Влада

Чому Шульц не вважає Путіна винним у долі Савченко

Вимагати від ЄС прийняти санкції проти російських посадовців, причетних до судилища над Савченко – від вертухаїв до російського президента – ми зможемо тільки тоді, коли приймемо ці санкції самі

18 березня 2016, 12:45

Чому Шульц не вважає Путіна винним у долі Савченко

І при тому погодимось, що переговори про долю Донбасу зайшли в безвихідь.

Заява президента Європарламенту Мартіна Шульца про те, що не всіх осіб, включених до "списку Савченко", можна піддати санкціям, цілком сподівано попала в список головних "зрад" вчорашнього дня. Особливо зважаючи на озвучені Шульцом сумніви стосовно першого пункту цього списку в особі президента Російської Федерації Володимира Путіна.

Констатація європейського політика про те, що список "буде проаналізовано", але "фігурант №1" навряд чи постраждає від особистих санкцій, було розцінено як "злив" інтересів України, колаборантство Брюсселя Москвою і т.д.

Що не виглядало ані розумною, ані благородною реакцією на подію. Хоча б тому, що помітна частина фігурантів "списку Савченко" – включно з отим самим "першим номером" – не є об’єктом персональних санкцій з боку України.

Звичайно, ми вже звикли до того, що ЄС та, особливо, США приймають більші й ширші санкції проти Росії, ніж ми. Нас не дивує, наприклад, чому російські банки та їхні "дочки", які потрапили під американські санкції, цілком спокійно працюють в нас, хоча росіяни – на Донбасі, а не на Алясці.

І ми навіть знайшли чудесне виправдання цій ситуації – ми "не можемо собі дозволити" економічних санкцій. В нас війна. Ну, не те, щоб зовсім війна...

І приймати особисті санкції проти російських політиків вищого ешелону нам теж "недоречно". Бо "Путін все рівно до Києва не поїде". Не поїде, звичайно. Як не поїде він і до Брюсселя, Берліна чи Вашингтона – якщо його туди не запросять. Тому в будь-якому разі, подібні санкції будуть вчинком символічним, а не практичним. Можливістю подратувати самі-знаєте-кого.

Але в цьому випадку Україна, як не крути, повинна приймати ці санкції першою. Надія Савченко служила не в Бундесвері і не в морській піхоті США, а в Збройних силах України. І Україні першій слід продемонструвати своє ставлення до тих, хто її вбиває, наплювавши на закон і право. А якщо ми до цього не готові чи вважаємо невигідним – то всі заклики до ЄС виглядають як торгівля моральним авторитетом Надії Савченко.

Це щодо етичної сторони справи. Крім неї є ще й практична, як би прикро це не звучало. І полягає вона в тому, що Німеччина та Франція взяли на себе обов’язок модераторів у цьому конфлікті. А особисті санкції проти Путіна цій модерації, м’яко кажучи, не сприятимуть. Як не сприятимуть вони й дипломатичному врегулюванню конфлікту загалом.

При тому цілком можливо, що дипломатичне врегулювання і справді є неможливим на даному етапі. І все, що ми можемо зробити – це оголосити "ДНР" з "ЛНРом" вже не "тимчасово" окупованою територією, і чи то примиритись з втратою частини Донбасу, чи то готуватись повернути його силою зброї в той зручний момент, коли це не призведе до повномасштабної війни з Росією. Припинивши при тому аж так голосно співати мантри про непорушні (в сенсі, нездатні до поступального руху вперед) Мінські угоди.

Але поки ми продовжуємо настирливо стверджувати, що сподіваємось від Путіна повернення до дотримання норм договорів і міжнародного права – яке супроводжуватиметься виведенням військ з Донбасу та поверненням Криму – введення проти нього особистих санкцій з боку дипломатичних модераторів з ЄС не виглядає логічним кроком, з якого боку не глянь.

Більше політичних новин читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...