Коли Саакашвілі стане сам собі радником

Цього травня виповниться рівно рік як Міхеіл Саакашвілі працює губернатором Одещини. Попри небачені для інших губернаторів повноваження, якими він був наділений на цьому посту, похвалитися особливими досягненнями одеський реформатор не може.

Міхеіл Ніклозович певно сподівався, що губернаторство стане трампліном його політичної кар'єри в Україні. Проте за рік жодного прориву не сталося і екс-президент міцно загруз на Одещині.

Звісно Саакашвілі не мав в Одесі всебічної підтримки – проти нього активно працювали і мер міста Геннадій Труханов і нардеп Олексій Гончаренко, що отримав серйозні позиції в облраді. Не дивлячись на це, варто зазначити, що Саакашвілі отримав в Одесі нечувані для губернаторів можливості. По-перше, він зумів привести свою команду, яка зайняла ключові точки перш за все в силовому блоці – Саакашвілі отримав в своє розпорядження обласне управління МВС, яке очолив Гіоргі Лорткіпанідзе, прокуратуру, яку будучі до того ж заступником генпрокурора, очолював Давид Сакварелідзе, митницю – куди прийшла заступниця Саакашвілі на посту губернатора Юлія Марушевська. Можна згадати також і "пригрітого" в Одесі екс-заступника міністра економіки Сашу Боровика, і Марію Гайдар, і міліцейських реформаторів Згуладзе та Деканоїдзе.

При цьому як сам Саакашвілі, так і його люди почувалися в Одесі досить вільно, дозволяючи собі те, що іншим губернаторам було зась. Саакашвілі публічно критикував і президента, і прем'єр-міністра, що в більшості випадків нечувано для української політичної традиції. При цьому Саакашвілі цілком міг дозволити собі демонструвати гарячий кавказький темперамент міністру внутрішніх справ Арсену Авакову в присутності президента та інших вищих державних чиновників. Подібної зухвалості не міг і не може собі дозволити жоден з українських губернаторів, навіть відомий "дотепник" Геннадій Москаль. Команда Саакашвілі також не відставала від свого патрона. Марушевська відкрито критикувала свого прямого керівника Насірова, Сакварелідзе – Шокіна. А це – ще більша зухвалість, ніж у випадку з губернатором, останній хоча б був політичною фігурою міжнародного масштабу.

Попри всі ці небачені привілеї, за рік позиція Саакашвілі не має переконливого вигляду. Сам він, попри те, що залишається на посаді, швидше в опозиції до усіх, а його команда масово залишає позиції. Спочатку Шокін звільнив Сакварелідзе і, як не захищав Саакашвілі свого співвітчизника і партнера, той був змушений змиритися. Потім Боровик, котрий, чесно кажучи, більше шкодив проекту Саакашвілі, ніж допомагав, залишив держслужбу через закон, що забороняє подвійне громадянство і перекваліфікувався в радники губернатора, що є суттєвим пониженням. Зрештою в радники перекваліфікувалася і Згуладзе, залишивши посаду заступника міністра внутрішніх справ. Остання, правда, звільнилася з мотивів особистого життя, але зроблено це було надто вчасно – реформа МВС уже запущена і попри всю критику є швидше успішною, ніж навпаки. Але, чим більш масовою стає Нацполіція, тим частіше в ній проявляються негативні риси "старої доброї" міліції, але відповідальність за це нестимуть уже наступники грузинської реформаторші.

Що ж стосується політичного проекту Саакашвілі, то він теж з часом заглох – розпочаті разом з парламентськими "єврооптимістами" антикорупційні форуми швидко усім набридли. До того ж виявилося, що молоді партнери грузина мають і власні політичні амбіції та цілі, які не завжди співпадають з планами екс-президента Грузії.

Отже можна констатувати, що за рік губернаторства Саакашвілі та його команда у підсумку втратили позиції – на губернаторській ниві особливих зрушень, які можна було б занести в актив немає, команда розсипається, а в політичному сенсі теж застій. Звісно, ситуацію могли б виправити позачергові парламентські вибори, на яких Саакашвілі в той чи інший спосіб міг би провести свою команду, але з призначенням уряду Володимира Гройсмана вибори були відкладені в дуже вже довгий ящик.

Таким чином зараз Міхеіл Ніклозович стоїть перед вибором – продовжувати сидіти в губернаторському кріслі, і далі втрачаючи популярність та прихильність виборців, чи, приміром, гучно піти у відставку і стати "радником собі самому". Такий крок на якийсь час знову зробить Саакашвілі головною дійовою особою української політики і на цій хвилі можна буде будувати кар'єру тепер уже відвертого опозиціонера.