Що насправді розповів Юрій Луценко на фракції БПП

Тиждень тому було затримано одну з верхівок бурштинової мафії, в тому числі і прокурора Рівненської області у якого знайшли годинник за 650 тисяч доларів. І це лише частина тих, хто наживався на бурштині. Прокуратура свою справу зробила, але насправді робота прокуратури – це вершина айсберга. Можна посадити прокурора області, повісити орден собі на шию, але на місці "прокурора Х" з’явиться "прокурор У", якщо ми не змінимо систему управління і видобутку того самого бурштину. Простіше кажучи, якщо ми не приймемо в цілому закон про бурштин і не запустимо його в дію, можна пересаджати сотні людей, але на їхнє місце прийдуть інші. Ось, що найважливіше сказав генеральний прокурор на засіданні фракції БПП. Те саме стосується піскової мафії на Київщині і Херсонщині. Те саме стосується і десятків інших прикладів.

Наша проблема полягає в тому, що в суспільстві створено міф про ряд молодих борців з корупцією, які ніби то можуть її здолати. Але вся проблема в тому, що всі штатні антикорупціонери парламента живуть в полоні головного міфу візантійщини, який зводиться до формули: якщо є проблема, то треба створити відомство, яке буде боротися з цією проблемою. За рік ми збільшили кількість антикорупційних органів до 12 і зараз, замість того, щоб наповнювати їхню роботу змістом, антикорупціонери ганяються за повноваженнями одних і відбиранні повноважень у інших.

Останній тиждень ознаменувався двома гучними заявами. Перша – заява голови НАБУ Ситника про те, що генпрокуратура незаконно затримала заступника міністра охорони здоров’я Василишина, бо його мала затримувати НАБУ. З однієї сторони ця заява показує про те, що конкуренція силовиків виходить на неприпустимий публічний рівень. З іншої пересічний громадянин плювати хотів на те, хто затримав керівника Олександрівської лікарні, який під час Майдану прославився тим, що видавав поранених орлам Захарченка. Що мали б зробити антикорупціонери після цієї історії? Вони мали б закликати силовиків сісти за закритими дверима і попросити їх знайти компроміс, щоб подібні історії не ставали публічними скандалами. І, очевидно, антикорупціонери, мали б, бодай почати думати, як уникнути в майбутньому подібних проблем – тобто запропонувати гнучкі юридичні механізми.

Замість цього ми маємо другу публічну історію – законопроект, який дозволяє НАБУ прослуховувати всіх і вся без рішення суду. І цей законопроект лобіюють всі наші штатні антикорупціонери, а МВФ хоче бачити його в маяках (пунктах обов’язкових для виконання) на цей рік. Чи є така необхідність прослуховувати всіх без рішення суду? Як на мене нема, хоча б тому, що повноважень в НАБУ вище голови. Але ми знову повертаємося до того, з чого починали: іде боротьба не з корупцією. Іде боротьба за розширення повноважень.

З однієї сторони це проблема росту всіх нових структур. Нема жодної подібної структури у світі, яка б не мислила категорією розширення повноважень. Але головне питання не до НАБУ – вони якраз поступають так, як і мають поступати силовики. Головне питання до наших штатних антикорупціонерів і за сумісництвом єврооптимістів: може потрібно думати не лише над збільшенням можливостей силовиків. Може треба спробувати вирішити простіші питання: як міняти правила гри на корупцйних ринках? Але це, з однієї сторони значно складніше, а з іншої – під це не виділяють гранти.