Проспект Бандери та Україна, що встає з колін

Перейменування Московського проспекту на проспект Степана Бандери, як і очікувалося, викликало надзвичайно гарячу дискусію у соцмережах. Зрозуміло, що у цій дискусії "вату" брати в розрахунок не треба. Водночас аргументи проукраїнських громадян з поміркованою позицією звелися до того, що ми, мовляв, тим самим образили вразливих поляків. Далі латентні противники перейменувань починають рефлексувати: мовляв, це непогана ідея, але вона не на часі. От колись все стане добре й тоді можна буде.

Нажаль, значна кількість українського суспільства не розуміє, що вдалого часу для запуску цього надзвичайно важливого процесу не буде. Так можна вічно відтягувати перейменування і жити в оточенні бовдурів Леніна та інших комуністичних вождиків.

Що ж до поляків, то насправді вирішити дане питання щодо неоднозначних постатей в українсько-польських відносинах, а також обсудити ті чи інші історичні події мають спеціалісти. Було б набагато краще, аби поляки пішли на діалог з Україною. На жаль, нинішнє керівництво Польщі з Анджеєм Дудою абсолютно неадекватно діє в цьому напрямку, свідомо чи не свідомо погіршуючи відносини.

Що ж до Бандери, то ми ж не влаштовуємо істерик щодо того, що мало не у всіх містах Польщі є вулиця армії Крайової. На її рахунку – чимала кількість жертв українського населення.

Загалом, Степан Бандера став своєрідним мемом Майдану. А потім і війни з Росією. Згадаємо "жидобандерівців" та "туркобандерівців". Втім, широко використовуючи його прізвище та зображення, він абсолютно не асоціювався з реальним персонажем – дуже непростим і неоднозначним. Власне, можна не сумніватися, що його біографію мало хто читав з тих, хто носить футболку "Я бандерівець".

Втім, складно назвати хоч одну несуперечливу історичну постать. Так, він був терористом, вбивцею. Водночас Бандера був людиною свого часу – послідовний борець з режимами – польським, німецьким, радянським. Роки провів у нацистському концатоборі. Його брати загинули від одного режиму, він загинув від іншого.

Водночас не варто забувати, що той же Юзеф Пілсудський теж займався "експропріаціями" та, власне, створив Бойову організацію ППС. 

Загалом, представникам "диванної сотні" треба зрозуміти просту річ: постійно кивати на сусідів, ухвалюючи внутрішньо-українські рішення, неможливо. Надто довго ми панькалися вже з росіянами. Все теж боялися їх образити. Ми ж не боїмося образити жителів Горішніх Плавнів, своїх громадян, називаючи їх "совками" через те, що вони хочуть зберегти назву Комсомольск? Так чому ми боїмося образити поляків? Тим паче, що насправді перейменування Московського проспекту проводилося на зло зовсім іншій країні – тій, що за порєбріком. Про образи з боку поляків було вже згадано постфактум. 

Втім, у цій історії є й інша сторона медалі. Проблема в тому, що у Києві рішення щодо перейменування ухвалює купка популістів, яка просто бачить суспільний тренд і користується цим. Насправді, за великим рахунком, абсолютна більшість депутатів Київради не знають до пуття, хто такий Бандера. У цьому полягає небезпека перетворення декомунізації у профанацію. Процес декомунізації має бути відокремлений від політики та піару, рішення політиків мають бути технічною останньою крапкою без зайвого галасу. В противному випадку Україна може дуже нагадувати Росію, "яка встає з колін".