Як не змарнувати „Мрію”

У факті продажу „Мрії” немає трагедії. Трагедія може полягати в тому, що отримані кошти підуть не на „Мрію-2” – чи інші амбіційні авіаційні проекти ДП "Антонов", а коту під хвіст

Журналіст відділу «Світ»
Як не змарнувати „Мрію”…

Новина про те, що китайська China Airspace викупила єдиний робочий АН-225 „Мрія” разом із кресленнями та специфікаціями, вийшла, прямо скажемо, несподіваною. Оскільки переговори дотепер велися ніби-то про залучення інвесторів, а не про продаж всього, що можна продати.

Про „украинцы продали свою „Мечту” – з різними варіаціями – написали, напевне, чи не половина російських ЗМІ. В підкреслено злостивому тоні розповідаючи про те, що „Україна тепер – виключно аграрна держава”. Ну і трішки дратуючись, що цей шматочок „спільного минулого” дістався саме Києву, а не їм.

Звичайно, ДП "Антонов" продовжує стверджувати, що „Батьківшину не продає”, і всім нам хотілось би вірити. І в патріотизм антонівців, і в другу, модернізовану „Мрію”, яку теж збудують в Києві.

Але в реальності, здається все гірше. Бо для будівництва нових „Мрій” потрібні не тільки китайські гроші – але й китайські заводи та фабрики. І якщо ДП "Антонов" все ще на плаву, то десятки й сотні субпідрядників, які доклались свого часу до будівництва супертранспортника, вже давно й безнадійно почили. І відродитись задля будівництва однієї, двох чи навіть десяти нових „Мрій”, звісно, не зможуть.

Тому, як не прикро це констатувати, з точки зору економічної доцільності, продаж „Мрії” і документації на неї Китаю є цілком виправданим. Якщо Україна не в стані на даний момент такі літаки будувати – то нехай будує хтось інший. В іншому разі, унікальні технології будуть просто змарновані.

А щодо престижу – то все відносно. Продала ж IBM чималу частину комп’ютерного бізнесу китайцям. Так само, як китайський бізнес купив легендарне Volvo. А індійський – не менш легендарний LandRover. І ті, й інші продовжують працювати – а не поповнили цвинтар цілковито мертвих брендів.

Тим паче, що China Airspace буде вимушена якщо й не стати інвестором – то, як мінімум, укласти додаткові угоди і дати роботу українським спеціалістам і з ДП „Антонов”, і з інших українських КБ та заводів.

І єдине, що викликає сумнів і побоювання – це те, на що буде витрачено прибуток від продажу АН-225 і обслуговування потреб китайських авіабудівельників українськими фахівцями. Якщо ці ресурси будуть залишені в ДП „Антонов”, і витрачені на розробку нового „важковагового” транспортного, економного пасажирського чи живучого військового літака – то можна цілком виправдано вважати, що „Мрію” продали недарма. Можливо, зараз і справді для України важливішим є виробництво військових та десантних літаків, ніж відновлення виробництва амбітного АН-225.

Якщо ж отримані кошти підуть в бюджет – де без сліду зникнуть у чергових "нагальних потребах", чи навіть підуть на соціальні подачки зголоднілому електорату, то „Мрію” і справді втрачено. Без сенсу і вороття.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme