Влада

Чому в "ДНР" розчаровані обміном України на Іран

Нарешті ми знаємо не тільки те, що "всепропало" і "насзливають". Ми навіть знаємо, чому саме так трапилось.

17 липня 2015, 14:00

Просто США вирішили "обміняти" Україну на допомогу Росії у врегулюванні іранського та сирійського питань.

Головним поштовхом нової публічної істерики послужили роздуми на цю тему екс-радника Володимира Путіна, Андрія Іларіонова. Потім їх, щоправда, охоче підтримали й самі українці у соцмережах. Все це творчо наклалося на черговий крик "нас зливають", який долинув дві доби тому з-за стіни Ради від віце-спікера Оксани Сироїд.

Суть роздумів про "насзливають" зводиться до наступного. Володимир Путін погодився допомогти США "добити" Іран на відмову від ядерної програми, а також допоможе "нагнути" президента Сирії Башара Асада чи то на переговори зі США, чи то взагалі на повну відмову від влади.

Навзамін США чи то віддають, чи навіть погоджуються лобіювати інтереси Росії в Україні. Це "лобіювання" буде здійснюватися шляхом примушення України до виконання підписаних нею Мінських угод. Відповідальний за виконання - "замдержсек" Вікторія Нуланд.

Бо, за великим рахунком, абсолютно все, що зараз відбувається під крик про "нас зливають" - це імплементація Мінських угод, не більше і не менше. Звичайно, в Мінських угодах не прописано зміни до Конституції України. Але там чітко прописано ухвалення Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Який, в разі прийняття без відповідних змін до Конституції, буде їй суперечити. Крики про те, що зміни в Конституцію - це "широкоформатна автономія для Донбасу" - не зовсім правдиві. А всіх, хто їх генерує, варто спитати - в чому саме та автономія полягатиме? По пунктах, якщо можливо.

Ймовірно, умови Мінських угод не надто приємні чи навіть не надто корисні для України. Але виконувати їх доведеться. Бо в праві немає "добрих і поганих" чи "вічних злочинців і вічних жертв". Там є тільки ті, хто порушує закон або взяті на себе зобов'язання - або не порушує. Чи Україна підписувала ці угоди, наперед готуючись їх не виконувати? Тоді чим ми відрізняємося від Росії, яка "всього лиш" теж порушила пару-трійку міжнародних договорів?

І всіх, хто зараз говорить про "погані Мінські угоди", варто запитати - а де вони були в момент їх підписання? І якщо умови Мінських угод є аж настільки небезпечними для України, що ми готуємося посваритися з нашими стратегічними партнерами заради щастя їх не виконувати - то може чесно було б їх публічно денонсувати, а не ховатись за ними, коли зручно - і хаяти, коли заважають?

Чому в "ДНР" розчаровані обміном України на Іран - фото 1

Щодо того, що Мінські угоди виконуються Україною, але їх не поспішає виконувати Росія та сепаратисти - то це чистісінька правда. Але "тимчасовий порядок самоврядування" ніяк не почне функціонувати до виконання угод російсько-сепаратистською стороною. Скоріше за все, він взагалі ніколи не почне працювати і є лиш черговим па у дипломатичній кадрилі - але це вже інша історія.

А якщо відійти від формально-юридичного підходу, то можна побачити, що прийняття змін до Конституції, схвалене і підтримане американською стороною, чомусь не викликало ані найменшого ентузіазму з боку Росії. Щось недоладно промекали "лідери республік" - про те що "укропи з ними не порадились", "автономії немає", і "говорити з Києвом вони будуть тільки з допомогою окремих договорів (?)". Судячи з фантастичних і недоладних дурниць, які лунали в цих промовах, цього разу в Кремлі навіть не встигли написати підопічним, що саме їм треба говорити. От ті самі й придумали, що зуміли. Як би там не було, але на всенародне святкування "великої перемоги над украми" все це якось не схоже.

Розповідаючи про можливі приховані небезпеки імплементації (чи імітації імплементації) Мінських домовленостей українською владою, чисельні коментатори роблять добре діло. При тому вони не тільки зриваються на істеричний тон, але й помітно ті небезпеки перебільшують. У полемічному запалі зловживають гіперболами, скажемо м'яко. І це вже не дуже добре.

Але критикуючи і, по суті, заперечуючи прийняті Україною і схвалені міжнародним загалом кроки по деескалації конфлікту, вони не пропонують ніякої, ні найменшої розумної альтернативи. І це - дуже-дуже погано. Бо всі аргументи, які ілюструють позицію теперішніх "насзливальників", зводяться, по суті, до прозаїчного "стояти до кінця".

Але закликати "стояти до кінця" - що у Верховній Раді, що в інституті Катона у Вашингтоні, де трудяться Оксана Сироїд і Андрій Ілларіонов відповідно, неважко і навіть приємно. Куди як важче це робити "на передку". Чекаючи на дембель, який, по ходу, затримують на три місяці - і думаючи, які аргументи в геополітичній суперечці можуть прилетіти з того боку.

Loading...
Loading...