Електоральні забавки: Чому Тимошенко не вижене Савченко із фракції

Топ-темою вчорашнього дня був візит Надії Савченко до Мінську і зустріч там із ватажками двох російсько-терористичних банд, більше відомих як "ДНР" та "ЛНР". Візит, зустріч – а потім реакція, і самої нардепки, і Юлії Тимошенко, до фракції якої Надія досі входить. Багато чого було сказано, ще більше замовчано – але на одну фразу майже ніхто не звернув увагу.

Один із гостей "Вечірнього прайму" на каналі "112" під час обговорення можливості виключення Савченко із парламентської фракції "Батьківщини" заявив чітко і прямо – ніхто Надію не виключить. Тому що – і далі прозвучала ключова фраза – в той же день на всіх телеканалах країни прозвучить, що Юлія Володимирівна викинула із фракції людину, яка бореться за визволення наших хлопців із полону.

В ній, цій фразі – вся суть публічної сторони української політики. Бо ця сторона – це екран телевізора. І все чи майже все, що робиться в публічній площині – робиться "на телевізор". "Бублик" баби Юлі, голос "Олега Ляшка, Радикальна партія" (тут треба було написати капсом, щоб підкреслити ту істеричність, з якою Олег Валерійович волає, опинившись на трибуні Ради чи перед журналістами) і таке інше. Все це робиться на камеру.

А тепер робимо наступний крок. Сам по собі телевізор – не самоціль. Це лише засіб. Засіб впливу. На кого? На спонсорів? Ні. Тим не потрібна картинка. Як показала історія з е-декларуванням, їм потрібні гроші в банках, чемоданах, сейфах, підземних тунелях і т. ін. На європейців чи росіян? Звісно ж, ні. Ці хлопці і дівчата прекрасно знають, що відбувається в Україні. Їхній поінформованості може і СБУ позаздрити. На те, що говориться у телевізорі вони і уваги не звернуть. Максимум – оцінити, як виконується завдання. То для кого ж увесь цей телевізійний цирк?

Для нас з вами, любі мої. Для тих, кого називають електоратом (або зневажливо – "лохторатом"). Ця показуха на нас із вами розрахована. Це нам з вами "засирають" мізки і вуха. Бо Україна – не Росія. (Який все-таки розумний чоловік був Леонід Данилович – ну, чи той, хто придумав ту назву для книжки.) Це в Росії немає політики – і там вони можуть не паритися на предмет того, що звучить у телевізорі. Просто закрили доступ усім, кому захотіли – а далі хоч трава не рости. За одним невеличким винятком – персональним культом вождя. В Україні ситуація інакша.

І це, з одного боку, не може не радувати. Бо така ситуація означає, що владу в Україні обирає все-таки народ – раз на його реакцію так орієнтуються політики та ті, хто смикає за ниточки, прив'язані до їхніх рук і ротів. Але є й інший бік Місяця.

Помоніторте українські телеканали. Хоча б тиждень. Головне враження від почутого-побаченого буде – крайній популізм. Який інколи – часто – навіть виходить за край. І для людини, яка хоча б трохи здатна до аналізу, до розуміння причинно-наслідкових зв'язків, все те, що говориться з екранів і моніторів – це примітивний жах. Але ж це говориться. Значить, комусь це вигідно?

Можна, звісно, закрити очі і повірити в те, що це політтехнологи впарюють політикам тезу про те, що "народ-то дикий", заробляючи на цьому гроші. Але – куди діти результати останніх парламентських виборів? Ок, БПП – партія влади, партія президента, у нас традиційно є прошарок, який голосує за владу. "Народний фронт" – уламок помаранчевих сил і виграв  вибори на захід від Дніпра. "Самопоміч" була новою, проєвропейською надією. (Теж, до речі, цікава тема, як вдало електорату скормили цю тему. Користуючись інтернет-сленгом, можна охарактеризувати "Самопоміч" як "популізм для не бидла".) "Опозиційний блок", як уламок Партії Регіонів, закрив свій електоральний ресурс.

Але "Батьківщина", але "Радикальна партія" – це ж популізм чистої води. Чистісінької, як сльоза комсомолки. За цими політсилами немає нічого, крім слів. Крім безглуздих, порожніх, як полковий барабан, слів. (Ні, за Юлією Володимирівною ще й прем'єрство, яке скоріше мало б відмінусувати її електорат, і ганебний виступ на Майдані у візку, який точно його відмінусував.) А тепер згадайте президентські і парламентські вибори 2014-го, згадайте 2-3 місця лідерів цих проектів, згадайте, що обидві політсили потрапили до парламенту. Так, "Батьківщина" буквально в останній момент – але за рахунок чого, точніше, кого? За рахунок такого ж популістичного включення до списку – першим номером! – Надії Савченко.

І нинішні соцопитування. Я розумію, що довіряти їм можна приблизно так само, як і політикам (які часто-густо ці опитування і замовляють). Але навіть у найчесніших опитуваннях і радикали, і "тимошенки" будуть в числі перших. Не зробивши абсолютно нічого (корисного) для країни. То чому ж?

Та тому, любі мої, що ми з вами – це отой "піпл", який, за словами одного відомого уродженця Одеси, "хаває". Хаває – і просить ще. І тих, хто "хаває" - дуже і дуже багато. Саме через те, що українці продовжують вестися на порожні популістичні слова, гасла, персонажів, проекти – вони так активно експлуатуються. І будуть експлуатуватися надалі, рівно до того моменту, доки ми з вами не почнемо сприймати їх як належить. Демонструючи це на виборчих дільницях і в соціологічних опитуваннях.

А до того – будуть вам ляшки, парасюки, савченко, яроші. Та багато-багато інших, ще невідомих широкому загалу персонажів. Бо – піпл сховає. На жаль.