Влада

Між рядків: як очистити від сміття зведення з фронту

Класична прикмета війни: за валом інформації та дезінформації вже зовсім неможливо зрозуміти, що ж робиться на фронті, кому належить стратегічна ініціатива або, якщо формулювати питання більш прямо, хто кого на даний момент перемагає?

01 лютого 2015, 11:15

Між рядків: як очистити від сміття зведення з фронту

Звичайно, масова брехня при будь-яких бойових діях є чимось органічним, можна навіть згадати про те, як Радінформбюро повідомляло про «звільнення» якихось населених пунктів, які - як неважко було переконатися радянським громадянам - ще недавно перебували в глибокому тилу.

Думаю, не мені одному телефонують в останні дні з питаннями: чи не знаю я, що в Вуглегірську? Чи не здали Дебальцеве? Як я ставлюся до заяв Захарченка про наступ на всьому фронті? Чесно кажучи, у мене немає відповіді на всі питання, так як і українська офіційна сторона інформує про події на фронті абсолютно незадовільно, а вже Захарченко, Пушилін і тому подібні персонажі з язиком без кісток на те й створені, щоб нести всяку нісенітницю, яку навряд чи варто серйозно брати до уваги.

Але все ж я точно знаю, що механізм цензурування інформації досить формальний, щоб, маючи про нього поняття, хоча б трохи створити уявлення про те, хто кого перемагає на даний момент. Скажу відразу: цей метод більш підходить для російських видань з централізованим «державницьким» підбором новин. В Україні, де у кожного власника медіа є не те, що свій погляд на конфлікт, але і часто свій улюблений польовий командир (іноді навіть з того боку фронту), потрібно робити поправки на те, що наша подача інформації може бути спрямована не стільки на придушення ворога, скільки на деморалізацію аудиторії, наприклад, конкуруючого телеканалу.

Проте все ж універсальні постулати вбити неможливо. Наприклад, якщо в зведеннях новин картина битв передається широкими мазками, з картами відвойованих територій і з величезними червоними стрілками ударів «наших», які перерізають чорні комунікації «їхніх» - однозначно, що справи у цієї сторони йдуть чудово. Коли фортуна повертається іншою стороною, все змінюється діаметрально: місце армій, що марширують займає якийсь солдат-герой, той же універсальний Василь Тьоркін, що збиває «юнкерси» з трилінійки, яка витягнута під час найбільших відступів Червоної армії з історичного нафталіну (лубочний персонаж Тьоркін піднімав бойовий дух російських військ ще й в японську, і в першу світову війни). Тут же пригодився і образ льотчика Гастелло, і висмоктаний абсолютно з пальця «подвиг панфіловців». Варто сказати, що і з іншого боку ситуація йшла точно таким же чином: чим менше надій подавав вермахт, тим більше пропаганда запевняла населення в існуванні «вундерваффе», а коли і з «вундерваффе» стало туго, в агітаційній роботі рейха було доручено «рятувати» чотирнадцятирічним гітлерюгендам з фаустпатронами.

Ще одна ознака успіху/неуспіху на фронтах - явний пошук відповідального. Тут теж не обходиться без «вундервафель». У конфлікті на сході намітилася чітка закономірність. Якщо офіційні особи (з обох сторін) «виявляють» у противника новітню зброю, це як пити дати - їхні справи кепські. Якщо ситуація змінюється на протилежну, то прийнято висміювати озброєння противника: іржаве, застаріле, радянське, саморобне, аварійне і т.п. Іноді легенду про зброю можна замінити якимись екзотичними і одночасно огидними найманцями. Неважко помітити, якщо одна сторона буде говорити про «легіони НАТО», то інша відразу ж розповість про «загони Кадирова» - вони теж, як правило, проскакують в інформповідомленнях залежно від військової обстановки.

Ну, і з мирними пропозиціями у нас виходить та сторона, справи якої на сьогодні погані. Кажуть, правда, що мирні пропозиції - це тактичний прийом, щоб відтягнути час, але наступаючій стороні, зауважимо, немає абсолютно ніякого сенсу відтягувати його що б то не було. Неважко помітити, що в риториці того ж Захарченка напади миротворчості постійно чергуються з вимогою «війни до переможного кінця» або хоча б до адміністративних кордонів Донецької області. Причому войовничість у нього явно корелюється з черговими візитами в регіон путінських конвоїв, що підкидають його військам чергові боєприпаси. А якщо про мир підписується ще й документ, значить ситуація зовсім погана (як у нас з Мінськими домовленостями).

Є ще кілька способів очищення інформаційного поля від нашарування дезінформації, але вони не настільки надійні, як вищеописані, які практично не схильні до змін, тому що пропаганда спочатку повинна бути налаштована на масового споживача, а вже його інтелект міряється за IQ найтупішого представника колективу - ну, приблизно, як пересування армії визначається за останнім солдатом.

Не дивно, що всі демагоги ХХ століття апелювали саме до найтупішого свого наступника, а що таке пропаганда, як не масова і шалена демагогія? Занадто розумна вона не може бути в принципі, а ось у формі божевільного марення Захарченка - цілком. По суті своїй, єдине, що можна протиставити їй, - це чесність у визнанні своїх як військових успіхів, так і невдач. На жаль, останнім часом наші воєначальники від Муженка до Бірюкова наговорили стільки всього, що про довіру до міністерських працівникам говорити не доводиться. Але ті ж англійці в бойових зведеннях не соромилися описувати свої поразки і навіть у чомусь додавали «чорнухи» у порівнянні з німецькими даними. І домоглися того, що суспільство повірило владі. Чому б таке не зробити і нам, замість того, щоб згадувати забуте мистецтво читання між рядків?

Loading...
Loading...