Чому нардепам потрібно "відбити" бажання брати на поруки

Історія з "беркутівським" генералом, за якого заступилися народні обранці, викликала занадто багато запитань
Чому нардепам потрібно "відбити" бажання брати на поруки
Чому нардепам потрібно "відбити" бажання брати на поруки

Наразі громадськість активно обговорює ситуацію з генералом-"беркутівцем" Володимиром Гриняком, якого взяли на поруки десять нардепів від БПП та "Народного фронту". Зокрема йдеться про "фронтовиків" Андрія Левуса, Миколу Величковича, Михайла Бондаря та представників БПП Володимира Ар’єва і Андрія Антонищака. Вся ця історія сприймається, м’яко кажучи, неоднозначно, оскільки Гриняку інкримінують підготовку і керівництво штурмом Майдану в ніч на 19 лютого 2014 року. Також прокуратура підозрює Гриняка в роздачі командирам спецпідрозділу "Беркут" премій за "хорошу роботу" на Майдані в розмірі понад 30 млн грн.

У свою чергу, нардепи, які взяли на поруки підозрюваного, заявили, що Володимир Гриняк співпрацював із штабом Майдану, ділячись інформацією про дії "беркутівців". Втім, навіть якщо повірити в цей міф про доброго й сердешного генерала МВС, все одно виникає питання: Гриняк під час цих подій, якщо він справді так переймався своєю участю в штурмі, міг написати рапорт, або хоча б захворіти як раз на цей період.

В результаті, Печерський райсуд дослухався не до прокуратури, яка вимагала арешту Гриняка, а до нардепів. У результаті, генерал не лише був звільнений з-під варти, але залишився на посаді керівника Управління громадської безпеки Національної гвардії. Треба розуміти, що таке рішення суду – це серйозний виклик для багатьох нацгвардійців, які були на Майдані, а також воювали в АТО. Виходить, що їх знову вчитимуть по "беркутівським" лекалам – інакше Гриняк навряд чи вміє працювати…

Збитковою видається сама практика брати на поруки народними депутатами. Використовувати свій мандат у таких цілях, м’яко кажучи, виглядає аморально. Більше того, багатьма це розцінюється як черговий вияв політичної корупції. Можна розповідати байки про те, що той чи інший злочинець діяв мало не з добрими намірами, але до такого підходу з боку народних обранців постає занадто багато питань. Вочевидь, логічно було б припинити цю практику.

Варто зазначити, що нардепи дуже часто беруть на поруки. Серед яскравих прикладів – рішення Апеляційного суду Києва про те, щоб відпустити на поруки екс-начштабу батальйону територіальної оборони "Айдар" Валентина "Батю" Лихоліта. Тоді підпис за підозрюваного поставили народні депутати від "Самопоміч" Семен Семенченко та Єгор Соболєв, а також "радикали" Ігор Мосійчук та Андрій Лозовий.

Брали нардепи від "Опоблоку" на поруки й екс-голову Партії регіонів Олександра Єфремова. Втім, зараз йому інкримінують статті, по яким така норма звільнення з-під варти не діє. Були навіть спроби деяких нардепів заступитися за членів розформованої роти "Торнадо", втім, і там цього зробити не дозволили.

Враховуючи той факт, що нардепів в Україні нараховується більше чотирьох сотень, за великим рахунком, їх цілком вистачить на те, щоб брати на поруки мало не кожного підозрюваного, якому загрожує арешт. І якщо історія з Гриняком набула розголосу, то десятки аналогічних рішень в регіонах проходять повз увагою суспільства. Цьому може завадити лише відмова від практики брання на поруки.

Адже з такими темпами після Гриняка ми можемо дійти до того, що на поруки візьмуть, наприклад, "беркутівця" Амброськіна, якого звинувачують у безпосередньому розстрілі майданівців. Тим паче, що судді звичайно йдуть на поступки, почувши прізвища народних депутатів, які заступаються за учасника їх судової справи. Але навіщо тоді взагалі правосуддя?

Більше новин політики читайте на Depo.Влада

Loading...
Loading...