Де пролягає "червона лінія" для Донбасу

Окуповані території нездатні забезпечити збереження навколишнього середовища, що ставить під загрозу життя сотень тисяч людей

Де пролягає "червона лінія" для Донбасу…

Промислово навантажений Донбас фактично являє собою суцільну екологічну бомбу уповільненої дії. Причому так вийшло, що більша частина екологічно небезпечних об'єктів опинилася на території, нині непідконтрольній Україні. Насамперед йдеться про численні вугільнішахти і підприємствах металургійної та хімічної промисловості. Вони вкрай вразливі в ході бойових дій.

Так, наприклад, для більшості з них критично важливим є безперебійне електропостачання. Відомо чимало випадків, коли в результаті обстрілу відключення від електроживлення вентиляційних систем шахт призводило до промислових аварій і залпових викидів шахтних газів, включаючи метан і небезпечні домішки.

Для гірничих підприємств відкритого видобутку навіть не дуже тривале відключення електрики призводить до катастрофічних наслідків - через зупинку систем водовідведення затоплення кар'єрів відбувається дуже швидко. А таких кар'єрів в псевдореспубликах кілька - у складі Комсомольського рудоуправління та Докучаєвського флюсодоломітному комбінату.

Безконтрольне закриття шахт

Сьогодні на території ЛНР/ДНР масово йде закриття шахт і розпил їх на метал. Однак якщо при закритті шахт в Україні дотримувалися багатьох параметрів (як мінімум пробурювались дегазаційні свердловини), то зараз це відбувається безсистемно. У підсумку, за далеко не повними даними, на сьогоднішній день понад 20 шахт на окупованих територіях опинилися під загрозою затоплення, або вже повністю затоплені і не підлягають подальшій експлуатації.

Це шахти "Бутковська" і "Ясинівка-Глибока" в Макіївці, "Моспинська", "Трудовська" і "Жовтнева" в Донецьку, "Білоріченська" в Лутугинському районі Луганської області, шахти ім. Мельникова (Лисичанськ), ім. Вахрушева (Ровеньки), ім. Коротченко (Селідово), "Прогрес" (Торез). Судячи зі скупих повідомлень "республіканських" ЗМІ, список подовжується щотижня. Природно, закриття відбувається без будь-яких проектів і екологічних оцінок можливого впливу на природне середовище.

Затоплення деяких шахт небезпечно ще й тим, що вони в радянський час використовувалися як сховища відходів. Насамперед це горлівська шахта 2-біс і  шахта "Юнком", що перебуває під Єнакієво, на якій в 1979 р. радянські вчені провели секретний експеримент під назвою "Кліваж", влаштувавши підземний ядерний вибух на глибині 903 м.

Мета вибуху - знизити напругу в гірському масиві, що в кінцевому підсумку повинно було підвищити безпеку відпрацювання вугільних пластів, - досягнута не була, зате під землею в результаті вибуху утворилася порожнина-капсула, в якій, за словами фахівців, збереглося до 95% продуктів радіоактивного розпаду. Сьогодні шахтні води із сусідніх шахт "Полтавська" і "Вуглегірська" починають перетікати до виробків"Юнкома", і якщо вони переповняться, то радіоактивні речовини піднімуться на поверхню.

Якщо це станеться, то рівень радіоактивного забруднення перевищить норму в сотні разів, в регіоні утворюється зона лиха, прирівняна за масштабами з наслідками Чорнобильської катастрофи. За оцінками експертів-екологів, якщо нічого не робити, то, згідно з даними про обсяг водотоку, вже через рік-два підземні води із "Юнкома" зможуть піднятися до рівня річки Булавінки, що також омиває шлаковідстійник Єнакіївського металургійного заводу.

Для початку підземним водам навіть не потрібно виходити на поверхню - досить піднятися на горизонт 300 м і спровокувати утворення размивних грунтів. Цей процес буде загрожувати фундаменту промислових об'єктів. Але головне - підземна радіоактивна капсула буде знищена, радіоактивна вода змиє отруйну шлакову гору ЄМЗ і відправиться по Булавінці в Азовське море.

Є проблема із шахтним метаном, який при затопленні виробків буде підніматися на поверхн., а це реальна загроза вибухів. Крім газу, шахтні води виносять на поверхню ще і сіль, що призводить до засалювання підземних водних горизонтів і грунту. Вже зараз вода у криницях поруч із закритими шахтами стала непридатною для пиття, а замість сільськогосподарських полів через два-три роки почнуть утворюватися солончакові пустелі й болота.

