Посмішка Захарченку від Савченко загнала в ступор зрадофілів, і не тільки

Після першої великої прес-конференції Надії Савченко нас обнадіювало те, що вона не квапиться давати політичних порад всесвітнього масштабу та не пропонує простих шляхів вирішення складних проблем в стилі Поліграфа Поліграфовича. Але радість з цього приводу була не довгою і, як виявилося, дещо передчасною.

Спочатку граната в Раді, потім політична агітація у Лохвиці і от нарешті Надія Вікторівна в ефірі однієї з радіостанцій порадувала українців сценарієм з трьох пунктів "Як повернути Донбас", від чого українські зрадофіли, що вважали Савченко своєю, миттєво впали в ступор.

Суть геніальної пропозиції Савченко дуже проста. Аби повернути Донбас потрібно: перше – "продовжити санкції проти Росії, бо вона ще не усвідомила своїх помилок"; друге – "вийти на прямий зв'язок з ДНР і ЛНР без третьої четвертої сторони", при цьому Захарченка і Плотницького можна вважати "народними депутатами від ДНР та ЛНР" і сама Савченко готова починати з ними переговори; і третє та останнє – "давайте посміхнемося одне одному, і все вийде". Посміхатися, на думку Савченко потрібно саме Захарченку і Плотницькому та й пересічним мешканцям Донбасу, які волали: "Путін, ввєді войска!".

Реакція української громадськості на ці слова героїні були різними, хоча й передбачуваними. Від криків про те, що Савченко продалася Путіну та "дура набитая" до, мовляв, от навіть сама Савченко каже, що треба "почути Донбас". Останнє звісно від сумнівних товаришів з компанії "сочувствующіх народу Донбаса".

Ми, звісно, не будемо вдаватися ані до перших ані до останніх, адже цілком очевидно що наміри Надії цілком шляхетні – відновити територіальну цілісність Україні без кривавих зачисток та руйнувань. Але у своїх міркуваннях пані Савченко припустилася однієї досить очевидної помилки, зробленої швидше за все через поспішність у висновках. Говорити з Захарченком та з Плотницьким все ж таки не можна, і перш за все не з етичних міркувань, мовляв, які можуть бути перемовини з терористами, а з абсолютно іншої причини – і Захарченко, і Плотницький нічого самі не вирішують. Тай взагалі в якості таких-сяких політичних одиниць вони існують виключно з панської ласки пана Путіна та завдяки його воєнторгу та спеціалістам військової сфери.

Загалом то останній факт українцям чудово відомий і жодних ілюзій щодо самостійності "ЛНР" чи "ДНР" ніхто не плекає. Чому цього не розуміє Савченко? Можливо тому, що останні два роки існувала в певній інформаційній ізоляції в умовах російської тюрми і ще не до кінця освоїлася в українських реаліях сьогодення.

Хай там як, а перемовини з Захарченком та Плотницьким будуть в ліпшому випадку розмовою з Путіним через зайву ланку посередників, а в гіршому - бесідою сліпого з глухонімим. Отже, доцільність витрачання сил, засобів та часу на подібне замирення прагне до нульової.

Що ж стосується останнього пункту з плану Савченко – "посміхнутися одне одному", то це звичайна миролюбна риторика в стилі Ріната Ахметова, от тільки вона аж ніяк не на часі і звучить вершиною цинізму. І дуже хочеться вірити, що в цьому випадку Савченко просто "ляпнула не подумавши". Так, будь-яка війна закінчується мирними переговорами, які не можливі без прощення, звісно, в певних межах, і останнє Савченко на щастя чудово розуміє. От тільки посмішки тут абсолютно недоречні і розмови про це нічого окрім роздратування у українців не викликатимуть.

Отже, в підсумку можемо констатувати, що з беззаперечної народної героїні Надія Савченко надто швидко перетворюється на політика з доволі неоднозначною репутацією. Вона хоч і обіцяла не поспішати з політичною діяльністю, але природня бурхлива енергія Наді робить в цьому випадку свою чорну справу.