Коли антиросійські санкції доберуться до українських бухгалтерів та військових

Найбільш яскравим прикладом тут, вочевидь, може послужити заборона програмних продуктів 1С. Які, з одного боку, є чи не найпопулярнішими у своїй ніші – принаймні, це стосується чи не всієї лінійки 1С Підприємство. І які, з іншого боку, за свідченнями експертів, не раз були спіймані на передачі інформації з користувацьких комп'ютерів в невідомому напрямку. І які, при тому, з вкрай великою долею ймовірності мають "бекдори", вразливості, які можуть використати компанії розробники в разі, якщо з подібним проханням до них звернеться керівництво їхньої країни. А можливість того, що в якийсь гіпотетичний "момент Х" російські спецслужби можуть заблокувати роботу якщо й не всіх, то бодай легально проданих копій 1С, є колосальною дірою в національній безпеці країни.

Тому заборона 1С виглядає не популізмом, як заборона інтернет-ресурсів, які навряд чи вдасться реально заблокувати, а цілком логічним кроком. Який, до слова, явно спізнився років на два, якщо не більше. Інша річ, що перед тим, як забороняти ці продукти, вочевидь, варто було попередити про це свій бізнес. Офіційно чи ні, але принаймні за декілька місяців до власне заборони. І, можливо, навіть запропонувати якийсь стимул для відмови від російських програмних продуктів. Бо патріотизм-патріотизмом, а перехід на нову бухгалтерську, приміром, систему – це колосальна витрата людських ресурсів та часу.

Ні-ні, всі в курсі, що держава вже кілька місяців тому "не рекомендувала" використання 1С та іншого російського програмного забезпечення, але між "не рекомендуванням" і забороною – дуже, дуже великий шлях. Не пройшовши який, надіятись на реальну відмову користувачів від російського програмного забезпечення, принаймні, впродовж відносно скромного періоду часу, не доводиться.

Натомість закон, який не почне діяти відразу, має всі шанси так і залишитись "вічно декларативним". Або, гірше того, чудесною "годівничкою" для контрольних органів – в разі, якщо за порушення рано чи пізно введуть якісь санкції. А 1С залишиться при тому "при своїх" – хай навіть і закривши офіси в Україні.

Як, до речі, вже не одноразово траплялося з російськими "підсанкційними" компаніями. Приміром, в сьогоднішньому санаційному списку наявний КамАЗ. Знову наявний – скажемо так. Попередній раз його заборонили 18 жовтня минулого року. Після того минуло чотири місяці – і в лютому сплила інформація про те, що за цей час російська компанія істотно збільшила рівень продажів в Україні. Отакі от вийшли санкції.

При тому не виключено, що частину КамАЗів купували для подальшого використання в ЗСУ чи МВС. Купували, помітимо, і не в російського автогіганта напряму – а в когось із українських дистриб'юторів. Але як тепер обслуговувати цю техніку в разі, якщо санкції будуть прийняті "всерйоз" – теж непросте питання. Звичайно, чимало запчастин до КамАЗів випускається і сторонніми виробниками. Але далеко не все – особливо до останніх модифікацій автомобілів. Доведеться будувати хитрі ланцюжки постачання через треті країни. Чи, може, санкції знову "не всерйоз"?

Всі ці моменти, безумовно, мали бути обдумані, опрацьовані і максимально згладжені до, а не після оприлюднення сьогоднішніх указів. Дуже хотілось би вірити, що саме так воно і трапилось. Але чомусь не виходить.

Навіть в ситуації із "вконтактивками" та Яндексом, які, за версією виконавчої влади з 1 червня мають зникнути, як сніг на сонці, провайдери натякають, що все буде зовсім не так просто. А що ж стосується складніших економічних матерій –приміром, з тією ж 1С – залишається враження, що у владних коридорах було прийняте "вольове рішення" – а не озвучені результати довгого і логічно проведеного процесу виведення з українського ринку небезпечних інформаційних продуктів.

Таким чином, дивлячись на сьогоднішні розпорядження президента та рішення РНБО, хтось злостивий міг би сказати, що українська влада не просто на кілька років спізнилась із санкціями – але й до сьогоднішнього дня підійшла непідготованою. Чому можна заперечити, що краще прийняти рішення неповне і запізніле, ніж шкодувати про його неприйняття у мемуарах.

В будь-якому разі, факт прийняття санкцій свідчить, що ми на шляху одужання від паталогічної "дружби між народами", яка замалим не коштувала нам державного суверенітету. Хай і одужання це відбувається не надто швидко і не надто легко.