Чи зловить Україна “ядерний шанс” в ЄС?

В руки журналістів німецького журнал Der Spiegel потрапив цікавий документ. Йдеться про проект рекомендацій стосовно політики Євросоюзу у сфері атомної енергетики.

Члени ЄС, на думку Єврокомісії, "повинні тісніше співпрацювати в питаннях досліджень, розробки, фінансування і будівництва нових інноваційних ядерних реакторів".

Заплановано, що комісари країн, які входять в енергетичний союз, схвалять його в середу (шанси на це достатньо високі), після чого він відправиться на голосування в Європарламент. Також в документі пропонується поліпшити умови для інвестицій в галузь атомної енергетики.

Перш за все Єврокомісія зацікавлена в якнайшвидшій розробці "нових технологій створення реакторів", в тому числі так званих гнучких "міні-реакторів", які слід підготувати до випуску та експлуатації до 2030 року.

На думку західних аналітиків, за цими планами ЄС можуть стояти два мотиви, а саме - бажання Єврокомісії знизити залежність Європи від російського газу, а також зобов'язання значно скоротити викид вуглекислого газу.

Документ виглядає особливо пікантно на тлі нечітко прописаних, але задекларованих намірів Німеччини відмовитись до 2022 року від ядерної енергетики. Тамтешні “зелені” вже встигли розкритикувати плани Єврокомісії, і суворо запитати в міністра економіки Німеччини Зігмара Габріеля, що він збирається з усім тим робити. Той поки скромно мовчить.

З одного боку, все це виглядає як сутичка борців за чисте довкілля з бюрократами, які хочуть тільки економічної ефективності, і чхати хотіли на екологію і здоров'я громадян. Принаймні, так намагаються подати ситуацію екологи.

Втім, існує й інша точка зору — яка зводиться до того, що навіть казково багата Німеччина не може собі дозволити перейти на альтернативну енергетику, а відмовлятись від викопного пального — і не тільки російського газу, але й інших, далеко менш екологічних джерел енергії на кшталт вугілля — як не крути, а потрібно.

До цього додаються легкі сумніви у “мегаекологічності” сучасної альтерантивної енергетики — якій, для задоволення потреб споживачів, потрібні сотні квадратних кілометрів сонячних батерей і тисячі вітрогенераторів. Для яких потрібні сотні тон рідкоземельних металів — які спочатку слід добути, а потім якось утилізувати. І яких банально не вистачає на всіх — через що росте ціна. Все це, звичайно, не так сумно, як “екологічно чисті електромобілі”, які використовують електрику, нерідко згенеровану на стародавніх вугільних ТЕС, але теж не надто тішить.

Прихильники конспірології навіть в теперішньому обуренні “зелених” можуть знайти “руку Москви”. При тому не факт, що її там зовсім-зовсім немає.

Досить згадати, як колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен повідомив, що, за його інформацією, Росія причетна до фінансування європейського Greenpeace — принаймні, програм, повязаних з протидією видобутку сланцевого газу, який мав замінити російський.

На нього засвистіли, затупотіли ногами і обурено закричали еко-активісти всіх мастей, а він і опиратись не став. Врешті, проблеми енергетики — були не зовсім його сферою. Поділився чоловік цікавою інформацією, а що вже з нею робити — кожен вирішує сам. Тим паче, що, скажімо, позовів проти нього чомусь ніхто не подав.

Хоча й без будь-якої “руки Москви” є багато людей, які справді вірять, що головним ворогом екології є не теплові станції, які щорічно викидають у повітря мільйони тон отруйних речовин, а саме ядерні — які стали символом Абсолютного Зла з легкої руки безграмотних і безвідповідальних радянських “експериментаторів”.

Втім, як би там не було, ймовірне відродження ядерної енергетики у ЄС може стати черговим шансом для України. Шансом на використання того, що залишилось від нашого немалого колись науково-технічного потенціалу у цій сфері.

Шансом для країни, яка, з одного боку, може будувати і використовувати потужні АЕС, яка експлуатує найбільшу в Європі — Запорізьку — атомну станцію.

При тому, з іншого боку, Україна на 26% залежить від атомної енергії, яка генерується на реакторах, термін експлуатації яких підходить до кінця. І на закриття яких потрібні кошти, порівнянні з будівництвом нових станцій. Натомість як модернізувати наявні потужності, і чи це можливо взагалі — наразі не знає ніхто.

Тому розвиток ядерної енергетики в ЄС, в разі налагодження співпраці, став би для нас як спільним шансом на нові технології — так і спільною можливістю розробки способів закриття старих реакторів, Позбуватись яких, так чи інакше, нам доведеться в найближчий десяток-другий років.