Не меншу небезпеку представляють шахтні терикони, особливо так звані "гарячі", в яких висока концентрація невибраного або потрапившого у відвали в результаті яких-небудь технологічних процесів вугілля. Можна згадати трагедію 10 червня 1966 р. в місті Димитрове, коли від старого терикону шахти ім. Димитрова тресту "Красноармійськвугілля" відколовся шматок загальним обсягом 33 тис. кубометрів. Гарячі багатотонні брили і сипка маса розпеченої породи сповзли на жиле селище, поховавши під собою з десяток будинків разом з людьми. Палаючі терикони вимагають постійного моніторингу і періодичного гасіння. Не кажучи вже про дорогі заходи по їх утилізації.

Окрему загрозу представляють хвостосховища - відстійники, відгороджені від водних об'єктів греблями, які скидають токсичні відходи підприємства гірничо-видобувної, гірничо-збагачувальної, металургійної, коксохімічної і хімічної галузей. Наслідки руйнування таких об'єктів у результаті бойових дій очевидні: токсичні відходи, які хлинуть в річки, призведуть до неминучої екологічної катастрофи, яка зачепить не тільки Донбас, а й сусідні території.

Тут слід особливо виділити сховище радіоактивних відходів, розташоване між селищем Піски і шахтою "Жовтнева", а також сховища, що містять ртуть відходів на вищезгаданій шахті 2-біс в Горлівці, де видобували кіновар - сировина для виробництва ртуті на Микитівському ртутному комбінаті. Остання знаходиться в режимі сухої консервації - здійснюється постійне відкачування води з шахти.

На думку експертів, у разі припинення роботи насосів на зазначеному об'єкті можливе забруднення ртутною породою водопроводу Сіверський Донець-Донбас, а також затоплення прилеглих до підприємства селищ Ртутний, Мічуріне і Бессарабка. До речі, у лютому голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський повідомив про завершення зварювальних робіт на ділянці водопроводу, зупиненому в результаті бойових дій, що розгорнулися в 2014 р., через попадання в нього кількох снарядів.

Грошове питання

Навіть якщо не брати до уваги можливі ризики, що виникають в результаті ведення бойових дій поблизу згаданих об'єктів, всі вони потребують постійної технічної підтримки. Хоча за часи незалежності України фінансування природоохоронних заходів здійснювалось за залишковим принципом, однак станом на 2013 р. капітальні інвестиції та витрати на охорону та раціональне використання природних ресурсів тільки в Донецькій області становили досить значну суму - 3 млрд грн. в годину.

І це тільки з державного бюджету. Чимало коштів вкладали власники промислових підприємств. Працювала система екологічного моніторингу, підтримувалися в робочому стані комунальні очисні споруди. Безперервно йшов процес утилізації небезпечних відходів.

Чи варто казати, що зараз у бюджетах псевдореспублвк не передбачено жодної копійки на фінансування екологічних заходів, кошти не виділяються навіть на запобігання надзвичайних ситуацій. Все тримається лише на чесному слові і де-яких вкладеннях власників підприємств.

Цілком очевидно, що, витрачаючи в такому темпі наявні ресурси, знищуючи їх, як сарана, і не забезпечуючи хоча б мінімального рівня відновлення, окуповані території можуть існувати тільки визначений і досить короткий часовий період. За найоптимістичнішими підрахунками, через п'ять років такого життя настане неминуча катастрофа, хоча деякі екологи говорять мало не про лічені місяці.

Дійсно, вже зараз за деякими напрямками становище критичне. Наприклад, прийшла в непридатність дамба на річці Нижня Кринка в районі Зуївки (побудована в 1937 р. з плановим терміном експлуатації 50 років), в результаті прориву якої може затопити не лише Зуївку, але і Троїцько-Харцизьк та Зугрес. Зусиллями місцевої влади дамбу абияк підлатали, але що з нею буде після чергового сезону дощів, не знає ніхто.

А таких дамб на території Донбасу кілька - найбільш вразливі у всіх відносинах прифронтові греблі Старобешівської ТЕС (смт Новий Світ, Донецька обл.) і ТЕС у місті Щастя (Луганська область). Підрив або пошкодження дамби водосховища останньої може взагалі призвести до затоплення всіх прикордонних районів, у тому числі і на російській стороні кордону.

Немає грошей і на перепоховання вже згадуваних радіоактивних відходів, які зберігаються недалеко від Донецького казенного заводу хімічних виробів (ДКЗХІ). Сховище являє собою бетонний короб зі сторонами 10, 20 і 3 м, всередині - 400 кубометрів радіоактивних відходів, звезених сюди з підприємств Донецької області. Контроль за станом сховища не ведеться практично з 1977 р. (моменту консервації) через бюрократичну недбалість.

Справа в тому, що ще в радянські часи стався конфлікт з приводу того, на чий баланс ставити цей небезпечний об'єкт, ДКЗХІ або державного спецкомбінату "Радон", що проводив поховання. У результаті він так і залишився "нічийним". У жовтні минулого року за допомогою сервісу Google Maps в Мережі з'явилися фотографії могильника, на яких видно численні воронки від вибухів, і немає ніякої гарантії, що бетонний короб не був пошкоджений.

Де пролягає "червона лінія" для Донбасу - фото 1

За крок від катастрофи

Реальною екологічною ситуацією в псевдореспубліках не володіє ніхто. В Україну ніякої інформації не надходить. Ще з весни 2014 р. на Донбасі перестали контролюватися радіаційний фон, якість поверхневих вод, атмосферного повітря, паралізована робота державних екологічних інспекцій (як і інших органів влади). В результаті відсутності будь-якого контролю над діяльністю підприємств багато власники відмовляються від витратного очищення викидів і стічних вод. Це виражається як у аварійних залпових викидах газів і скиданні забруднюючих речовин, так і в загальному зниженні ефективності очищення та використання для виробництва низькоякісної, але більш дешевої сировини. І це лише вершина айсберга.

Якщо згадати про очисні споруди, що приходять в непридатність, водопровідні і каналізаційні мережі, безконтрольні вирубких захисних лісосмуг, то картина вимальовується зовсім безрадісна. Фактично окупована частина Донбасу дуже швидко деградує, перетворюючись в зону екологічного лиха, непридатну для життя.

Чи робить якісь кроки Україна, щоб вплинути на екологічну ситуацію на Донбасі? На жаль, в умовах, що склалися наші можливості дуже обмежені, адже гарантій безпеки українській стороні при проведенні природоохоронних заходів на окупованих територіях ніхто не дає.
Все, що ми можемо зараз, - це апелювати до ОБСЄ.

Наприклад, Міністерство екології та природних ресурсів України разом з українським представником у Спільному центрі з контролю і координації питань припинення вогню і стабілізації лінії розмежування сторін генерал-майором Андрієм Тараном після чергового галасу в пресі звернулися з проханням проконтролювати радіаційний фон у Донецьку. Однак це голос волаючого в пустелі, адже зрозуміло, що ОБСЄ не має ані обладнання, ані спеціалістів для проведення подібних робіт.

Є серйозні екологічні проблеми і на українському Донбасі, вони безпосередньо пов'язані з проведенням антитерористичної операції. Яскравий приклад - ситуація з шламонакопичувачем 400 кубометрів відходів фенольного і нафталінового виробництва Дзержинського фенольного заводу в селищі Новгородське. У результаті обстрілу з боку незаконних збройних формувань частково була пошкоджена гребля шламонакопичувача і трубопровід, через який ведеться відкачування води.

Через те, що в районі дамби знаходиться безліч вибухонебезпечних предметів, роботи по її зміцненню сильно утруднені, що цілком може призвести до екологічної катастрофи - сходження отруйного селевого потоку та зараження річки Кривий Торець. Під ударом знаходяться насамперед жителі селищ Новгородське і Нелеповка.

В цілому ліквідація наслідків екологічної катастрофи, що розгортається  на окупованій території Донецької і Луганської областей може зайняти кілька десятиліть. Зробити адекватну оцінку екологічного збитку можна буде приблизно через півроку після закінчення бойових дій, ще кілька років піде на розмінування території. А до відновлення довоєнного рівня вимагатиме величезних фінансових коштів, яких на сьогодні у нашої країни просто немає. Однак ця проблема настільки гостра, що вже зараз питання формування пулу спонсорів і відповідних фондів повинні підніматися на міжнародному рівні - і чим швидше, тим краще.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme