Влада

Сергій Думчев: Держава не солідаризована з народом. Вона - на своїй хвилі

Розмова про те, чому всі соціальні ініціативи влади мають більш ніж жалюгідний вигляд, та, по суті, не є соціальними ініціативами

29 вересня 2015, 13:15

Сергій Думчев: Держава не солідаризована з народом. Вона - на своїй хвилі

Нещодавно мешканці столиці отримали від мера міста по красивому конверту, в який було вкладено сповіщення про виплату ста гривень матеріальної допомоги власникам Картки киянина. У листі цій радості передувало викладення всіх «досягнень» Кличка і запевнення, що, незважаючи на всі труднощі (які - не вказано), місцева влада буде й надалі піклуватися про малозабезпечених. А поки що вона в пориві цієї самої безпрецедентної турботи дарує нужденним купюру із зображенням Тараса Шевченка. Враховуючи, що Картки киянина є в основному у пенсіонерів, така подачка виглядає особливо обурливою. На сотню наші старі куплять два-три кілограми овочів або по півкіло дешевого сиру і м'яса. Навряд чи такі «іменини серця» запам'ятаються їм надовго. А ось гіркота залишиться. Про те, що означає подібна «щедрість» від мера, ми говоримо з ініціатором «Руху за реформи» Сергієм Думчевим.

Сергій, прийшла і черга Віталія Кличка «сіяти гречку»? Чи не замілко Чи для чемпіона?

Віталій Кличко взагалі виглядає замілко, якщо, звичайно, вийняти цю ікону з її спортивного окладу. Він замілко (а, точніше, підлувато) почав, призначаючи на ключові посади в КМДА своїх бізнес-партнерів, і вже зовсім погано закінчив, відмовившись від партії УДАР, яку рік з гаком тому провів до Київради.

Хіба це не його особиста справа, в якій партії перебувати?

На даному етапі - вже ні. Кличко йшов на вибори 2014 під одними прапорами, а тепер перебудувався під інші. УДАР став частиною президентської «Солідарності», але, йдучи з політичної арени, не дав мало-мальськи виразного звіту про те, що цією політичною силою досягнуто за рік роботи, а що - ні. Ми не почули жодної цифри на предмет того, як, приміром, витрачався міський бюджет; з дефіцитом або профіцитом ми увійшли в другу половину року; які обіцянки виконані, а які - на стадії реалізації. В принципі, таке мовчання має пояснення. Сказати УДАРу, а також і його лідерові по суті-то й нема чого. Хоча будь-який розсудливий мер за рік роботи здійснив би будь-які прожекти. Навіть найсміливіші.

Кличко не вистачає сміливості? Іншими словами - самостійності?

Безумовно, він - вкрай залежна від свого патрона (читай - Президента) фігура. Але справа не тільки в цьому. Він - плоть від плоті існуючої системи, пуповину якої навіть не намагається обірвати. Він мислить не як державний діяч, а як середнього розуму школяр, що копіює поведінку вчителя. У країні прийнято підкуповувати виборця - і він теж іде на підкуп. Прийнято, як ви кажете, «сіяти гречку» - і Кличко сіє.

Адже що таке ці його 100 гривень? Я не кажу про мізерність суми. Хай би навіть Кличко роздавав пенсіонерам по 10000. По-перше, це глибоко аморально, а по-друге, протизаконно. Але головне - і це вже по-третє - такими подачками підміняється суть держави, її функції і призначення. Держава має бути соціальною, тобто захищати і гарантувати громадянину його права. А місто - це маленька держава, сегмент великого дзеркала, де все відбивається в мініатюрі.

Уявіть, що ви ходите на роботу, але зарплату вам не платять. Або платять по 500 грн. і пару разів на рік, перед Трійцею, наприклад, або перед днем ​​взяття Бастилії (а також, що важливо, перед виборами), кидають на картку ще якусь суму - хіба це нормальна ситуація? Ваш договір з державою полягає в тому, що ви чесно робите свою роботу, платите податки, а натомість отримуєте зарплату (або пенсію) і необхідний набір сервісних послуг - освіту, медичну допомогу, правоохоронний захист. Все гранично просто. І не потрібно винаходити велосипед у вигляді Карток киянина.

Але ж місто може підтримати своїх громадян. Київ - киян, Харків - харків'ян. Що поганого в такій адресній допомозі?

У адресній допомозі як такій немає нічого поганого. Тільки не треба нараховувати адресну допомогу «під подію». У квітні, перед Великоднем, родини учасників АТО отримали від Кличка по 350 грн., на дітей-сиріт опікунам дісталося по 250 грн. і ще по 150 грн. - інвалідам першої групи. Вас це розчулює? Мене особисто бісить. А що, в інший час інваліди, сироти і сім'ї, чиї годувальники пішли на фронт, харчуються святим духом? Не потрібно цих нікчемних подарунків «до свята», дайте людям нормальні пенсії, нормальні соціальні виплати, і вони самі куплять собі до великоднього столу все, що захочуть. І не тільки в «червоний день календаря».

Є іще один момент. Адресна допомога хороша тоді, коли вона підкріплена статтею доходу. От якби вийшов Кличко до народу і сказав так: «Я за час свого перебування при владі зміг знайти для Києва десять чи двадцять інвесторів, вони вклали в наше місто такі-то кошти, і чистий прибуток на сьогоднішній день складає стільки-то мільйонів гривень . Я подумав і вирішив, що частину прибутку ми витратимо на нові дороги, а частину я хочу роздати киянам », - такий варіант був би ще більш-менш прийнятним. Ми, городяни, заробили ці гроші, і ми ж їх ділимо між собою. Або, припустимо, не ділимо, а купуємо комп'ютери для шкіл. Але мені в принципі не зрозуміло, звідки Кличко бере гроші на Картки киянина? Дістає з своєї кишені? Або з бюджету? Якщо з бюджету, то хто йому дозволив це робити? Адже всі його статті були розписані заздалегідь, і такої графи витрат, як «дати Кличку на вибори», в бюджеті немає, чи не так? Отже, звідки гроші?

До речі, якщо постояти в чергах за тими ж ста гривнями, то можна почути, що наші пенсіонери не в захваті від Кличка. Вони порівнюють його з Черновецьким. Мовляв, у того, крім таких виплат, ще й продуктові набори були. А Віталька продукти зажав »...

Що ж, такі настрої не кращим чином характеризують наше суспільство, але таку думку теж потрібно правильно інтерпретувати і враховувати на майбутнє. Той, хто міркує в дусі «ти мені - продуктовий набір, а я тобі - голос на виборах», чинить як самий банальний шантажист. А у шантажиста ніколи не потрібно йти на поводу, бо його апетити непередбачувані. І хтось, як бачимо, задовольняє їх краще, ніж Кличко. Це тупиковий шлях, дорога в нікуди. Так ми нічого нового не збудуємо.

Суспільство потрібно перевиховувати?

Я б сказав так: привчати до нових правил гри. До хороших, добрих і справедливих правил гри. Працюєш - отримуй зарплату, відпрацював своє - відпочивай на пенсії. Саме відпочивай, а не стій з простягнутою рукою. Якщо роботодавець затримує виплати - ось тобі суд, який «розрулить» цю ситуацію. І не за хабар, а за страх перед законом. Ще раз повторюю: нормальне суспільство влаштоване просто. Наша ж держава не солідаризувалася з народом, воно - на своїй хвилі. Тому й народ вона жаліє дозовано, у свої «критичні дні», дні перед виборами.

Два слова про «жалість». Яценюк обіцяв підвищення зарплат і пенсій з 1 вересня ...

Так, це «колосальний» прорив. Мінімальна зарплата підвищиться з 1218 грн. до 1378-ми. 160 грн. чистого доходу ... А у скільки разів з 1 вересня зросте комуналка, Яценюк не уточнив? А з 15 жовтня - з початку опалювального сезону? Це прекрасна ілюстрація до того, про що я говорив раніше. Влада у нас - сама по собі, дивиться, як би ще нагнути народ і звалити на нього борги за зовнішніми позиками або щось в цьому роді. Народ же теж не ликом шитий, виживає, як може, не довіряючи владі і не покладаючись на неї.

