Чому ватниці Собчак наплювати на кримських татар і міжнародне право

"Для мене, як для більшості підлітків в радянські часи, Крим - це позитивні емоції: канікули, перше кохання тощо. Якби я була президентом, то, можливо, сама теж наважилася б на приєднання Криму (до Росії)", - сказала Собчак польському Newsweek.

При тому вона зазначила, що робила б це у інший спосіб: вкладаючи інвестиції, пропонуючи привабливу модель розвитку Криму - але без будь-яких "зелених чоловічків", агресії і вивішування російських прапорів.

На думку журналістки, Крим вже не повернеться до складу України, і розмови на цю тему "не мають сенсу". "Єдине, що ми могли б зараз зробити, - це провести новий, чесний референдум для його жителів", - вважає Собчак. Не уточнюючи при тому, що саме слід питати у мешканців півострова, який так безальтернативно не може повернутись під управління Києва.

Жодних особливих претензій до Ксенії Собчак немає - вона засуджує військову агресію, рівно як і всю іншу путінську політику, при тому робить це не у Києві чи Львові, а в Росії. Що вимагає певної мужності, пам'ятаючи про деякі милі подробиці. На кшталт непомітного чоловічка, який після вбивства Нємцова пообіцяв Собчак, що вона стане наступною.

Проте імперська свідомість, судячи з "кримських тез", не чужа і їй. Врешті, кожен з нас - сума генетики і соціального середовища, в якому минає життя, тому дивуватись як би й немає чому. Просто дехто, побачивши на прогулянці красиву квітку, конче хоче її зірвати і притягти додому. Не задумуючись при тому, скільки вона після того проживе.

Мимоволі Собчак окреслила ті шанси, які в Росії стосовно Криму і справді були. Потужна ветерансько-спецслужбістська діаспора, великий відсоток російської власності, тотально русифікований медіа-простір - все це робило Крим частиною "руского міра", хотіли того в Києві чи ні. А за межами Києва доля Криму була всім просто байдужа.

Власне, до прямої військової окупації Росія мала можливість відносно "цивілізовано" від'єднати Крим від України. Але цей шлях зайняв би мінімум 50-60 років і мав би проходити в кілька етапів. По-перше, потрібно було просто розпочати в кримському суспільстві дискусію про можливий референдум щодо від'єднання. І якщо для критичної маси кримчан життя в Україні виявилося б зовсім нестерпним, можна було б провести консультативний референдум, який би без юридичних наслідків продемонстрував рівень підтримки ідеї від'єднання, і, що найголовніше, відсоток населення, який такого від'єднання категорично не хоче. Тут мова перш за все йде про українське та кримськотатарське населення. Нехай такого населення загалом нашкреблося 20%. (Хоча зараз про будь-які соціологічні показники можна говорити виключно гіпотетично). Після цього можна було б піднімати питання про справжній референдум, але за умови забезпечення дотримання прав меншин - або шляхом створення української та татарської автономії в складі незалежного Криму, або ж Криму в складі України але з максимально широкою автономією.

До того ж про формально-юридичне приєднання Криму до Росії мова йти взагалі не могла, і кримські сепаратисти могли розраховувати максимум - на незалежний Крим під протекторатом Російської Федерації, але за певних умов. Перше - це наявність в Криму української військово-морської бази, друге - неможливість розташування в Криму російської ядерної зброї.

Ну і на останок, якщо б справа таки дійшла до розлучення, то потрібно вирішувати питання поділу спільно нажитого майна, а також домовитися про майбутні господарські стосунки - постачання води, електрики, транспортне сполучення тощо.

Але зараз всі ці міркування - лише пустопорожні конструкції, адже після фактичної військової окупації мова може йти лише про повернення Криму до складу України. Інші варіанти навіть не будуть розглядатися. Це терористичні республіки Донбасу можуть досить довгий час існувати у вигляді ніким невизнаних шматків території. Таких прецедентів вдосталь - Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія. Що ж стосується Криму, то він має повернутися законному власнику, і не важливо рано чи пізно, аби це було уроком усім, хто хотів би пограти в фюрера і аншлюси.

І у зв'язку з цим доля мешканців Криму, що вітали окупантів та вистоювалися в черги на отримання російського паспорту буде не надто приємною, і нагадуватиме історію, що трапилася з судетськими німцями після Другої світової. Звісно, ніхто їх насильно не депортуватиме, не битиме і не вбиватиме, але після повернення півострова Україні місцеві ватники будуть обмежені в політичних правах - не зможуть голосувати на виборах центральних і місцевих органів влади, та бути обраними. Крім того нова влада аж ніяк не заважатиме, а то й сприятиме поверненню кримчан на історичну батьківщину - кудись під Курськ чи Кострому.

Але повернімося до пані Собчак. При всій повазі до її мужності і громадянської активності вона все одно залишається звичайною ватницею з дикунськими поглядами на життя, адже так і не засвоїла головний принцип цивілізованого співжиття - якщо скоєно злочин, винні мають бути покарані, а завдана шкода компенсована. Анексія Криму - це грубе порушення міжнародного права, і саме тому півострів повернеться Україні, а Путін буде покараний, і якщо не Гаазьким трибуналом, то принаймні санкціями, ізоляцією і невідворотнім колапсом економіки.