Євген Червоненко про те, як просився до Кабміну і чому поселив дружину в Криму

Ви більше десяти років вкладали в «Ялта Ралі», не шкода, що довелося скасувати щорічні гонки?

- Я збирався проводити їх у Чернівцях, щоб підняти наш бойовий дух. Але я б образив тих, хто отримує труни.

Росія вкладає величезні гроші в автомобільний спорт, і поки що етап першої «Формули» не скасували, хоча на Заході тривають дуже великі суперечки.

Стосовно Криму, то ніхто з перших трьохсот гонщиків світового пріоритету не має права не те що виступати, а навіть тренуватися в Криму. Він буде дискваліфікований. Це окупована територія за міжнародними правилами.

Те, що відбулося і відбувається з Кримом - це величезний біль для мене.

Чи залишилися у вас у Криму ще які-небудь об'єкти, нерухомість?

- Так, є. Звичайно, спробую продати, але... як вам сказати. Не можна викреслювати все життя. Захоче хтось із моїх близьких, родичів відпочивати там - нехай. А мені некомфортно. Я не можу. У мене багато справ. А люди там залишилися ті ж самі. Я не можу їх судити, що вони одурманені і так вчинили. До моїх близьких вони ставляться нормально. 

Давайте відкинемо цей нікому не потрібний максималізм. Справи кричать голосніше за слова.

Коли ви востаннє були у Криму?

- Після анексії був. Там моя сім'я. Молодший син і дружина відмовилися виїхати до Монако і живуть зараз у Криму. Я не був у них вже два з половиною місяці.

Не сваритеся з дружиною через політику?

- Безумовно, ми сперечаємося на різні теми. Але у мене інтернаціональна родина, інтернаціональна дружина. Я її взагалі забрав з Америки сюди.

Вона сказала, що в Криму їй комфортніше, ніж у камінні Монако. Я хотів їх відправити, кажу: давай я тобі свято зроблю, модно, красиво, всі туди побігли. Зняв квартиру. А вона сказала «ні».

У Альфреда (молодший син, - ред) у Криму тренери, ми взагалі завжди відпочивали у Криму і цього літа намагалися нічого не змінювати. Я не думаю, що це зрада.

Думаєте, Україна зможе повернути Крим?

- Це залежить від того, чи зуміємо ми примусити себе поважати. Якщо змусимо і не будемо красти, нам допоможе Захід. І грошима, й іншим. Та коли після революції триває у деяких галузях система відкатів, як це було при Януковичі, починає нудити.

«Чому я не потрібен, я ж ефективний!?»

Наближаються вибори, чи не збираєтеся повернутися в політику?

- Я думаю про це. Не розумію, які це будуть вибори, враховуючи те, що відбувається на сході, не розумію, чого хочуть і наскільки це буде ефективно, але якщо на колишні вибори я свідомо не пішов і задоволений цим, то на ці піду, напевно. 

Я відчуваю, що знову повинен йти, бо не можна повторити колишню систему мерзенного бізнесу в парламенті. Я можу сказати «ні» і дати по обличчю.

Якби до вас зараз прийшли і запросили до нового уряду...

- Я б сказав «так». Не думаючи, спалюся я політично або не спалюся. Є таке поняття - твоєї країни. Без кіпішу, без патріотизму, без пафосу.

Тобто, ви згодні на будь-яку посаду?

- Слухайте, я п'ять разів був на вищих посадах, був депутатом. Мені все одно ким називатися. Є такий вислів: «вам шашечки чи їхати?». Я ж просився і першим замом міністра транспорту. Кажу: я навчу, я все покажу, я був ефективний, при мені йшли інвестиції. Я хоч знаю назви підприємств!

Я просився до Міноборони, кажу: сьогодні, ви подивіться навколо, логістика складає більше 50% успішної війни.

Гине дуже багато народу. У нас не говорять правду. У нас бездарне тимчасове керівництво. Ми втрачаємо більше, ніж у Югославії. Причина - ставлення до державної служби. Чому я не потрібен, я ж ефективний?! Без крику, без ... Тому що можу казати «ні», а не покірно прислужувати.

