Влада

Чому відповідальність за скандал з "Динамо" та "Шахтарем" несе Ахметов

Бійка за участі гравців збірної України з футболу у Львові сприймається як цивілізаційне протистояння в першу чергу через футбольно-політичну діяльність Ріната Ахметова

02 травня 2016, 18:00

Чому відповідальність за скандал з "Динамо" та "Шахтарем" несе Ахметов

Чергове "класичне", яке вже нічого з турнірної точки зору не вирішувало, поставило на вуха мало не усю країну. Хоча, за великим рахунком, не сталося геть нічого екстраординарного – просто кілька футболістів побилися на полі. Таке в українському, та й не лише українському, футболі трапляється з певною періодичністю. Тим більше, коли спортивне суперництво таке принципове. От тільки цього разу банальний мордобій спортсменів, в якому гравці "Динамо" виглядали аж ніяк не шляхетніше своїх донецьких візаві, породив цілу хвилю народного обурення на адресу не лише "Шахтаря" а й Донецька та Донбасу загалом. Мовляв, "Шахтарю" місце не в чемпіонаті України, а в першості "ДНР", гравцям цього клубу в збірній не місце, та й взагалі матч і бійка вкотре показали, що Донбасу не місце в Україні, і окуповані території краще залишити за межами нашої держави – вата та й годі, перевиховати яку все одно неможливо.

Причина такого ставлення українських вболівальників до "Шахтаря" аж ніяк не в якійсь надзвичайній зухвалості Степаненка – "динамівці" теж били супротивника по ногах, та й вболівальникам принципового суперника демонстрували не менш непристойні жести. Просто якось так вийшло, що за останні два роки "Шахтар" остаточно перестали вважати українською командою. І вина в цьому лежить в першу чергу на менеджменті клубу, на чолі з Рінатом Ахметовим, хоча і самі гравці не зробили жодної спроби якось виправити ситуацію.

З початку війни на Донбасі кожен гравець донецького клубу не забуває за першої ліпшої нагоди пожалітися на несправедливий чемпіонат, в якому вони всі матчі грають на виїзді, але ніхто жодного разу не сказав, чому така ситуація склалася, завдяки чиїй агресії "Шахтар" мусить грати поза межами рідної області. Більше того, ніхто навіть не спромігся заявити щось банальне типу: Донецьк був, є і буде українським містом. Проте відвертий ватник Ракицький, не лише не співає гімн України, він постить в соцмережах сепаратистські сторінки, набиває "патріотичні" донецькі татуювання, та всіляко підкреслює свій "донбаський", а не український патріотизм. Голкіпер П'ятов посміхаючись фотографується з терористами на блок-постах, а вся команда відмовляється вдягати футболки зі словами підтримки українській армії. Не варто нагадувати, що жоден гравець команди Ахметова не спромігся відвідати поранених українських бійців, як це робили їхні колеги з "Дніпра", "Динамо" чи інших клубів. При цьому останнім часом почастішало інтерв'ю гравців "Шахтаря", які говорять приблизно одне й те саме – ми за мир в усьому світі, ми проти братовбивчої війни, з Донбасом треба миритися, тощо. Складається враження, що гравці отримують від прес-служби Ахметова "темники" аби просувати його "план примирення", який по суті є цілком путінським планом.

От і виходить, що для українця "Шахтар" – це клуб не український, а "сепарський", тобто відверто ворожий, і на футбольний клуб та гравців автоматично екстраполюються почуття, які кожен нормальний українець відчуває до терористів на Донбасі – зневага та люта ненависть. Тобто у випадку з "Шахтарем" хвиля суто футбольного принципового протистояння з "Динамо" наклалася на хвилю боротьби з російською агресією, які підсилили одна одну. Якби, припустимо, гравці та менеджмент "Шахтаря" з першого дня війни чітко висловлювали свою проукраїнську позицію а не намагалися гратися в миролюбних ні те ні се, то вчорашня бійка на футбольному полі сприймалася б виключно в спортивній площині – ну, психанув Ярмоленко, ну, не впоралися з емоціями Кучер та Ракицький, побилися – помиряться, в футболі таке буває. Але ж ні, Ахметов через "Шахтар" грає в свої політичні ігри і спортивна подія автоматично призводить до глобальних геополітичних висновків - остаточно відмовитися від Донбасу.

Щодо останнього, то мабуть варто вкотре нагадати – ідея добровільно відмовитися від так би мовити недостатньо українських територій аж ніяк не нова. І для жителя Галичини чи навіть Київщини ця думка може здатися доволі слушною. І правда, а навіщо вмирати за людей, які нас ненавидять? От тільки ультраси того ж "Шахтаря" чи "Зорі" (серед яких ватників і сепаратистів виявилося значно менше, ніж серед працівників клубів), що воюють зараз на Донбасі, чудово розуміють, за що вмирають – за свій дім і за свою Батьківщину. Для них абстрактного суцільно ватного Донбасу не існує, для них український Донбас – це втрачена реальність, яку вони прагнуть повернути за будь-яку ціну. Так само ситуацію розуміють і мільйон вимушених переселенців, які втратили власний дім через те, що хотіли і далі жити в українському Донбасі.

То ж зайвий раз драматизувати ситуацію через бійку на футбольному полі та зрадницьку політику власника "Шахтаря" не варто. Ахметов і Ракицький – це аж ніяк не весь Донбас, хоч їм дуже кортить виглядати такими собі еталонами донбасівців.

Нам же залишається сподіватися, що у бійці на "Арені-Львів" було більше власне спортивної складової, ніж політичної.

Читайте також: Що сказав би Шкляр, або чому бійка в матчі "Шахтар" - "Динамо" - це кінець

Більше новин про політичне життя України читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...