Коли з голів українців зникнуть голоси Савченко й Саакашвілі

Фонд "Демократичні ініціативи" та Центр Разумкова виявили нових улюбленців українців. Опитування соціологів продемонструвало низку тенденцій, які, з одного боку, підсумовують 2016 рік, а з іншого – дають підстави для роздумів щодо сценаріїв політичних процесів у нашій країні в наступному році.

Спочатку про дані, отримані соціологами. П'ятірку лідерів громадської думки склали Надія (11,4%), Михайло Саакашвілі (10,8%), Євген Мураєв (7,9%), Вадим Рабиновича (7,1%) й Олег Ляшко (6,3%). Серед "лідерів" опинилися Єгор Соболєв, Юлія Тимошенко, Юрій Бойко, Мустафа Наєм, Віктор Чумак, Дмитро Гордон, Дмитро Добродомов, Сергій Каплін. Себто, переважна більшість народних улюбленців –  персонажі, яких впізнають завдяки тому, що вони не вилазять з телевізійних ефірів. Там вони говорять на теми, які до вподоби пересічним українцям: кругом – зрада, високі тарифи – скасувати, АТО назвати війною, ніби після цього збройний конфлікт припиниться, корупціонерів – посадити, владу – перезавантажити і так далі. Маємо стандартний набір популістських фраз, які гарно засвоїли телезірки з мандатами.

Звичайно, респонденти, яким пропонувалося назвати до п'яти прізвищ, пригадували тих, кого бачили або чули. На їхню оцінку, скоріше, впливав ефект пізнаваності тих чи інших фігур, а не їх конкретна підтримка. Разом з тим, надання громадянами переваги саме цій когорті "нових лідерів" свідчить про те, що наше суспільство ніяк не може вилікуватися від кількох хвороб. Перша – очікування того, хто все зробить за нас. У цьому таяться значні ризики для майбутнього. Не ми перші і не ми останні переживаємо складний етап в історії, коли населення не сприймає реформи і на цьому несприйнятті паразитують політики. До того ж наша ситуація ускладнюється військовим конфліктом та зовнішніми впливами на політичні процеси в Україні. Дуже не хотілося б, щоб українці наступали на граблі тих націй, які пережили трагедії через прихід до влади "фюрерів", "дуче" або лівих популістів, які перемагали на лозунгах "геть МВФ", а у підсумку все завершувалося дефолтами і новими кризами.     

Друга хвороба – розчарування у політиках взагалі, а звідси – недовіра політичному класу. В опитуванні "Демініціатив" і "разумковців" є ще один показовий момент: тих, хто вважає, що Україні потрібні нові лідери, 61,8%, 27,5% вважають, що достатньо тих, які вже є, 10,7% не змогли дати відповідь. Лише 18,7% ствердно відповіли на питання, чи бачать вони когось в якості нових лідерів, 57,3% - не бачать, 24,0% не змогли дати відповідь. Тобто, Савченко, Саакашвілі та інші отримали підтримку серед дуже незначної кількості громадян. Вочевидь, ці 18,7% і є тим протестним електоратом, який схильний вірити телевізійним борцям з корупцією, тарифами і російською агресією.

Ситуація ускладнюється небажанням значної частини суспільства нести відповідальність за свій вибір. Якщо така тенденція триватиме, у нас зміна еліт перетвориться на калейдоскоп популістів. А ідеальним "новим лідером" українці бачитимуть особу, яка керуватиме країною прямо в телевізорі, одночасно воюватиме і здаватиметься в полон, знижуватиме тарифи і відразу підвищуватиме зарплати і пенсії.