Влада

Чому українці злякалися казки Назарбаєва, який оббрехав Порошенка

Зрадофільство, звичайно, один з улюблених видів релаксації українців у соцмережах. Але в його популярності є й об’єктивні причини

17 серпня 2016, 14:00

Чому українці злякалися казки Назарбаєва, який оббрехав Порошенка

Вчорашня ситуація з Назарбаєвим, який розкрив підступний план Порошенка „знайти компроміс” у питанні Донбасу з Путіним, вийшла, звичайно, анекдотичною.

Картинка Петра Олексійовича, який бідкається Нурсултану Абішовичу, що й хотів би погодитись на запропонований Москвою „особливий статус Донбасу” – от тільки патріотичний парламент не пускає, потішила, звичайно, конспірологів і зрадофілів усіх мастей. Попри всю свою неймовірність.

Абсолютно очевидно, що на роль „таємного порадника Петра Порошенка” казахський президент не схожий ні з якого боку. Починаючи від того, що вони належать до різних поколінь, мають різні погляди, і ніколи не були задушевними друзями. І закінчуючи тим, що якби Порошенко і справді зробив якусь подібну заяву в розмові з казахським президентом, то за лічені хвилини про неї знав би і наш парламент, і Путін, і всі, кому не лінь. В українському політикумі надто багато конкуренції, а також стін, що мають очі й вуха, аби подібні фрази могли пройти непоміченими. Не кажучи вже про те, що остання розмова між президентами і справді була півроку тому, і про потребу домовлятись з Путіним говорив на ній не Порошенко, а Назарбаєв. Майже тими самими фразами, які пролунали у вчорашній розмові з російським президентом.

Для чого Назарбаєв сказав те, що сказав? Може, Володимир Володимирович був у той день чимось засмученим – от Нурсултан Абішович і вирішив його потішити. Може, це був якийсь такий тонкий східний епатаж. Хтозна. В будь-якому разі, розмови про „зраду Порошенка, засвідчену Назарбаєвим” якийсь час лунатимуть – а потім затихнуть у липкому й тягучому болоті українського політичного процесу.

Втім, є у всій цій історії один тривожний сигнал для Банкової. Який полягає у тому, що відсутність чіткої, реалістичної і публічно озвученої позиції стосовно майбутнього Донбасу стає субстратом для найдикіших вигадок і маніпуляцій.

„На який саме фінал історії з Донбасом розраховує Україна? І не тільки розраховує – але й докладає зусиль до його реалізації?” Відповіді на це питання не дасть ні суворий сержант на „передку”, ні селянин в глухому галицькому селі, ні дипломований політолог в київському аналітичному центрі. Не дає на нього відповіді і державна пропаганда, яка коливається від „ми будемо боротись до повного повернення Донбасу у склад України і на умовах України” до „ми виконаємо всі пункти Мінських домовленостей – тільки нехай сепаратисти і росіяни припинять вогонь”.

Така ситуація підштовхує українських громадян до двох логічних припущень – або українська влада і сама до пуття не знає, на що їй чекати у ситуації з Донбасом – або в неї є таємний план, яким вона ні з ким не ділиться.

Тут-то і випливає різниця між людьми, які цікавляться – або й вивчають дії української влади, і всіма решту. Між політологами і селянами. Перші знають, що у всіх ситуаціях, де треба або брати на себе відповідальність, або пустити ситуацію на самоплив, українська влада вибере другий варіант. Всі решту схиляються до думки про „таємний план”. Деталі якого можуть домальовувати у відповідності до політичних поглядів та багатства фантазії.

Втім, ні перша, ні друга думка для Банкової не є надто втішною.

Більше новин про політичне життя України читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...