Кому "Народний фронт" може поскаржитись на сепарів в Комінтерновому

Фракція "Народного фронту" вимагає від президента, Генштабу та Міноборони "оприлюднити свою позицію" щодо ситуації з Комінтерновим. "В нас немає ніякої "сірої зони", є свята наша українська земля, за яку гинуть наші українці" – зазначає перший заступник керівника фракції Андрій Тетерук.

Депутати від "Об'єднання "Самопоміч" (в особі Семена Семенченка) закликали Генштаб прийти до Верховної Ради задля звітування про ситуацію із захопленим Комінтерновим. З якого, переконаний Семен, бойовики зможуть не те що з артилерії – а навіть з мінометів обстрілювати Маріуполь.

Все це не рахуючи заяв позафракційних депутатів, які й собі не пропустили нагоди продемонструвати і свою стурбованість ситуацією.

Що саме повинні сказати президент – чи тим паче Генштаб – депутатам у цій історії, зрозуміти непросто. Бо порушення умов мирних угод, якими би прикрими вони не були – не зовсім компетенція військових. І віддай Генштаб зараз наказ вшкварити крупнокаліберною артилерією по Комінтерновому – ми станемо порушниками Мінську набагато більшими, ніж російсько-сепарська рота, що влізла в цей населений пункт. Не кажучи вже й про те, що і Україна неодноразово заводила війська у "сіру зону" – пардон, у ту частину "святої землі", яку не в стані самостійно відбити, відмовившись від Мінських угод.

А розбиратися у цій ситуації, як не крути, слід дипломатам, а також тим, хто гарантував виконання угод.

Попри всю неодноразово виправдану нелюбов до російського постпреда в ООН, треба сказати, що його реакція на аналогічні "заходи" українських військ у сіру зону була куди як логічнішою. Чуркін не побіг в Держдуму із закликом викликати "на килим" Путіна, Шойгу і ще когось за компанію. Він просто зробив заяву на засіданні Радбезу, розповівши всім охочим, що Україна порушує умови Мінських домовленостей.

Аналогічну річ міг би зробити й український постпред. На дії якого "Народний фронт" міг би легше й ефективніше повпливати за посередництвом Яценюка в Кабміні, ніж керівників Генштабу – в Раді.

Якщо ж комусь з професійних кабінетних борців за "святу землю" цього видається замало – то, маючи депутатський мандат, можна було б проявити себе ще як мінімум в десяток способів. Написати обурений запит до ОБСЄ – про кричуще недостатній контроль за буферною зоною. На випадок, якщо вони дотепер не помітили. Чи до російської Держдуми. Чи хоч прямісінько в Бундестаг. На крайній випадок – статтю до газети Times, врешті-решт, про викличну поведінку підтримуваних Росією бойовиків. Чи до Газети Виборчої – якщо немає жодного референта з належним знанням англійської мови. Ні, не те щоб від того була велика користь – хоча й зайвий розголос цій справі не завадить. Але така реакція принаймні не викликатиме зайвого "всепропальства", і підозр електорату, що у вторгненні в Комінтерново винен Генштаб разом з президентом.

Бо в деяких несвідомих виборців з'являються недоречні підозри про те, що махнувши рукою на недавні і набагато більш явні (якщо не злочинні) прорахунки Генштабу, депутати взялись "боротись за Комінтерново" з єдиною метою – промайнути на сторінках преси на дурняк. Вдати з себе "захисників святої землі", не встаючи при тому з крісла. І переклавши відповідальність за все, що відбувається, з однієї політсили на іншу. Що навряд чи поможе як мешканцям Комінтернового, так і незрушності лінії розмежування.