Влада

В Україні визріває запит на диктатора

…Але не самодура, або хама. Та чи знайдеться в Україні фігура, здатна взяти на себе всю повноту влади – велике питання

10 липня 2015, 16:00

В Україні визріває запит на диктатора

Перманентна парламентська криза в Україні знову зайшла у фазу загострення, все більше ризикуючи завалити кульгаву на обидві ноги коаліцію і Верховну Раду, що автоматично означатиме й кінець уряду. Гойдалки у вигляді регулярних конфліктів, торгів, різноманітних ультиматумів, провалів важливих голосувань, або ж навпаки, популістичної підтримки відверто шкідливих законопроектів - все це призводить до втоми та розчарування серед населення. Для переважній більшості громадян політичні конфлікти та протистояння - явно ні до чого, і викликають лише роздратування і розчарування.  

Складні економіко-політичні часи, війна на Сході та гальмування реформ в країні призводить до того, що серед населення виникає запит на "сильну руку" - власного диктатора. Мова не йде про тирана-самодура, або хама (такий у нас вже був), а персонажа, який здатен на жорсткі кроки заради мети. Зрозуміло, що задля цього потрібна абсолютна керованість державною системою, а отже монополізація управлінського керма.

Колись у Стародавньому Римі існувала практика у разі якоїсь екстремальної ситуації надавати всю повноту державної влади диктатору. При його призначенні до титулу диктатора завжди додавалася причина його обрання. Наприклад, диктатор, що обирався на випадок військової небезпеки, - Dictator rei gerundae causa, тобто диктатор для ведення війни, обіймав своє крісло аж до завершення бойових дій. Після війни його звільняли і політична система поверталася до демократії.

В Україні ж викликів сьогодні хоч греблю гати, але кандидати в диктатори не проглядаються. Порошенко "диктаторському" запиту суспільства не дуже відповідає. Він може б і хотів би мати більше влади, але в той же час боїться з кимось конфліктувати, а диктатор, що догоджає усім - це оксюморон. От і не може чинний президент навіть прищепити дисципліну власній парламентській фракції, в якій кожен гуляє як хоче. Про коаліцію загалом і говорити годі.

Й врешті, у Порошенка не проглядається справжня стратегічна мета. Так, є красиві слова про майбутнє країни, звісно, європейське, є боротьба за фінансовий вплив з олігархами, але перше занадто абстрактне, а друге - приземлене. 

Єдиною людиною в нинішній політичній системі України, яка теоретично могла б відповідати запиту суспільства на "сильну руку" є нинішній одеський губернатор Михайло Саакашвілі. На відміну від Порошенка, його головна мета чітка і зрозуміла - подолання російського імперського монстра, та зміна балансу сил на пост-радянському просторі. Цьому він присвятив обидва свої президентські терміни в Грузії, цьому ж він намагається сприяти і на сьогоднішньому передньому краю війни проти путіннізму - в Україні.

Цілком природньо, що велика мета Саакашвілі співпадає зі стратегією Вашингтона, що забезпечує грузинському реформатору підтримку наймогутнішої країни світу. Сам же Саакашвілі не соромиться відкрито конфліктувати з тими, чия діяльність не співпадає з його уявленнями про добро і зло, що демонстрував в Грузії і зараз демонструє в Україні.

Якби там не було, а запит на "сильну руку" в хорошому розумінні цього слова у українців є і чинні парламентарі цьому запиту тільки підіграють. Звісно в суспільстві цей запит може і не перемогти природній потяг до козацької волі і демократії.  Але навіть козаки - найбільші європейські демократи середньовіччя наділяли на час війни своїх гетьманів майже необмеженою владою.

Loading...
Loading...