Якою ви бачите майбутню Верховну Раду?

- Важкою. Але у важкій ситуації може щось вирости. У болю народжується нове життя. Мені здається, народ змусить... У нас, як і раніше, недооцінюють народ. Київ продовжує по інерції жити своїм життям, країна теж живе за інерцією. І є інша країна, яка воює. Де часто вчасно не підвозять навіть їжу. Але є дух.

Ви працювали з Юлією Тимошенко, зараз у неї складна ситуація в партії, як оцінюєте її шанси на повернення на перші ролі в українській політиці? 

- Це знає Бог. Навіщо мені коментувати її шанси! Мене лаяли, коли я її звільняв. Ви знаєте цю історію?

Я був у Харкові, приїхав умовляти Добкіна і Кернеса як віце-президент Європейського єврейського конгресу не влаштовувати цей сепаратний з'їзд (мова про з'їзд 20 лютого за федералізацію окремих областей - ред.). Вони справді не зустрілися з Януковичем і промови трошки підкоригували. На ранок я розводив дві колони «ультрас» «Металіста» і привезених на з'їзд шахтарів. І ми стоїмо з Андрієм Куликовим, журналістом, я йому говорю: «До речі, а як Юля?». Він каже: «Так, цікаво». Я кажу: «Цікаво було б з точки зору професіоналізму прибрати її зараз, якщо така мета у когось є».

Ми стрибнули в машину і приїхали туди (в лікарню, де лікувалася засуджена Тимошенко, - ред.). Я Юлії Володимирівні віддав свій бронежилет, посадив в джип, довіз до літака і сказав «честь маю». Було цікаво, що вже сиділи в цьому літаку деякі завзяті регіонали. Ось вміння перевзутися в повітрі! (сміється). Міліція була без зброї і розгублена...

І що далі?

- Більше ні слова про це не розповім. Багато хто мені тоді казав: навіщо ти її врятував? Ти вже Ющенка врятував! Але вона жінка, перш за все, і я виконав просто чоловічий обов'язок. Хоча це не означає, що я повинен тепер з нею співпрацювати, спілкуватися.

«Треба дати нам перевести подих, а світові - розібратися з Росією»

Як ви оцінюєте ситуацію на Сході країни?

- Мій товариш і побратим - президент України, у якого я не був на інавгурації (мене не покликали), і якого я ще не бачив після обрання, повинен, мені здається, поставити не зручних і відданих, а професійних генералів і чиновників. Хата горить! Ось моя думка.

Ні, не всі генерали і чиновники однакові. Є такі герої і патріоти, що мені хочеться підтягтися до них. А є гидота.

Ваша система логістики, яку ви передали Міноборони та возите зараз гуманітарні вантажі на Донбас для військових - чому ви тільки через два місяці розповіли про це в пресі? 

- Я хотів спробувати, як після Революції гідності і Небесної сотні змінилася ментальність людей.

І ще мені було соромно про це розповідати на тлі цих пацанів, які гинуть свідомо за Батьківщину. Так, я ефективніший тут, ніж на фронті, бо я можу зробити те, що натовпи генералів не вміють. Але мені було соромно розповідати, що я витрачаю свої гроші.

Ну, ось таке найшло на мене. Я не дуже скромний був завжди. А зараз соромно. Але довелося розповісти. Запускаються склади, проходять перші 23-30 машин по волонтерах. Це друга частина проекту. Третя - ми зараз ведемо переговори з ООН, щоб возити допомогу біженцям, і четверта - Червоний хрест, ми починаємо з ними працювати.

Яким ви бачите шлях врегулювання ситуації на Донбасі? Зараз дехто пропонує заморозити конфлікт...

- Дійсно, попереду зима, у нас не законтрактований газ і немає фінансових ресурсів вести важку війну. Заморозити ситуацію, поставити кордон, демілітаризовану зону і дати нам перевести подих, а світові - розібратися економічними методами з Росією.

