Чи переживе Росія "сидячу війну" Порошенка

Річна затримка в реалізації Мінських угод, яка на даний момент виглядає практично неуникною, нанесе непоправної шкоди Росії. Питання лиш в тому, чи переживе її Україна

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Чи переживе Росія "сидячу війну" Порошен…

Радикальні і впевнені обіцянки українського президента "повернути Донбас вже цього року" виглядають відвертою бравадою. Оскільки подібне повернення можливе, на даний момент, за трьома не надто ймовірними сценаріями – Мінським, силовим, і дуже гіпотетичним третім – на основі якихось дипломатичних домовленостей, відмінних від Мінських.

Перший сценарій явно забуксував. Банкова не може знайти 300 багнетів для голосування за зміни до Конституції. Ніяк. І зрештою вирішила - ну й нехай. Не хочуть депутати, то й нам не треба. Саме такий висновок можна зробити зі звернення депутатів (головно – від БПП) до Конституційного суду стосовно роз’яснень, що значить словосполучення "наступна чергова сесія ВР". Не зважаючи на наявне запилюжене рішення КС 2002 року про те, що "питання про внесення змін до Конституції України має бути розглянуто і вирішено на двох чергових сесіях Верховної Ради послідовно". Не просто посполитому люду зрозуміти, що саме тут може бути незрозумілим – а от депутати знайшли темні моменти, постарались. 

Підготовки до другого сценарію теж поки не помітно. Масштабної мобілізації в країні не відбувається; судячи із виспаних, заспокоєних і впевнених облич Полторака і його співробітників, МО понаднормовою роботою не навантажують, та й істеричний "патріотизм" державних чиновників поки не перевищує норму. Підготовка "Донбаського бліцкригу" за таких умов видається малоймовірною.

Гіпотетичний сценарій модифікації Мінських домовленостей теж явно не стартував. Не тільки Москва, але й Париж, Берлін та Вашингтон впродовж останніх двох тижнів нагадали про безальтернативність Мінських угод. Врешті, як і український президент у вчорашньому інтерв’ю.

Тому складається небезпідставне враження про те, що єдина реальна альтернатива українського президента – це погодитись на закриття багатостраждальної сесії ВР без змін до Конституції, після чого зачекати рік-другий на проходження ймовірних конституційних модифікацій по новому колу – після того як КС вдруге пояснить депутатам, що значить в українській мові словосполучення "наступна сесія" – чи "дві чергові сесії послідовно".

Те, що подібну новину сприймуть в Москві без ентузіазму – здогадатись нескладно. Рік утримання Донбасу – не найкращий подарунок російській економіці. І все, чим може відповісти у цій ситуації Кремль – це вимусити Україну до року утримування відмобілізованої армії на кордоні сепаратистських "республік" шляхом все тих же обстрілів та диверсій. 

Так само подібна новина не надто когось втішить в Берліні та в Парижі, де вже встигли заговорити про можливість відміни санкцій проти Росії влітку цього року.

З іншого боку, дипломатичні наслідки в межах "нормандської четвірки" катастрофічним для України не стануть. Оскільки всі гаранти Мінських домовленостей згодні з тим, що зміни до Конституції та законодавства можливі тоді й тільки тоді, коли настане затишшя на фронтах. А воно не настане.

Бо якби навіть його захотів з якихось причин російський президент – встановити повну тишу він не зміг би. Тому що крім російських кадрових військових та найманців там є іще й місцеві сепаратисти, для яких вступ в дію Мінських домовленостей поставить перед ними життєву дилему. Яка полягатиме в тому, чи пробиратись їм до Росії – де їх, скоріше за все, спробують "по тихому" знищити, чи залишатись в Україні, де рано чи пізно їх судитимуть за військові злочини, які не підлягають амністії. Цим людям теж вигідно затягування процесу, а організувати збройну провокацію (другу… соту) не становить жодної проблеми.

Натомість у США, схоже, спокійно поставляться до продовження антиросійських санкцій і затримок з виконанням Мінських домовленостей. Оскільки виснаження прямого опонента в особі Росії Вашингтон цілком задовольняє, а незручності союзників з ЄС США не надто тривожать.

Єдиним слабким місцем наявної антиросійської стратегії США є складність у балансуванні. Оскільки надмірне ослаблення Росії може призвести до неконтрольованих наслідків. Серед яких – як хаотична дезінтеграція, так і прихід до влади ще більш авторитарних сил. Тому коли у Вашингтоні відчують, що Росія доходить до соціального колапсу – санкції будуть зняті. Хоч з виконанням мінських угодам, хоч без нього. Втім, судячи з відсутності реакції Держдепу на перспективу річної затримки зі змінами до Конституції України, на якийсь запас міцності Росії там іще розраховують.

Питання лише у тому, чим закінчиться черговий річний сеанс мрії про повернення Донбасу для України.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme