Савченко розпочала президентську кампанію за конспектами Трампа

Надія Савченко, що останнім часом розбурхувала українське суспільство своїми одіозними спорадичними висловлюваннями, сьогодні виступила з цілою програмною промовою, яку сама пафосно обізвала "національною ідеєю", чим розбурхала суспільство ще більше.

Якщо попередні екстраординарні спічі Савченко можна було списати на не надто продумані експромти, цього разу Надія користувалася (до речі вперше у своїй політичний кар'єрі) попередньо прописаним на папірці конспектом. Отже сьогодні ми маємо справу з системним документом, який, правда, від несамовитих експромтів колишньої путінської бранки відрізняється хіба що обсягом та всеохопністю. Загалом же озвучений сьогодні політичний маніфест Савченко – це божевільний мікс меседжів різного ступеню одіозності, висловлений з уже звичною агресією та запопадливістю. При цьому частина меседжів прямо протирічить одне одному.

В "маніфесті Савченко" знайшлося місце і для "посмішок мешканцям Донбасу" і для прямих переговорів з "ДНР/ЛНР", і для епітетів "виродки" і "суки" на адресу чинної влади за не надто успішну війну з Росією, і для закликів почати звільняти полонених терористів без жодних умов з надією, що ворог відповість так само шляхетно, і для агітації за третій Майдан, і для агітації проти нових революцій, і для переписування Конституції народом, тощо.

Єдине, що об'єднує весь політичний вінегрет Савченко, це очевидне бажання сподобатися геть усім. Кожен політичний меседж нардепа взятий окремо має свою вдячну аудиторію. Принаймні, повинен мати. Савченко спробувала догодити усім: і підпільним ватникам - пропозицією "посміхнутися Донбасу"; і зрадофілам – тезами про "синів Порошенка в полоні", "шоколадні фабрики, що не перероблені на патронні" та "виродків" та "сук"; і родичам полонених та політв'язнів - черговою спробою вирішити складне питання простим, але рішучим способом; і недолугим мешканцям Горішніх Плавнів та Кропивницького – критикою неправильної та невчасно проведеної декомунізації; і навіть потішила "порохоботів" жорсткою критикою "тарифних майданів" та "привладної опозиції".

При цьому Савченко вийшла за межі партійної системи України, запропонувавши виборцям нехай і божевільний та скомпільований, але в цілому унікальний політичний продукт, який жодна політсила не пропонує. Всі великі українські гравці уже доволі давно торочать одне й те саме розраховане на власний електоральний прошарок, натомість Савченко нахабно зазіхнула на весь український електорат.

Все це нагадує головного збурювача політичного спокою Заходу останніх місяців Дональда Трампа, який не надто розбираючись в деталях, годує американських домогосподарок популярними примітивними меседжами, які не сприймають ані поважні демократи, ані його однопартійці республіканці.

Савченко вже не раз заявляла, що не проти бути президентом України. То ж її сьогоднішню промову цілком можна сприймати як початок президентської кампанії. І складається враження, що кампанія ця вестиметься за заповітами Трампа, що, варто зізнатися, є останнім трендом світової політичної моди. Наскільки свідомо робить це Савченко наразі сказати складно. Так само як і складно сказати, чи буде для Савченко її кампанія такою ж успішною, як і для Трампа. Зрештою, шлях обраний Надією Вікторівною вельми ризикований – виборець може почути в її словах саме те, що хоче чути, на що все і розраховано, а може почути і те, чого найбільше боїться. Тому політичний шлях Савченко з рівною імовірністю може закінчитися як великим успіхом так і великим крахом. Єдине, що сьогодні можна сказати напевно - амбіції Савченко вимагають значно більшого, ніж бути рядовим дисциплінованим нардепом Юлії Тимошенко.