В Росії теж не дурні, і для чогось вони це робили. Виростає Придністров'я десятого ступеню. Що це означає? Ми переходимо практично до Сектору Газа з диверсійною війною і постійною дестабілізацією.

Крим був приводом. Крим без Херсона та іншої частини України не життєздатний. Газ - наш, електроенергія - наша, вода - наша. Мені здається, Росії потрібен Херсон, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса, вони змикаються з незаконним Придністров'ям. Виростає загроза Балканам.

Це, по суті, переподіл світу. А світ стоятиме перед загрозою здатися, як це було перед Другою світовою, або почати більш серйозний конфлікт.

Нам зараз говорять: «віддайте і вони заспокояться». Не заспокояться. І Україна без портів втрачає половину доходу. В моєму розумінні майбутнє України - транзитна логістика та сільське господарство.

Федор Колейкин/tabloid.pravda.com.ua

«Дружині кажу: навіщо я тобі потрібен на дивані?» 

Я розумію, що у нинішній час питати про хобі майже недоречне. І все-таки, як ви відпочиваєте?

- Чому недоречне? Без плавання, лазні і без того, що я «заклеюю рот» о 7 вечора і скинув 16 кілограмів, я б не зміг їздити у професійному ралі і не зміг би працювати, тверезо мислити. 

Я намагаюся зберегти те, що можу. Стало менше зустрічей з друзями. Не бачу сім'ю, практично не можу до них вирватися. До мене сьогодні старший син прилетів. Не бачив доньку три тижні, сьогодні побачилися 20 хвилин, чаю попили, дав настанови.

Скільки ви спите на добу?

- Я зобов'язаний спати не менше 7 годин, потрібно відновитися. Виходить менше. Тренери і лікарі зляться.

Я не з «диванної сотні». Мені якось дружина показала мій графік вихідних на календарі і каже: ось подивися - твоє життя. І там, знаєте, всі вихідні як, вибачте, у жіночому циклі відзначені. Спочатку автогонки, вони переходять у полювання, полювання плавно переходить у гірські лижі. Потім лижі переходять у гонки, ось так життя йде.

Я їй кажу: ну ти ж задоволена? Навіщо я тобі на дивані? Я на дивані старію відразу.

До інфаркту я був ще серед ветеранів на гігантському слаломі не серед останніх. Це коли швидкість під 100 км / год.

Дружина з вами не полює, на лижах не ганяє?

- Полюю я, вона - смачно готує дичину. На лижах ганяє. Але коли як. Коли не лінується (закурює сьому сигарету). Курити не можу кинути. Не п'ю два роки, взагалі як повернувся у професійний спорт. 

Я зараз найстарший гонщик в «топ сто» світу. Я ще найшвидший єврей на землі і єдиний гонщик, який виграв національний чемпіонат після інфаркту. Коли я пішов у професіонали, мені дали у австро-італійській команді кличку «flyjew- літаючий єврей».

Це ваші ордени на стіні?

- Усі мої. І українські державні й західні. Там є і «Білий орел» польський, англійські ордени. Про кожен можу розповісти, за що отримав. Тобто не по блату. Коли я був губернатором, я надягав «Ярослава Мудрого», і три ордени «За заслуги» ну і медаль чемпіона Радянського Союзу. А так не надягаю, тут висять.

Мої трофеї, кубки - все перевіз сюди (у Бориспіль, де знаходиться його «Орлан-Транс», - ред.). Знаєте, у мене є шикарний гламурний офіс у центрі Києва, але я хочу бути тут. З вантажівками, з людьми. 

Я взагалі не колекціоную гроші у прямому вигляді, я колекціоную людей: талановитих, не радянських, не заражених філософією «зраджувати - це передбачати». 

У мене працює хлопець, він у 30 років керівник всієї групи компаній, консільєрі (у італійській мафії так називають головного помічника і радника дона, - ред). Коли мені операцію робили (на серці - ред), він сидів і плакав, жартував і говорив: папа, ви ж не вмирайте, піонерів не вистачить стільки орденів нести.

Фото та відео Олі Каменєвої/ДеПо