ОБСЄ - нездійсненна мрія.

Для миру на Донбасі, схоже, потрібна нова основа. Вироблена, не виключено, з врахуванням не тільки побажань Володимира Володимировича, Петра Олексійовича та наших добрих європейських друзів - але й громадян України. На плечі яких і ляже подальша доля Донбасу - чи то у вигляді нового "військового податку", чи то вже "податку на відбудову".

Якщо ж таку правову основу майбутнього Донбасу створити не вдасться, всім нам, здається, треба вчитись жити неподалік від сектору Гази. Жити довго, і, по можливості, щасливо.

Loading...
Loading...