Влада

Чи стане Гопко новим Каськівим

Доводиться констатувати, що нові «експерти» та «громадські діячі», що спливли на хвилі Майдану, повторюють ту ж сумну історію, що й їх попередники

Чи стане Гопко новим Каськівим

Більшість з них виявилися ангажованими в різні політичні проекти. З тою тільки різницею, що багатьом з них вдалося за півроку своєї бурхливої громадської діяльності одразу потрапити до Верховної Ради...

Неурядовий сектор у нашій країні має довгу, але суперечливу історію. Втім, слід підкреслити, що історію він справді має - як і національну специфіку. Адже так звана «грантожерська» економіка з'явилася на наших теренах значно пізніше - приблизно в середині 90-х років.

При цьому в анамнезі - нероздільність неурядової діяльності та розвитку національної справи, це споріднює процеси, що відбувалися на Наддніпрянщині та західних землях (уточнюючи, що після 1848 року на західних землях українці мали для цього більше можливостей, і в останній чверті ХІХ століття українська неурядова діяльність увійшла до спільного тренду Центрально-Східної Європи). У повоєнному СРСР справжня неурядова діяльність була, так чи інакше, антиурядовою, а відповідно, підпільною. Під час перебудови, знов-таки, опозиційно-націоналістичною, та й до певної глибини інфільтрованою агентами спецслужб. Відтак, вибух різноманітної громадської активності на початку незалежності можна вважати передбачуваним.

Та оскільки на відміну від американських чи західноєвропейських 60-х, цей вибух відбувався одночасно із становленням політико-партійної системи, то громадська діяльність, загалом, перетворилася на жертву публічної та непублічної політики.

Голова Народного руху України Геннадій Удовенко (ліворуч) та голова Українського народного руху Юрій Костенко вітають один одного з укладенням угоди про об'єднання у виборчий блок у присутності на той момент екс-прем'єр-міністра України Віктора Ющенка, 9 червня 2001 р. (фото УНІАН)

Досить згадати «Народний Рух», що спочатку трансформувався у політичну партію із посереднім успіхом, а далі у символ розколів, на сьогоднішній день - фактично зник з політичної мапи. На потужного бюрократичного «грантожера» перетворився «Комітет виборців», чия роль у деяких виборчих серіях і сьогодні розглядається як сумнівна (згадаємо, скажімо, місцеві вибори 2010 та парламентські 2012 років).

У кишенькові партійні організації - зараз майже непомітні - «еволюціонували» колись потужні об'єднання «зелених». Врешті-решт їх узагалі було компроментовано прислужуванням олігархам, скажімо, тому ж Василю Хмельницькому. Потім вони існували в якості технічних юридичних осіб для маніпуляцій з реєстрацією та підрахунком голосів у виборчих комісіях (на то саме, до речі, а також на корпоративних шантажистів перетворилося і «Братство» Дмитра Корчинського, і «Громадський контроль» нещодавно звільненого з-за грат Василя Волги, який відбув термін за хабарництво).

Нового досвіду громадська історія України набула і в результаті «помаранчевої революції» - а це сумна історія ГК «Пора», яка породила таке політичне збочення, як постать Владислава Каськіва, і поступовий занепад аналітичної ролі Центру імені Разумкова, чий тодішній керівник Анатолій Гриценко розпочав політичну кар'єру, до сих пір - із перемінним успіхом.

Активісти Громадянської кампанії "Пора" пікетують Верховну Раду України, 18 липня 2006 року (фото УНІАН)

Більш-менш осторонь процесу постійної політизації та інтеграції до партійного будівництва стоять спілки «чорнобильців», «афганців» та малих підприємців. Втім, всі вони непогано функціонують і в діловому середовищі, хоча деякі спалахи - як то «афганці» під час Майдану - показали, що й вони можуть за деяких обставин відігравати роль «загальнонародних» захисників.

Чи очікує та сама доля на масові мережі громадянських активістів, що виникли під час Революції Гідності та війни з Росією?

І так, і ні.

Точніше - дивлячись про кого йдеться...

Треба враховувати, що ціль існування громадських організацій - це систематизація тиску на органи влади з метою захисту інтересів тієї чи іншої соціальної чи професійної групи, внесення відповідних змін у законодавство. За умов, якщо б в країні склалася стабільна партійна система - вищезгадане можна робити і без трансформації у політичну партію, або делегування представників до її складу. На жаль, поки що це не наш випадок - чи не втретє набір провідних політичних сил в Україні змінюється.

У 90-ті політичний пасьянс включав комуністів та антикомуністів (націоналістів та лібералів). У 2000-і табори великого проросійського та середнього прозахідного бізнесу. У 2010-ті попередня модель звузилася спочатку до про-авторитарних (ПР та КПУ) та продемократичних (Батьківщина-УДАР-Свобода) партій, а потім і цю модель змела Революцію. У нинішній Раді спостерігається потужний табір демократичної революції, який внутрішньо розподілено на три персоналістські сили (БПП, НФ, Батьківщину), одну ліберальну, одну популістську, та кілька невеличких радикальних груп - і реакційну меншість.

Всі політичні структури демократичного революційного табору скористалися з нового вибуху громадського активізму, навіть з одних і ти самих його гілок і паростків, а їхня інтеграція з тими чи іншими партіями була лише справою мобільності, відкритості та смаку. А також - грошей...

Деякі громадські проекти фактично стали «прибудовою» до тої чи іншої політичної сили. Класичним прикладом такого інтегрування стала спайка ГО «Реанімаційний пакет реформ» з «Самопоміччю». У результаті низка представників громадської організації опинилися у Верховній Раді.

У «Блоці Петра Порошенка» (Олександр Черненко) та Радикальній партії Ляшка (Ігор Попов) сидить усе керівництво вищезгаданого Комітету виборців України. Рух «Чесно» в особі Світлани Заліщук теж вже опинився в Раді. Хоча ця організація продовжує функціонувати, логічно виникають питання до того, наскільки реальним є ця нібито об'єктивна робота за «чесною» роботою парламентарів. Також усі політичні сили розхапали у свої лави «комбатів».

Командири батальонів "Дніпро" Юрій Береза, "Донбас" Семен Семенченко і "Миротворець" Андрій Тетерук, які стали народними депутатами, на відкритті першої сесії Верховної Ради 8-го скликання (фото УНІАН)

Також не треба забувати й про ту саму реакційну меншість - гравців, пов'язаних з режимом Януковича. Тут мало не головним створювачем псевдо-громадських рухів залишається вже згаданий екс-голова Адміністрації Президента Януковича Сергій Льовочкін, який не тільки не втік у Москву, але зараз фактично формує нове «експертне» середовище. Задля цього він створює і фінансує десятки різноманітних майданчиків на кшталт різноманітних «професійних урядів» та «гарвардських клубів». Ці організації то виринають на поверхню задля запуску певних меседжей на відповідних телеканалах, то зникають з інформаційного простору, ніби їх ніколи не було. Враховуючи той факт, що Льовочкін - один з найбільш досвідчених організаторів різноманітних «зливних бачків» у експертній обкладинці, можна не сумніватися, що різноманітні Андрії Єрмолаєви та Вадіми Карасьови на телеканалі «Інтер» - це тільки «підливка» для використання нових «експертів», які працюватимуть у зручному для їх спонсора руслі.

Водночас важливим громадянським та громадським рухом стали волонтери, які мають високу довіру серед суспільства, та в більшості своїй до цього часу залишилися максимально аполітичними суб'єктами в державній політиці. А отже зберігають незалежну від політиків народну пасіонарність та довіру. Хоча чимало з волонтерів вже стали різноманітними радниками, але загалом не пхаються у політику.

Водночас треба зазначити, що у перші постреволюційні місяці (а багато в чому і зараз) саме громадські мережі виконували чимало функцій по суті зниклої держави (що, до речі підтверджує справедливість низки тез анархічних теорій). До сих пір розвивається хиткий симбіоз між офіційними державними інституціями, частина з яких походить з режиму Януковича, і громадянськими мережами.

Власне саме на ці, можливо, досить мілітаризовані, але справжні громадські рухи й покладаються найбільші сподівання. У майбутньому трансформація волонтерських організацій у організації реальних контролерів за розподіленням державних коштів може дати новий поштовх до створення реального громадянського суспільства. На жаль, всі інші гравці хоч і роблять багато корисних речей, зокрема, в антикорупційних питаннях, але роблять це з позиції політиків-популістів. Адже для них парламентська трибуна - це пік їх «громадської» діяльності...

Loading...
Loading...