Влада

Як Україні врятуватися від світової слави

"Помітність" в світовому інформаційному просторі - це безумовно, благо, яке й не снилось Україні ще три роки тому. Інша річ, що цим благом треба вміти користатись

09 грудня 2015, 20:00

Як Україні врятуватися від світової слави

Інакше воно дуже швидко може привести нас замалим не на одну полицю з Ісламською державою.

В останні дні новини про себе ми якось підозріло часто довідуємося зі світових ЗМІ.

Ймовірна історія з корупцією на Одеському припортовому, до якої цілком може виявитись причетним чинний прем’єр, химерна історія з голландськими картинами, до яких "націоналісти" на всяк випадок приліпили вже не візитку Яроша, а газету "Україна молода", і чимало менш значимих сюжетів побачили світ буквально впродовж кількох останніх днів. І все це – на тлі безперервних і класичних "вкидів" – на кшталт "українських ПЗРК в руках Ісламської держави", які не припиняють постачати в світову пресу невідомі (ну, майже невідомі) доброзичливці.

Звичайно, подібне траплялось і раніше. Досить згадати, приміром, яскравий сюжет з "Кольчугами". Але то були епізоди, розділені багатомісячними – якщо не багатогрічними – періодами мовчання.

З якогось боку, цьому можна потішитись. Ми перестали бути вічною окраїною, нікому не цікавою провінцією. І навіть Кремль тепер вимушений не обмежуватись черговими розіп’ятими хлопчиками (які вже нікому не потрібні – в Росії і так знають про наші жахи, а нас – як і весь решту світ – вони не цікавлять), а витрачати залишки ресурсів на фабрикацію сюжетів для європейських ЗМІ. Якість роботи залишилась і далі невисокою, але протистояти навіть цим кустарним інфовиробам ми так і не навчилися.

Тому вся ця вакханалія світової поінформованості містить у собі як мінімум дві небезпеки.

Перша з яких полягає у тому, що наші державні структури абсолютно не вміють реагувати на подібні випади. Яскраво це випливло саме в історії з голландським живописом. Яка вдарила по нашому естеблішменту, "як грім з ясного неба". Грім, щоправда, вельми специфічний – бо про його скорий удар, не багато не мало, міністр закордонних справ Нідерландів повідомив українського президента ще 4 грудня. Від того часу не тільки не було з’ясовано жодних подробиць про всю справу – але не було складено навіть адекватного прес-релізу. Ні у МВС, ні в МЗС. У МЗС в цей час займалися, звичайно, боротьбою за імідж України на міжнародній арені. Але в інший спосіб. Думали, як розповсюджувати "Іміджевий інформаційний буклет про україну "Ukraine: freedom, dignity, creativity". Тому на з'ясування ситуації з голландськими картинами часу не вистачило. Чіткої і, головне, досяжної європейському глядачу чи слухачу відповіді на шиту білими нитками історію з китайсько-українськими ПЗРК теж якось не пригадується. В подібних інформаційних сутичках українські владні органи програють перманентно – їх відповіді запізнілі, неповні, і, нерідко, неконкретні. І, головне, ці відповіді помітні тільки українським ЗМІ.

Друга ж небезпека участі в глолбальному інформаційному процесі зводиться до того, що ті українські політтехнологи, які таки можуть зорганізувати публікацію на поважних шпальтах, не завше адекватно оцінюють її наслідки.

Бо після історії про "портового злодія Яценюка" має настати або арешт цього злодія – або голосна і чітка інформація про те, чому ці підозри не підтвердилась. Навіть і в будь-якому з цих випадків певної шкоди іміджу буде завдано, але як корупціонери при владі, так і помилки слідства трапляються скрізь. Але якщо після такої голосної репліки настане мовчанка, у західного споживача складеться цілком виправдане враження, що Україна – це "сіра" зона, де закони не надто діють взагалі. І де чи то прем’єр може спокійно красти мільйони і мільярди – чи слідчий може сказати про кого завгодно що завгодно, і ніхто на це ніяк не зреагує. В будь-якому разі, така країна не викликає ні інтересу, ні симпатії.

Після виходу України на шпальти світових ЗМІ, нам, схоже, треба звикнути до думки, що на нас дивляться. При тому не завжди схвально – і навіть не завжди так, як ми того заслуговуємо. При тому годувати мовчанкою чи дурницями західних репортерів – це набагато небезпечніше, ніж робити те саме з українськими. Бо на Заході охочіше повірять власному журналісту, ніж спростуванню на сайті українського міністерства. Якою б не була правда чи реальність. І жодні буклети МЗС тут не допоможуть.

Тому українським чиновникам варто добряче попрактикуватись у специфічному мистецтві спілкування із західними ЗМІ. Чи, принаймні, підшукати фахівців, які змогли б стати "інформаційним бар’єром" між простим українським бюрократом і західною "акулою пера". А там, гляди, здобуті вміння і навички дозволять їм ще й цікавість українських журналістів вдовольняти у відповідності до суворих міжнародних стандартів.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...