Чому День Вати не має бути вихідним

Здається настав час радикального вирішення питання Дня Пабєди

Чому День Вати не має бути вихідним…

Україна вкотре пережила черговий "Дєнь Пабєди". Пережила в цілому без особливих втрат, з певною огидою спостерігаючи за прогресуючим "побєдобєсієм" за "порєбріком", та спробами місцевої вати відсвяткувати сакральну дату у відповідності до путінського канону.

І якщо, те як "божеволіють, конають" громадяни країни всепереможного путінізму, стосуються нас лише опосередковано, то власна українська "вата" викликає певне занепокоєння. Втім, цьогоріч 9-го травня громадяни з "колорадськими" стрічками встигли відзначитися не лише в традиційно "ватних" Одесі чи Харкові, а й в центрі столиці, де кілька сотень людей влаштували ходу та скандуваннями "Слава СРСР" та іншою подібною маячнею. Попри обурення нормальної більшості киян в столиці обійшлося без серйозних сутичок. А от, приміром, в тому ж таки Харкові "побєдобєсіє" супроводжувалося бійками та навіть стріляниною з пораненими.

Як бачимо, "празнік со слєзамі на глазах" перетворюється в Україні в день неабиякої суспільної напруги, і несе ризики серйозного силового протистояння, то ж завдання держави такі ризики максимально мінімізувати. Натомість маємо ситуацію, коли 9 травня і досі є офіційним святом та вихідним днем, який до того ж супроводжується стандартними заходами за участі вищих осіб держави – покладанням квітів, офіційними привітаннями тощо. Що лише додає "ваті" впевненості у власній правоті. Мовляв, те, що сам головнокомандувач хунти Порошенко не наважується скасувати Дєнь Пабєди, бо боїться праведного народного гніву –лише зайвий доказ особливої сакральності цієї дати та народного єднання навколо неї.

Отже, здається настав час викорінити ще один міф пізнього совка, принаймні на офіційному рівні і остаточно скасувати День Пабєди як явище. 9 травня має стати звичайним робочим днем. Тим більше, що усі більш-менш свідомі українці давно уже зрозуміли, що святкувати в цей день особливо нічого. Перемога однієї злочинної тоталітарної системи над іншою не менш злочинною в рамках Другої світової війни, яка тривала після цього ще півроку, - не надто переконливий привід для всезагальної радості. Та й взагалі святкування перемоги у будь-якій війні в ХХІ столітті має вигляд певного блюзнірства. Адже будь-яка війна з точки зору сучасного гуманістичного світосприйняття – це в першу чергу трагедія, що несе смерть, каліцтво, голод і зубожіння, а вже потім можлива гордість за славу власної зброї.

Окремо варто зазначити, що здається дивною і сама дата радянсько-російського святкування, яка не збігається з європейською, де день підписання Третім Рейхом акту про капітуляцію вважається 8 травня. Сталося так з цілком об'єктивних причин – через різні часові пояси, але сьогодні така розбіжність все одно дивує.

Таким чином, Україні варто синхронізувати свої урочистості з Європою та відзначати День пам'яті жертв Другої світової війни у Європі 8 травня. І це має бути саме день пам'яті та скорботи, з відповідними атрибутами, а не радісне свято, як це було започатковане ще у брежнєвські часи. І цей день має бути вихідним, аби народ не ображався, що його позбавили зайвого вільного дня, який можна було б ефективно використати для саджання картоплі та інших дачних процедур. А наступний день – 9 травня, коли в Москві вчергове дурітимуть від звершення "дєдов", має бути звичайним робочим днем без жодних урочистостей.

Звісно, частина "вати" буде таким святотатством страшенно обурена, але і підстав для сутичок поменшає. В робочий день вештатися вулицями зі стрічкам зможуть хіба пенсіонери чи безробітні. Та й загальне суспільне заспокоєння впливатиме на "вату" з одного боку релаксуючі, а з іншого зайвий раз доводитиме, що "побєдобєсіє" – справа маргиналів.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme