КТАР і Таврійська область. Чому Крим має стати українською Боснією

Вчора під час виступу на заході, присвяченому роковинам депортації кримських татар, президент України заявив, що розпочався процес створення в Криму національної автономії киримли. І це як мінімум добрий знак. Знак того, що нарешті питання корінного народу півострова буде якимось чином вирішене. І що вони перестануть бути ізгоями на власній землі. (Нагадаю, що в Україні є два народи-автохтони – це власне українці і кримські татари. І у тих, і у інших є тільки ця земля, і піти їм більше нікуди, в світі немає більше ніяких країн, які вони могли б назвати власним домом.)

Звісно, зараз це питання скоріше теоретичне, оскільки територію АРК окупувала сусідня держава. Але рано чи пізно, коли новітній Болбочан увійде до Сімферополя, воно постане у всій своїй невизначеності і спірності. Тому готуватися до нього треба вже зараз.

Вчора ж на ефірі одного з телеканалів колишній голова Ради міністрів Криму, голова Севастопольської міськдержадміністрації і постійний представник Президента в АРК Сергій Куніцин, обговорюючи сказане Порошенком, нагадав про одну важливу деталь. Справа в тому, що киримли не складають більшості в Криму. (Точніше, не складали на момент анексії. Нинішню ситуацію, коли, як правильно зазначив президент, на півострові розпочався новий геноцид кримських татар.) І з цим безперечно доведеться рахуватися.

Саме тому, як на мене, було б логічно зробити одну просту річ. Розділити Крим. Так, як це зробили Дейтонські угоди з Боснією і Герцеговиною. Розділити за етнічним принципом, виділивши в окреме адміністративне утворення ті райони, які мають найбільший відсоток кримських татар. Умовно назвемо це утворення КТАР – Кримськотатарська Автономна Республіка. Зі столицею, очевидно, в Бахчисараї.

На всій іншій території, яка насправді позбувається будь-яких логічних обґрунтувань (ба більше, морального права, зважаючи на зраду 2014 року, коли, навіть попри "зелених чоловічків" і фейковий "референдум", багато етнічних росіян дійсно підтримували ідею "повернення до Росії") на автономію, створюється звичайна українська область. Можна навіть змінити назву з історичним підтекстом і назвати її Таврійською.

Ось один із можливих варіантів. За основу я взяв перепис населення 2001 року, виділивши в КТАР райони, в яких кримських татар проживало більше 20%. Територія КТАР виділена синім, Таврійської області - жовтим.

Як бачимо, територія ця є розірваною – причому стосовно обох адмінутворень. І КТАР не має безперервного простору, і у Таврійської області є два анклави (Сімферополь та Джанкой). Але це абсолютно не критично, оскільки ніяких кордонів між цими двома утвореннями не буде – як немає ніяких кордонів між Закарпаттям та Львівщиною, Запоріжжям та Херсонщиною.

Отже, це дійсно схоже на боснійський варіант, де країна розділена на дві частини (плюс особлива округа Брчко) – хорватсько-мусульманська Федерація Боснія і Герцеговина та сербська Республіка Сербська. У ФБГ є два напіванклави, куди можна дістатися лише через територію РС, а сама Республіка Сербська складається з двох окремих частин. Дуже схоже на мій варіант нового Криму.

Але на цьому схожість завершується. Бо в Боснії і Герцеговині маємо фактично конфедеративний устрій, хіба що без права виходу частин (ентитетів) із цієї конфедерації. Там ентитет може заблокувати будь-яке загальнодержавне рішення, яке йому не сподобається – чим і любить займатися Республіка Сербська, час від час ще й натякаючи про можливий вихід.

У нас же буде зовсім інша історія. Таврійська область стане просто 25 областю України (тож їй просто не буде з чого і як виходити), КТАР же до певної міри займе місце колишньої АРК – тобто стане автономним утворенням в унітарній державі, не маючи ніякого серйозного впливу на загальнодержавну політику і, звісно ж, не маючи ніяких прав на вихід зі складу України.

Звісно, мапа ця досить умовна, оскільки після кримської реконкісти етнічний склад Криму може і змінитися – скажімо, не всі повернуться на півострів, а дехто, навпаки, втече по неіснуючому Кримському мосту на Росію, подалі від бандерівців та татар. Тому таке розділення Криму логічніше буде провести не відразу після відновлення там української влади, а через деякий час і після перепису, щоб спиратися на актуальні дані.

Але розділити Крим необхідно. В першу чергу для того, щоб кримські татари нарешті отримали свою територію, свою автономію, де їх мова, їх культура, їх Меджліс буде мати життєвий простір. Бо раніше це було лише на папері (і то не завжди). У нас дуже люблять посилатися на досвід інших країн – мовляв, живуть в Швейцарії з чотирма мовами, чи в Канаді з двома. Так от, в Канаді всі чиновники федеральних органів влади в обов'язковому порядку мають знати і використовувати обидві мови. (На місцевому – будь ласка, використовуйте лише мову своєї провінції, але якщо це загальноканадська структура – то навіть десь в Ванкувері має бути людина зі знанням французької.) В Криму ніколи не було такого, щоб усі чиновники знали і використовували кримськотатарську мову. Тому в першу чергу для цього їм потрібна своя автономія.

А в Таврійській області – будь ласка, як в Харкові, Дніпрі чи Запоріжжі, використовуйте державну мову. Її, навіть попри "русскоязичную чєлюсть", вивчити значно легше, ніж кримськотатарську.

Для найспостережливіших читачів, які помітили, що на мапі немає окремого адмінутворення "місто Севастополь". Після виведення звідти Чорноморського флоту Росії – а він буде виведений під час реконкісти, бо в Україні нічого робити військам країни-агресора – необхідність у окремішності Севастополя зникне. Тому його треба на загальних умовах приєднати до Таврійської області, щоб раз і назавжди закрити тему. Історія російського Криму і ультраросійського Севастополя повинна закінчитися. Після звільнення Крим має стати українським і, у відповідній частині, кримськотатарським.