А ви знаєте, на чому зав'язаний наш так званий прожитковий мінімум? На споживчому кошику. А споживчий кошик не переглядався вже 15 років. Вдумайтеся, будь ласка: 15 років. Як був затверджений 14 квітня 2000-го, так і залишається у своєму незмінному вигляді донині. Ніби й не було цих 15 років і всіх змін, що відбулися за останні півтора десятиліття.

Цікаво б заглянути в цей кошик ...

Вам цікаво, а мені, чесно кажучи, навіть страшно. Я знаю, що в споживчому кошику, наприклад, англійця передбачені видатки на підключення до Інтернету, покупку МР-3-плеєра і гітари, а також послуги садівника. Німці ж (навіть найбідніші) мають право на цифровий фотоапарат і відеокамеру, сканер і принтер, а також тонометр. Французи закладають у споживчий кошик перукарні, косметичні засоби і продукти для кішок і собак. Американці теж не соромляться: в їх кошику - тютюнові та алкогольні вироби, а ще витрати на мобільний і комп'ютерний зв'язок.

А в українській кошику левова частка витрат йде, очевидно, на харчування.

Так, звісно, нам не до гітар. Більш, ніж 65% з переліку товарів - це продукти харчування. При цьому деякі непродовольчі товари та послуги не закладені взагалі. Наприклад, вважається, що школярі можуть обійтися двома підручниками в рік, а студентам навіть цього занадто багато. Платна медицина і платна вища освіта взагалі не згадуються, оскільки, згідно з Конституцією, вони в Україні повинні надаватися безоплатно.

Повертаючись до прожиткового мінімуму. Напевно, в різних країнах і різний підхід до того, що розуміти під цим поняттям.

Безумовно. Десь мінімально допустимим рівнем життя вважають той, що мають від 10 до 20 відсотків громадян. (У нас же - третина населення перебуває за межею бідності.) Десь «танцюють» від соціологічних опитувань, які покликані окреслити коло найнеобхіднішого. У Литві, наприклад, прожитковий мінімум формують, виходячи з моделі сім'ї, де є двоє дорослих батьків і двоє дітей різного віку та статі.

У США, Великобританії та Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40% від середньостатистичного доходу на душу населення, у Фінляндії, Італії, Греції та Іспанії - на рівні 50%, в Португалії та Ірландії - на рівні 60%. У Болгарії уряд скомпонував 6 окремих споживчих кошиків - для різних категорій сімей. І лише в Україні діє так званий «нормативний метод» встановлення прожиткового мінімуму, який упирається в раз і назавжди окреслену корзину.

За п'ять останніх років прожитковий мінімум для дієздатного українця зріс з 869 грн. (2010 рік) до вище згаданих +1218-и. Тоді як зростання базової інфляції протягом одного лише останнього року (з серпня 2014 го по серпень 2015 року) прискорився на 44,6%. Про те, як виріс за цей час долар і як він потягнув за собою ціни на всі групи товарів, я краще взагалі промовчу. Тим часом, на дитину віком до 6 років держава виділяє аж 1032 грн. прожиткового мінімуму, на підлітка до 18-ти - тисячу двісті вісімдесят шість, на інваліда - 949 грн. Вважається, очевидно, що на ці гроші першу реально «поставити на ноги» й підготувати до школи, другому - забезпечити якісну освіту, а третьому - гарантувати належне лікування та догляд.

І наш народ примудряється не тільки виживати, але й займатися благодійністю, «підтримуючи штани» армії, яка багато в чому тримається за рахунок волонтерів ...

Так, це той випадок, коли сам соціум бере на себе функції держави, що стоїть скраю. Сам розподіляє кошти, визначаючи першорядні витрати - це якщо говорити про ваш приклад з волонтерами. У народу є бажання і розуміння того, як має бути влаштована держава, але немає достатньо коштів, щоб реалізувати всі задуми. Тому люди і діляться один з одним останніми крихтами. У держави ж є гроші, але немає елементарної емпатії до простих громадян. Звичайно, довго так тривати не може. Якщо ставлення влади до народу не зміниться, всі демографічні проблеми України будуть вирішені природним чином - ті, хто не встигне емігрувати, відійде в кращий світ. Або уряд все ж візьметься за розум і врятує тих, завдяки кому він, власне, і став владою.

Loading...
Loading...