Україна почала свою війну з ІДІЛ

Затримання одного з ватажків "Фронту ан-Нусра" – і готовність України до його екстрадиції - означає, що українські спецслужби демонстративно і публічно вступили в протистояння з ісламськими терористами. Наслідки можуть не забаритися.

Офіційна інформація Служби безпеки України про затримання одного з ватажків "Фронту ан-Нусра" поки що вкрай скупа. Відомо, що це громадянин однієї з пост-радянських країн, який встиг повоювати в Сирії і дослужитись до достатньо високої посади в терористичній організації. Відомо, що його готують до екстрадиції, але куди само – на разі невідомо. Особу терориста поки не розголошується.

Щодо здогадів – то цілком ймовірно, що затримання відбулось за умов співпраці та координації з європейськими правоохоронцями, які зараз проводять масштабну антитерористичну операцію – у Великобританії, Норвегії та Італії, де затримано 13 прихильників "Ісламської держави". І хоча "Фронт ан-Нусра" – це цілком самостійна організація, співпраця між нею та ІД є, за даними західних джерел, достатньо частою.

Достеменно невідомо, чи затриманий вчора Прикордонною службою ісламіст з ІД і сьогоднішня "здобич" СБУ – це одна особа, але таке видається малоймовірним. Бо хоч українські спецслужби і могли переплутати ІД з "Фронтом ан-Нусра", але приписувати досягнення однієї служби іншій навряд чи стали б.

Це тривіальне, здавалось би, повідомлення українських правоохоронців, насправді, є до певної міри поворотним моментом.

По-перше, Україна стає частиною глобального, хай і розділеного на фракції, фронту боротьби з ісламським тероризмом. І нехай ми навряд чи будемо першорядною чи найбільш бажаною ціллю для терористичної відповіді за антиісламістські акції – виключати її вже не можна.

По-друге, ми опиняємося в одних лавах не тільки з Саудівською Аравією та ЄС – але і з Росією, яка після початку сирійської операції стала об’єктом регулярних погроз – і, не виключено, реальних дій ісламських фундаменталістів. Навряд чи цей момент істотно вплине на позицію Кремля в українському питанні, але приводом для певної риторики, пов’язаної зі спільною боротьбою, може служити.

І, по-третє, активні дії проти ісламських терористів можуть послужити наочним сигналом для ЄС, що безвізовий режим, до якого так довго і плутано йде Україна, не загрожує Європі принаймні безконтрольним рухом терористів, які зможуть використовувати Україну в якості воріт, за якими не надто уважно стежать. Не кажучи вже про те, що інциденти з ісламістами є певною підставою для запиту на інституційну допомогу у розвитку наших спецслужб з боку США та ЄС.

Що переважить – потенційні вигоди чи небезпеки від глобальної війни з терором, покаже час. Але жалкувати за вчиненим СБУ та Прикордонною службою не доводиться.

Бо є міркування внутрішньої і зовнішньої безпеки національних інтересів та політичної доцільності. Але поряд є і просто речі, які треба зробити. Треба, по мірі сил, сприяти занепаду і безславному кінцю "Ісламської держави" та "Аль-Каїди". Не зважаючи на те, що це може роздратувати бородатих чоловіків з автоматами десь біля краю світу. Бо без них, як не крути, цей світ стане хоч трохи світлішим.