Влада

Для чого Медведчуку зустріч Єрофеєва з Савченко

Пацифічна маячня капітана Єрофеєва в ефірі українських телеканалів - це лише одна з тактик "гібридної війни"

26 травня 2016, 12:00

Для чого Медведчуку зустріч Єрофеєва з Савченко

Російський ГРУшник Євген Єрофеєв перед поверненням на рідні російські простори в рамках обміну на Надію Савченко встиг дати велике інтерв'ю українському телеканалу СТБ, в якому окрім іншого висловив бажання зустрітися з українською льотчицею аби поговорити з нею, як то заведено на Росії "по душам".

Інтерв'ю Єрофеєва потрапило в український ефір уже після приземлення його разом з подільником Олександровим в московському аеропорту. Мовляв, лише за такої умови Єрофеєв погодився говорити з українськими журналістами. А ще російський офіцер залишив за собою право обирати, на які питання йому відповідати, а на які - ні. За таких умов спілкування ГРУшника з пресою виглядало радше пропагандистським виступом, аніж тим же "разговором по душам". І дуже непросто уявити, що російський офіцер дав це інтерв'ю з власної волі виключно через бажання вилити загадкову російську душу українцям. Єдине логічне пояснення такого несподіваного рішення Єрофеєва (який останнім часом не давав у СІЗО жодних інтерв'ю, і якого зараз може хвилювати хіба якнайшвидше повернення додому) це отримання прямої вказівки від свого командування – ГРУ РФ.

Примітно, що подільник Єрофеєва Алєксандров від інтерв'ю тому ж таки телеканалу відмовився, запропонувавши українським журналістам приїхати до нього в Росію. І це також цілком логічно. Алєксандров – лише сержант, а Єрофеєв – капітан, отже пропагандистську місію правильніше довірити більш інтелектуальній людині, мало, що може ляпнути журналістам звичайний солдат, а офіцер мусить бути ідеологічно більш підкованим.

Аж ніяк не випадковим виглядає і телеканал, який взяв інтерв'ю. В Україні усі чудово знають, що СТБ належить олігарху Віктору Пінчуку, який є зятем екс-президента Леоніда Кучми, який зараз очолює українську переговорну групу в Мінську. При тій же групі працює і одіозний Віктор Медведчук – кум Путіна та колишній очільник адміністрації Кучми. Так само не є таємницею те, що Медведчук опікується саме переговорами щодо обміну полоненими. Більше того, російські ЗМІ повідомляють, що саме Медведчук доклав особливих зусиль щодо помилування Путіним Надії Савченко. Отже, скидається на те, що інтерв'ю Єрофеєва – така собі "мінська акція" сліди якої ведуть до Путіна та Медведчука.

І те, що Єрофеєв розповідав українським журналістам, цілком лежить в канві пропагандистських кремлівських темників останніх часів. Окрім бажання зустрітися і "конструктивно без емоцій" поговорити з Савченко, Єрофеєв розповідав про те, що війна на Донбасі не потрібна ані українському, ані російському народові, а лише тим, хто на ній наживається, що Україна сама винна у війні, бо "нічого не робила, аби зробити Крим і Донбас українськими", що на цій війні немає чорного і білого, а є лише сіре з обох сторін, ну, і багато іншої псевдопацифічної маячні. На пряме ж питання, якого дідька він взагалі поперся воювати, якщо війна – це погано і нікому не потрібно, Єрофеєв зумів пробурмотіти щось про інтимну ідею. Мовляв, воює за ідею, але за яку саме нікому не скаже, надто це приватно…

Загалом і сам факт обміну Надії Савченко вкладається в цю ж канву "миролюбної" російської риторики. На Росії уже співають оди "найвищій моральній планці" Путіна. Мовляв, "Росія не має наміру нагнітати обстановку і всіляко намагається зняти "дратівливі чинники". На перший погляд з подібними миролюбними речами, і не важливо з чиїх вуст вони звучать – терориста Єрофеєва, його головнокомандувача Путіна чи навіть тупуватої співачки Ані Лорак, нібито не посперечаєшся. Але лише на перший погляд і лише "нібито". На справді ж показова миролюбність путінської сволоти є лише однією з форм гібридної війни. І ми повинні це чітко усвідомлювати.

Однією з надважливих задач під час будь-якої війни є придушити волю супротивника до спротиву, адже знищувати усіх поголовно надто затратно і з рештою нерентабельно. На Росії навіть спеціальний евфемізм для цього придумали – "прінуждєніє к міру". Зробити це можна кількома методами. Можна залякати військовою силою, а можна спробувати переконати стати "пацифістом" з ідеологічних міркувань. Тут можна згадати і християнські чесноти, загальнолюдський гуманізм, класову солідарність проти олігархів, що наживаються на війні, чи бозна що ще. А можна поєднувати усі методи задля найбільшого середньоарифметичного ефекту. І поки окупант Єрофеєв розповідає журналістам про те, що війна це погано і треба "почути Донбас", десь під Авдіївкою щохвилини розриваються міни та снаряди. То ж немає нічого дивного, що апогей російського миролюбства, яким можна вважати звільнення Савченко, співпав з найкривавішими для українців днями на фронті – буквально позавчора, лише за офіційними даними, в зоні АТО було вбито сім наших вояків.

Звісно, війна - це зло, і другої думки тут бути просто не може. Але коли подібні слова звучать з вуст Єрофеєва, який добровільно за покликом серця прийшов в чужу країну зі зброєю, щоб убивати - це цинізм та пропаганда. Він нагадує хіба що гопника, який, лупцюючи в темному закутку якогось кволого інтелігента в окулярах, паралельно з вибиванням зубів радить не пручатися, мовляв, ти ж освічена і культурна людина, а битися - то ж так вульгарно і примітивно.

І ще одна важлива деталь, аби в сопливі історії росіян про їхню любов до миру і братерства нам вірилося легше і краще, Єрофеєв і його ідейні товариші та покровителі намагаються змусити нас бачити в окупантах та терористах в першу чергу людей, таких само як і ми. Мовляв, у них теж є свої думки та переживання, вони також мають дітей і рідних. У такий нехитрий спосіб агресор намагається спекулювати на природньому для людини відчутті емпатії і піддаватися на ці маніпуляції в жодному разі не можна. А якщо раптом в когось і закрадеться думка, що "росіяни теж люди", варто згадати закатованого Володимира Рибака, Володимира Пелиша з відрубаною рукою, забитого до смерті Моторолою та його бандою Ігоря Брановицького та тисячі інших українців, що втратили життя, здоров'я, близьких, домівки… Коли людина зі зброєю в руках приходить в чужу країну розпалювати там війну, вбивати та наводити свої порядки, вона переходить ту межу, за якою втрачає право називатися людиною, вона стає окупантом. І навіть після того, коли останній росіянин забереться геть з Донбасу разом зі своїми залізяками з путінського воєнторгу, право знову називатися людьми треба буде вимолювати дуже довгим покаянням. Німці, приміром, це роблять уже 70 років.

Більше політичних новин читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...