Влада

США шантажують Порошенка американською партією України

Без потужного представництва у парламенті, прозахідні сили України будуть приречені на поразку – незалежно від того, скільки саме міністрів-технократів запросять до наступного уряду

03 лютого 2016, 14:41

США шантажують Порошенка американською партією України

Відставка міністра економічного розвитку та торгівлі Айвараса Абромавичуса стала логічним етапом у розвитку політичної ситуації. Після Боровика, Пивоварського, Шульмейстера та інших, менш знакових фігур, рішення "литовського варяга" складно назвати несподіваним.

Звичайно, з якоїсь точки зору можна сказати, що "західники та прозахідники" взялись за завдання, виконати яке виявились неспроможні – і вирішили красиво "зістрибнути" за мить до того, як невдача мала стати очевидною для всіх. До певної міри, це навіть буде правдою. Принаймні, стосовно Айвараса Абромавичуса – який раптом помітив жахіття корупції і тиск з боку Кононенка і його ставлеників в акурат в той момент, коли заговорили про його власну ймовірну відставку.

Депутати від БПП вже навіть висловили своє "щире здивування" щодо того, що Абромавичус, замість того, аби прозвітувати перед фракцією, вирішив звільнитись з уряду.

Хоча у чомусь вони злукавили – міністр таки відзвітував. І звіт його вийшов цікавішим, ніж хтось міг би запідозрити ще дві доби тому. Замість нудних і малоінформативних цифр про "надої та урожайність", чи "комплексної стратегії розвитку української економіки на наступні 5-10 років" – успішне ненаписання якої йому теж зарахували у провину (як це так – майже всі перед ним писали, а цей взяв – і не написав!), Абромавичус просто розповів, хто і як зараз "кришує дерибан". В результаті – депутати обурені, а народу навіть цікаво.

Хоча цікавість, звичайно, марна – чомусь складається враження, що і Кононенко залишиться у стінах Верховної Ради, і Абромавичуса ніхто за "наклеп" переслідувати не стане. Що, безумовно, переконає громадян України в тому, що як екс-посадовець, так і народний обранець – чудові і чесні люди. Просто з трохи різними поглядами не реальність. Буває.

В будь-якому разі, "людей Держдепу" в уряді явно поменшає. І роздратована реакція американського амбасадора, яку підтримали практично всі західні дипломати в Україні, явно демонструє, що рухи президентської фракції у світі помітили і належно оцінили.

Навзамін Абромавичусу, скоріше за все, прийде свій хлопець Олександр Домбровський. Кандидатуру якого явно підтримує... правильно, Ігор Кононенко. Пропозиції якого стосовно того, хто, що і як буде дерибанти в майбутньому, Домбровський, на відміну від Абромавичуса, ігнорувати чи публічно обговорювати, звичайно, не буде.

З одного боку, можна сказати про явний "кадровий голод" Держдепу, який не зумів знайти і пролобіювати на посаду міністра економічного розвитку та торгівлі когось жорсткішого і витривалішого, ніж прибалтійський бізнесмен, який, по великому рахунку, виглядав миршавим й приреченим пай-хлопчиком в компанії реліктових ящерів епохи пізнього кучмізму.

З іншого боку, сьогодні стає очевидним, що без потужної політичної підтримки з боку парламенту "варяги" в уряді – явно розмінна монета, якою відкуповуються від набридливих кредиторів, але терпіти надто довго явно не збираються.

Для цього потрібна направду "прозахідна" партія. Не виключено, що частина ключових фігур цієї партії теж повинна бути "варягами". Зустріч Абромавичуса з Саакашвілі свідчить, що якісь подібні роздуми серед "варягів" вже йдуть. Що не може не тішити – не залежно від ставлення до особистостей обох фігурантів розмови. Але реалізувати подібний проект буде набагато-набагато важче, ніж попередню версію прискорення реформ, "міністри в обмін на кредити".

Хоча б тому, що проти "прозахідної" партії з "варягами" в керівництві і підтримкою Заходу в активі виступлять не тільки кремлівські тролі чи Ляшко з вилами. Проти неї одностайно виступить практично увесь чинний український політикум. Хоча б тому, що для частини наявних політсил старт подібного проекту стане початком кінця. А для всіх решту – радикальним переформатуванням правил гри, звуження "вікна можливостей", пов’язаних з монетаризацією здобутих політичних перемог.

Кістяком подібної політсили, гіпотетично, могли б стати громадські організації, які могли б "викристалізуватись" у всіх регіонах країни довкола такої ідеї та якогось центрального інтелектуального та ідейного ядра. Але це ядро ні в якому разі не може складатися з людей, які зараз беруть участь в українській публічній політиці. Чи наважиться Вашингтон на подібний проект – сказати складно. Але без нього надія на реформи в Україні є приреченою. Приреченою на безконечні "концепції розвитку" на папері – і заміну "смотрящих" на Банковій та Грушевського.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...