Влада

Час нового діалогу

Історія акту, прийнятого українським парламентом, є не антипольською, а антирадянською. Ми хочемо позбутися баласту ментальності, яку презентує Homo soveticus.

28 квітня 2015, 12:40

Час нового діалогу

Серед маси подій світової історії особливу увагу привертають ті, що їх часто називають історичними розвилками. Йдеться про такі переламні факти минулого, які визначають увесь подальший плин історії, а також наше сьогодення. Іноді страшно уявити світ, у якому нам довелося б жити (і чи довелося б узагалі?), якби розв'язка тої чи тої ключової події була іншою. Такою історичною розвилкою можна без перебільшення назвати «чудо над Віслою», яке сталося 1920 року. Тоді війська Польської Держави за допомогою військ Української Народної Республіки не просто відбили під Варшавою наступ Червоної армії. Вони ще й врятували Європу від хрестового походу більшовиків на Берлін та Париж, від кривавої комуністичної диктатури, від загибелі всієї європейської цивілізації. «Дорога до світової пожежі веде через труп Польщі», - ці зухвалі слова більшовицького маршала Тухачевського яскраво ілюструють масштаб глобальної загрози, що її поляки та українці змогли відвернути, пише Володимир Гройсман для польської "Gazety Wyborczej".

Ми, українці, пишаємося, що «чудо над Віслою» сталося великою мірою завдяки таланту генерал-хорунжого армії УНР Марка Безручка, який, розбивши фланг війська Тухачевського, дав змогу армії Юзефа Пілсудського відбити наступ червоноармійців. Але ми ще й переконані, що істинним творцем цього чуда стала сила єднання українського та польського народів перед загрозою знищення. «Іде боротьба за нашу і вашу свободу проти спільного ворога. Я переконаний, що порозуміння між Українською й Польською республіками принесе славу і добробут обом народам», - проголошував у той час Пілсудський.

«За нашу і вашу свободу!» - це гасло повторив нещодавно у своєму історичному виступі з трибуни Верховної Ради України польський Президент Броніслав Коморовський. Сьогодні, коли Україна прямо потерпає від російської агресії, а вся Європа здригнулася від загроз, що йдуть з боку Кремля, заклик Президента Польщі набуває особливого сенсу. Адже спільна боротьба українців та поляків за свободу має передбачати згоду, взаємну довіру та примирення - зокрема, у питаннях історичного минулого.

Найприкріше те, що останній чинник постійно стає предметом маніпуляцій, метою яких є підрив солідарності України і Польщі. Чому ці маніпуляції такі успішні? Відповідь проста. Історія - це не догма, що її, як вважала і вважає російська влада, кожен громадянин має зазубрити і репродукувати у вигляді словесних кліше, - як-от «кримнаш». Історія - це тканина, зіткана із людських життів. Історія - це не «логічна зміна суспільно-політичних формацій». Це - тендітна форма буття людини, яка живиться особистим досвідом, особистими думками, оцінками, емоціями тощо. Тому будь-який пропагандистський вплив на цю живу матерію (особливо, уміло зроблений) стовідсотково дає очікуваний деструктивний ефект.

Так сталося і з прийняттям Верховною Радою України закону «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Він прийнятий в пакеті з іншими «історичними законами», які мають на меті відкриття доступу громадськості до архівів НКВС/КДБ, а також увічнення перемоги українського народу над нацизмом у Другій світовій війні та засудження тоталітарних режимів. Мені відомо про дискусії в Польщі, що їх викликав цей закон. Трактувати його як недружній жест української сторони- помилково. Адже кожен, хто уважно прочитає цей закон, зрозуміє, що він насправді є не «антипольським», а «антирадянським». Цим законом, ми, українці, пробуємо назавжди закрити бажання наших недругів залишити нас в стані "homo soveticus" з якого ми нарешті почали вириватися завдяки подіям 2014-2015 рр.

Українці під час Революції гідності виявили чітку позицію не тільки щодо свого європейського майбутнього, а й щодо свого минулого - у прагненні очистити свою свідомість від комуністичної ідеології, радянських штампів у трактуванні історичних подій, доповнити перелік своїх справжніх героїв тими, хто боровся за відновлення незалежності України у ХХ столітті, проти фашизму і нацизму. І український Парламент виконав цю народну волю. Між іншим, борцем за українську незалежність у законі визнано УНР та її військові формування, що свого часу допомогли здійснити «чудо над Віслою». Чи є сенс продовжувати розмову про «антипольськість» закону? Ясна річ, що ні.

Але є сенс і велика необхідність продовжувати діалог щодо усіх питань українсько-польської історії, якими б чутливими і складними вони не були для обох наших народів. І ми відкриті до такого діалогу з польською стороною. Ми повинні гідно вшановувати пам'ять про усіх безвинних жертв українсько-польського братовбивчого конфлікту у ХХ столітті та йти вперед шляхом поєднання і примирення до спільного європейського майбутнього, як це відбулося між Польщею та Німеччиною, між Німеччиною і Францією.

Ми, як сучасники, не можемо об'єктивно оцінювати політичні обставини, в яких діяли наші пращури. Історію творять конкретні люди, і, незалежно від національності, вони мусять нести за це відповідальність. Офіційно визнаючи, наприклад, організації ОУН і УПА борцями за незалежність України у ХХ столітті, ми не вважаємо, що треба автоматично виправдовувати окремих представників цих національно-визвольних організацій, дії яких могли мати ознаки злочинів проти мирного населення. Будь-який злочин, що криється за патріотичними гаслами, не має виправдання. Вирішальне слово тут мають сказати історики - з України, Польщі, інших країн. Важливо, щоб діалог між ними не став заручником політичних ігор, маніпуляцій та істерії, спровокованої тими, хто спритно та професійно вміє розвішувати ярлики, розпалювати міжнаціональну ненависть та закликати до помсти. Відповідь їм має бути чітка і однозначна - більше ніколи українці і поляки не піднімуть один проти одного руку.

Ми високо цінуємо підтримку Польщі в питаннях відстоювання інтересів України на міжнародній арені, тісну взаємодію між нашими країнами щодо проведення децентралізації та реформи місцевого самоврядування, широку співпрацю між нашими країнами у царині освіти і культури. Українців і поляків не повинно роз'єднувати минуле. Нас має об'єднувати сучасність і віра у величне майбутнє, яке розкриває для наших країн життя у європейській спільноті. Величезні економічні, безпекові, суспільні переваги, що їх отримають Україна і Польща в рамках Європейського Союзу, повинні надихати наші народи. Це - наш дороговказ, візія нашого спільного життя у майбутньому. Україна, пройшовши історичну розвилку Революції гідності, чітко визначила для себе образ цього майбутнього і ніколи не забуде, яку величезну допомогу надала нашій державі Польща, щоб подолати цей рубіж. Адже наш спільний досвід показує: коли ми разом, ми - непереможні. Ще раз згадаймо слова Броніслава Коморовського: «Коли поляки і українці боролись один із одним, з того завжди користався хтось третій; хтось, хто зазіхав на нашу незалежність і свободу». Ми не маємо права допустити цього!

Loading...
Loading...