Чи вистачить Україні розуму перетворити Херсон в анти-Крим

Істина, мабуть, як завжди, десь посередині, проте якщо ми вже поставлені перед фактом, то давайте хоча б подивимося, які плюси і мінуси ми можемо очікувати від транспортної блокади для півострова і всієї України взагалі.

По-перше, я категорично відкидаю думку про те, що без світла кримчани раптом - вибачте за каламбур - прозріють, зненавидять Путіна, а вранці патрулі на вулицях Автономної Республіки тільки збиратимуть трупи «ввічливих людей», які ризикнули вийти на негостинні вулиці вночі поодинці.

Як можна зі звихнутими мізками терпіти нескінченно, можна побачити в класичному фільмі Ромма «Звичайний фашизм», коли в кадрах німецької кінохроніки сім'я з усмішками встановлює на руїнах свого щойно розбомбленого будинку плакат «Наші стіни розбиті, але серця - ні». Та й можна згадати розчарування англійського генерала, який переконався, що навіть повністю спалений Дрезден жодним чином не похитнув вірність фюреру. «Здається, гестапо вони бояться більше, ніж наших бомб», - з подивом казав він. Хоча справа, звісно, була далеко не тільки в гестапо.

Ромм у своєму фільмі застосував, до речі, ще один прийом: порівняв обличчя німців у кадрах хроніки різного періоду існування Рейху. Вони по ходу змінювалися від ейфорично-радісного 30-х років до вперто-зосередженого 40-х, але, як казав сам автор, «люди зі слідами сумніву на обличчі з'явилися тільки місяці за два до капітуляції».

У більшості кримчан виробилася вкрай примітивна подвійна сигнальна система, згідно з якою, якщо є світло, то це тому, що «хохли злякалися Путіна», а якщо світла немає, то це тому, що «хохли мстять Путіну». Для того щоб вивести людей з цього стану, потрібна або масова психотерапія, або, швидше за все, достатньо буде смерті Путіна. До того ж фінансова прірва, в яку найближчим часом впаде регіон, навряд чи підніме протестні настрої: і в Росії на Болотній, і у нас на Майдані (який, до речі, теж колись називався Козячим Болотом) мітингував аж ніяк не люмпен-пролетаріат . Дезорієнтована, позбавлена грошей маса кримчан, швидше за все, ще більше об'єднається навколо самозваної влади, особливо якщо вона, за прикладом Донбасу, налагодить роздачу безкоштовної каші і дармової тисячі гривень або рублів. Бунтують же, як писав Солженіцин, не голодні, а «подголоженные».

Те ж саме можна сказати про заборону переміщення вантажів. Як показує досвід Росії, якщо проти когось вводити санкції, то потрібно спочатку подумати, чи не вдарять ці санкції по тобі. Ось, наприклад, важко зрозуміти, навіщо потрібно було відключати Донбас від платіжних терміналів. Ясна річ, що обіг готівки на тій тортузі, в яку перетворився регіон, можливий лише до першого блокпоста. Але навіщо при цьому відключати з обігу приблизно 10 відсотків українських безготівкових платежів, для мене залишається великою загадкою. Так, звісно, зазнають збитків виробники. Так, звісно, заманливо звучить ідея перетворити Крим на такий собі контрабандний міст, через який можна переганяти сусідам нашу дешеву і якісну продукцію. Але по суті це тільки мрії. Бо в регіоні править бал Російська Федерація, що давно звільнилася від пут логіки. І ніхто не дасть гарантії, що раптом Аксьонову не спаде на думку всі українські товари конфіскувати, а українських далекобійників посадити так років на десять за «економічний тероризм». Це - не будинки в Севастополі підривати, на це у них розуму вистачить. Відвідування півострова все більше нагадує, вибачте за каламбур, російську рулетку, і ніхто з його гостей не застрахований від того, що його не схоплять там, як Сенцова, і не повезуть на якесь кафкіанське судилище над «правим сектором». Якщо так чинить венесуельський президент Мадуро, то тут кримській владі і карти в руки. І, звичайно, обмеження вантажів - це запобіжний фактор.

Часто згадують і молдавський приклад, при якому придністровським підприємствам доводиться платити податок двічі - у самозваний і державний бюджети. Хто бачив продукцію марки «Квінт», напевно, звернув на це увагу: місцем виготовлення знаменитих коньяків називається «Придністровська молдавська республіка Республіки Молдова» - з іншим формулюванням цей товар не імпортує жодна країна. Навіть марки на поштових конвертах у Тирасполі наклеюють по дві: місцевої та молдавської поштових служб. Однак і тут аналогія шкутильгає: Придністров'я все-таки ніхто не приєднував до Росії, що давало йому якусь можливість маневру. У нашому випадку для Криму жодної можливості домовитися немає. Ще гірша ситуація з тими, які в Криму «наші», можливості прийти їм на виручку немає жодної - в усякому разі, до того часу, поки на окуповану територію не почнуть переправлятися наші диверсійно-розвідувальні групи, але це, мабуть, буде нескоро. А відповідно, я не бачу жодних причин для того, щоб підсилювати блокаду - на умонастрої основної маси населення вона не вплине, а економіку України позбавить серйозних ризиків, які несе співпраця з таким неоднозначним регіоном.

Але якщо наразі у нас немає жодних важелів впливу на Крим, то ми у всякому разі можемо використовувати сформовану ситуацію, щоб поставити на ноги сусідню Херсонську область. Херсонщина, яка значною мірою розгубила свій індустріальний потенціал (але помітно наростила свій потенціал сільськогосподарський), при Кучмі служила традиційним місцем почесних заслань всіляких чиновників, які проштрафилися, включно з Кравченком, подібно до того, як за Сталіна перед розстрілом жертва попередньо призначалася на посаду наркома водного транспорту. Зараз у регіону з'явився шанс на прорив - якщо, звісно, цим шансом розумно скористатися.

Не дивно, що межа, яка раптом виросла на Перекопі, різко активізувала і політичне, і економічне життя регіону. Ожив і приймає рейси з київськими віпамі аеропорт (ви колись раніше чули про херсонський аеропорт?). Трохи вирішилася проблема з безробіттям: місцеві хлопці, кому не вистачає роботи на агропідприємствах, законтрактовані в прикордонники, а таксисти, які підкидають охочих до кордону (за даними sevastopol.infо, зараз ця послуга від 250 гривень), виконали, напевно, річні плани з прибутку.

Можу уявити, як жадібно потирають руки жителі Хорлів, Скадовська, Залізного Порту, та й тієї ж Арабатської Стрілки, передчуваючи, що весь кримський трафік, швидше за все, влітку буде замкнутий на них. Тим більше що кримські потяги тепер зупиняються в тих місцях, про які раніше ніхто й не чув. Адже не було жодного прямого потягу до Генічеська, пасажирам потрібно було виходити в Новоолексіївці і пересідати до складу з двох допотопних вагонів, які не менш древній локомотив відвозив майже на пляж. Зате тепер є аж два повноцінні склади, наповнені потенційними курортниками. Щасливі і жителі Новоолексіївки: якщо ще рік тому вони очікували, що їхню зупинку взагалі скасують, то тепер вона стала кінцевим пунктом для чотирьох поїздів далекого прямування. Сподіваюся, що ближче до літа залізничники додумаються слідування і цих поїздів продовжити до станції Генічеськ.

Взагалі, на мій погляд, Новоолексіївка сьогодні - найперспективніше місце для інвестицій у сьогоднішній Україні. По суті своїй, поки на Кримському півострові стоять російські війська, вона повинна перетворитися на логістичний хаб між Україною та окупованими територіями. Фактично статус «бодетауна» дає безліч переваг. Це - місце підскоку кримських човників на «жигулях» за дешевими продуктами. Місце, де жителі півострова очікуватимуть посадки на поїзд, а чекати її доведеться, мабуть, довго. Вже зараз, кажуть, перетину кордону доводиться чекати сім годин, тому приїжджати в Новоолексіївку доведеться заздалегідь, з розрахунком на переночувати...

Той, хто побудує в цьому райцентрі добротний привокзальний готель, гадаю, окупить свої інвестиції за два роки.

Звичайно, те, що я пишу про Новоолексіївку, можна застосувати і до Херсону, який набагато більше готовий до того, щоб стати прикордонним форпостом країни. Однак Новоолексіївка як місто саме по собі дає відповідь на запитання, що Україна робитиме з кримськими «нашими». Якщо коротко: на сьогодні єдиним реальним способом бачиться евакуація їх на ту ж Херсонщину - за умови, якщо їм забезпечать належні умови для роботи і переїзду, звісно.

Адже сама по собі Новоолексіївка представляє собою дивовижний татарський анклав серед Херсонської області, з мечеттю на центральній вулиці. Пояснюється цей феномен просто: радянська влада не давала прописуватися татарам у самому Криму, тому тим, хто повертався з депортації, доводилося купувати нерухомість у сусідніх із ним районах. У деяких випадках татари називали себе турками, що, у свою чергу, відбилося в непропорційно велику частку «турецького» населення у, наприклад, Каланчацькому та Чаплинському районах.

Сьогоднішня Херсонщина повинна бути не тільки готова до ще однієї хвилі подібної еміграції, у неї сьогодні є шанс постаратися зробити «Крим навпаки» - процвітаючий і відкритий. Або хоча б щось за подобою самоорганізації кубинської громади в США. Адже, по суті своїй, їдуть переважно кращі, і не задіяти їх у сусідньому ж регіоні нерозумно. Так, нам потрібні повноцінно діюча Рада міністрів АРК у вигнанні, кримський нотаріат, РАЦС, міграційна служба, всі ті відомства, що підкреслюють приналежність півострова Україні. Потрібна своя теле- і радіопрограма на окуповані території. Потрібно показати хоча б тим, хто готовий слухати, що «тут» жити все-таки краще, ніж «там».

Фото: dic.academic.ru, imuslim.net