Влада

Чому Папа визнав перед Гундяєвим греко-католиків "помилкою"

"Зрада" Папи Франциска відкриває широкі можливості для УПЦ Київського патріархату

15 лютого 2016, 15:00

Чому Папа визнав перед Гундяєвим греко-католиків "помилкою"

Цілком передбачувано навіть те, що поки за найближчим кордоном з екранів на телеглядачів ллється потік "перемог", у нас цілком симетрично панує "зрада". Ніхто не очікував від папи Франциска радикальних кроків і навіть просто слів засудження господарів Кремля - хоч щодо України, хоч щодо Сирії. Але декларація, підписана понтифіком з патріархом Московським, перевершила всі очікування. Про це можна судити з реакції представників "папи сюрпризів" в Україні. Ця реакція, дуже м'яко кажучи, видає деяке замішання.

Симптом номер один - рідкісна оперативність коментарів. Верховний архієпископ Української Греко-католицької церкви Святослав Шевчук представив своє бачення ситуації прямо в день публікації тексту декларації. Можливо, якщо б враження встигли трохи охолонути, ці коментарі були б більш збалансованими. Але баритися було не можна - те, що сталося на Кубі, викликало негайну і дуже нервову реакцію українців. В першу чергу, вірних УГКЦ.

Це була цілком очікувана реакція. Звичайно, декларація, фактично, знімає з порядку денного ватикансько-московської дипломатії питання українських греко-католиків. Але те, як це зроблено, виявилося не менш важливо, ніж той факт, що греко-католикам дали "право на існування".

В коментарях і владики Святослава, і Мирослава Мариновича (віце-ректора Українського католицького університету у Львові) недарма згадані Баламандські угоди - меморандум, прийнятий Світовим православ'ям з приводу загрози католицького прозелітизму, який ставив унію і, як результат, греко-католицьку церкву поза правилами гри. Параграф про "уніатизм" владика Святослав називає "Баламандом навиворіт" - і це докір Ватикану, який в черговий раз погоджується з тим, що унія, тобто саме існування УГКЦ - помилка, "відрив вірних від їх істинної Церкви" (в даному випадку - РПЦ). Єдина різниця - тепер за цю "помилку" Моспатриархія погоджується терпіти "за фактом", а не вимагає негайно виправити. Втім, і не визнає за нею статусу повноцінної церкви - у документі йдеться про "церковні громади".

Церкві, яка пережила утиски та у важких випробуваннях, ціною життя своїх вірних, кліриків, єпископів зберегла вірність собі і Ватикану, дико чути про те, що це все була "помилка". Мучеництво в ім'я сповідання істинної віри - це дуже сильний, щоб не сказати абсолютний, аргумент в християнстві. Тому дещо невротичну реакцію представників УГКЦ на документ, що нічого, загалом, не означає і нічого не міняє в реальності, дуже легко зрозуміти. Ватикан в черговий раз зрадив їх страждання. Особливо неприємно те, що він зробив це в результаті таємної змови з їх гонителями. З коментаря владики Святослава можна зробити висновок, що він, зокрема, хоч і входить в "профільну" папську раду, нічого про підготовку цього документа і його формулювання не знав.

Ще гірше в цій ситуації виглядав папський нунцій в Україні Клаудіо Ґуджеротті. Так само як глава УГКЦ, він щосили переконував паству довіряти папі римському, бачити позитив, не звертати уваги на якісь там папірці, але зріти в корінь тощо. Але здавалося, що для нього подробиці декларації теж виявилися хоча б частково сюрпризом. Мова нунція на Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового видавала деяке замішання: з одного боку, він запевняв аудиторію в тому, що "світ буде пам'ятати тільки їх (патріарха і папи, - авт.) обійми", а не те, що вони там напідписували, але тут же згадав про поцілунок Іуди. А насамкінець пообіцяв відбути в зону АТО, навіть якщо "деякі вважатимуть це прозелітизмом". Пролунало це дещо похмуро, хоч і піднесено - так, наче нунцій обіцяв змити кров'ю образу, завдану Ватиканом українцям.

Чому Папа визнав перед Гундяєвим греко-католиків "помилкою" - фото 1

Так, сильних почуттів навколо "кубинської зустрічі" вистачає. Але справа не тільки в емоціях. Вірніше, справа саме в емоціях - але не тільки в емоціях як греко-, так і римо-католиків. Справа в тому, що "зрада" папи обов'язково сколихне і тих українців, які до католицизму ніякого відношення не мають. Важливо не те, що папа, а те, що "зрада". Не знаю, чи входило це в плани Моспатриархії, але черговий інспірований нею ФБ-крик про "насзлили" обов'язково посіє смуту в лавах "укропів". "Уніатам" доведеться виправдовуватися, а всі інші будуть тикати в них пальцями і отруйно шипіти щось невтішне про "вашого папу". Мабуть, саме це змусило лідерів греко-католиків так оперативно прокоментувати подію, з безнадійними нотками в голосі закликати до "терпіння" і "довіри", але і недвозначно відмежуватися від декларації та ватикансько-кремлівської дипломатії в цілому.

Особливий бонус від папи і патріарха отримала УПЦ КП. Параграф про канонічні обставини України, який виглядав дещо штучно в цій декларації, став чудовим піаром: представники УПЦ КП змогли вийти в народ з легкою насмішкою над обома Римами. Які можуть приймати на їх рахунок будь-які декларації - а їм, загалом, від цього ні жарко, ні холодно. Але це ще не все.

Політичні дивіденди УПЦ КП від всієї цієї історії очевидні. Особливо враховуючи той факт, що УПЦ КП активно конкурує за паству з греко-католиками на Західній Україні.

Але все ж найголовніше слово, яке викликало бурю, стало слово "конфлікт". Ні, ніде не сказано, що цей конфлікт "внутрішній", тим більше ні слова про "братовбивчу війну", якою рясніють мови московських церковників. Але також ніде не сказано, що цей "конфлікт" насправді - війна. Причому війна з зовнішнім агресором. Або хоча б "гібридна війна". У документі, підписаному папою, у нас немає "воєн" точно так само, як у документах, які підписує наш з вами президент.

Але якщо це так, то чи можна в чомусь звинувачувати папу? Якщо ми самі офіційно не визнаємо війни - чому ми вимагаємо цього від інших?

Це питання було б логічним, якби мова йшла про кого завгодно, але тільки не про папу римського. Від священнослужителів такого рангу і такого авторитету, як папа Франциск, ми чекаємо завжди чогось більшого, ніж від світських політиків, чия ціна в наших очах дуже невисока. Тому свою власну нервову реакцію на папський підпис хоча б частково нам слід списати на кризу очікувань. Ми надавали занадто великого значення пропагандистським штампам про "зустріч тисячоліття", яка щось там може змінити в світі. Зокрема, в тій його частині, яка обрушується прямо на наші голови. І, можливо, таке могло статися - якби ця зустріч мала дійсно братський і пастирський формат.

Але це не була зустріч братів у Христі - це була зустріч двох найвищих за рангом державних чиновників. Вони робили політику. А в політиці не буває гамбурзького рахунку. Тут не прийнято називати речі своїми іменами - тут править компроміс. Декларація була політичним документом, а не духовним. Як і вся зустріч на Кубі. І ціна "обіймів", які, за версією нунція, "буде пам'ятати світ" - не вище ніж ціна палких поцілунків генсеків.

Більше новин політики читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...