Як вчити новітню історію України за творами Жадана

Жадан - одна з найяскравіших постатей сучасної української культури. Письменник зумів розповісти про українські реалії без надсадного патріотичного пафосу, дитячих евфемізмів і натуралістичних страшилок. 

У книгах письменника ці самі реалії постали надзвичайно людськими. Тож, як вважає depo.ua, їх можна перечитувати не тільки як художні твори, але і як невеликі посібники із новітньої української історії. В день народження письменника згадуємо його найяскравіші твори як оповідки з новітньої історії країни. 

Обкладинка аудіокниги "Депеш мод"

1. "Депеш мод"

Роман з головою занурює читача в атмосферу буремних 90-х. Україна стала незалежною, "радянські цінності" пішли прахом, а покоління розгубленої молоді почало затято шукати себе в оновлених реаліях. 

Герої-студенти хочуть спершу отямитись, а вже потім - дорослішати. Юнаки Вася Комуніст, Саша Карбюратор і Собака Павлов шукають зниклого товариша. Крізь призму алкоголю, марихуани та нових нав'язливих трендів герої занурюються у сюр епохи з її безробіттям, небезпеками, талонами в занедбаних магазинах та глобальною невизначеністю. 

Сам автор запевняє, що в книзі йдеться про його особисте життя і 99% написаного - чиста правда. 

А багато прихильників творчості Жадана описують атмосферу епохи в цитатах з роману:

"У місті йому немає робити чого. Ним навіть міліція не цікавиться"

"Ваха має цілих дві кімнати - в одній він живе, в іншій тримає контрабанду, різні там шоколадки, колу, героїн і чупа-чупс"

"Бізнес середньої руки така стрьомна штука, що лише один невірний крок - і вже маєш паяльник в задниці, таке ось первинне нарощування капіталу в умовах посттоталітарного суспільства"

"В принципі я можу робити будь-що, ну, майже будь-що, але тут така проблема - що я не хочу робити нічого, мені так природніше, хоча не всі це розуміють"

"Я себе почуваю, як ріка, яка пливе проти власної течії"

"Там попереду, там просто не може бути нічого хорошого, тому що якщо його - цього хорошого - не було раніше, то чому воно мало б з'явитись у майбутньому, скажіть мені, чому? Його там просто не може бути, ми просто просуваємось собі навпомацки, як електричні скати під водою, навіть не вірячи, що нам справді кудись потрібно просуватись"

2. Anarchy in the UKR

У творі автор-герой вирушає поїздом у подорож містами Сходу. Депресивні пейзажі, колоритні мешканці із залишками радянської психології, вбога інфраструктура та спроби бізнесу створюють дещо химерну картинку. Подорожуючи на рок-н-ролльно-алкогольній хвилі, герой робить вельми глибокі висновки. При цьому проводить паралелі між побаченим та власним дитинством, що пройшло в радянські 80-ті. Поневолення розуму не може минути безслідно. Більше того, поневолений розум треба лікувати. І все що треба - зробити крок до себе нового. Але за купу років до початку збройного конфлікту на Сході мешканці так і не зважуються на цей крок.

У 2014 Жадан перевидав культову книгу, повернувшись в тепер уже прифронтові місця, де колись у юності шукав свободи...

Цитати:

"Якщо ти вже назвався революціонером, ну так давай - викатуй свою пушку і пуляй, навіть якщо особливо немає по кому, все одно - головне, що ти припиняєш граится і починаєш робити речі, за які потім доведеться відповідати"

"Повертатися в місця, в яких ти зростав, майже те ж саме, що повертатися в крематорій, в якому тебе один раз вже спалили"

"Так сталося, що саме свобода - її потреба, її розуміння, її усвідомлення - робить нас усіх в нашій країні ворогами, примушує нас ненавидіти одне одного, більше того - примушує нас одне одного знищувати. Я зовсім не схильний впадати в дидактику й стверджувати, що ми виявилися до неї не готовими, що свободи виявилося забагато, що ми не здатні дати їй раду, що ми не в стані її контролювати. Свободи не буває забагато. Просто замало буває нашого серця. І нашого розуму"

3. "Ворошиловград"

Головний герой змушений захищати власний бізнес від олігарха, який конче прагне розширити сферу впливу. Історія оповідає про так добре відоме українцям рейдерство "без кордонів" з погрозами та вбивствами. Картинка виглядає ще яскравіше завдяки колоритним персонажам та певному відчуттю транзитності. Як головний герой переміщається з точки в точку, так інші залишають Україну чи то навпаки, роблять нашу країну своєю тимчасовою домівкою. Книга видається певною ностальгією за стабільністю, якої годі й шукати у тогочасному суспільстві.

Цитати:

"- Ти ж, мабуть, хотіла поїхати? Що тебе тут може тримати?
- Ну як що? - відповіла вона подумавши. - Завжди є речі, котрі нас тримають.
- Ну послухай, тримає, як правило, впевненість у завтрашньому дні. В тебе є впевненість у завтрашньому дні?
- Ні, - призналась вона, - немає. Але в мене є впевненість у дні вчорашньому. Іноді вона теж тримає"

"Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами"

"Ось ти кажеш: слабкі й беззахисні. А я думаю - якого х*я, отче? Якого х*я вони слабкі? І чому ти вважаєш їх беззахисними? Вони всі тут народились і тут живуть. Але поводять себе, мов на вокзалі, ти розумієш? Так, наче потяг уже подали і вони тут із усіма прощаються. І вже нікому нічого не винні, і можна все розх*ячити і спалити, тому що потяг - ось він, стоїть, чекає. Ось так вони поводяться. І я не розумію - чому? Вони ж, суки, тут живуть. У цих містах. Вони тут виростали"

"Мав нікому не потрібну освіту. Працював незрозуміло ким. Грошей мені вистачало саме на те, до чого я звик. Новим звичкам з'являтись було пізно. Мене все влаштовувало. Тим, що мене не влаштовувало, я не користувався"

"Я постійно позичав у нього одяг, він у мене - гроші. Різниця була в тому, що одяг я завжди повертав"

"Головне - не боятись. Ну, і саперну лопатку бажано при собі мати"

4. "Життя Марії"

Збірка поезій видана минулої весни. Більшість віршів написані впродовж останнього року - під емоціями автора від подій на Сході України. Біль, філософія, спроба знайти бодай внутрішній компроміс та відстояти мирну реальність роблять збірку хоч і патріотичною та при цьому вельми інтимною. Жадан залишається вірним власній манері писати з людськими почуттями, але без книжного пафосу.

....
Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава:
чорні робочі долоні, стрижена голова,
зранку стоять на зупинках, неприкаяні, як пірати -
тимчасова адреса, країна напівжива.
Мають свої страхи, шанують свій закон,
не потребують змін, сміються із заборон.
Які можуть бути зміни в тому, чого не існує,
і які заборони можуть бути під час похорон?
А ось твій, Маріє, син говорить дивні слова,
бачить різні знамення, чинить різні дива,
стверджує нам уперто, що сила в любові,
так ніби саме з любові росте трава.
Говорить, що жодні закони не мають ваги,
що всі наші страхи примарні, наче сніги,
що вороги між нас лише тоді й виникають,
коли ми самі поводимось, як вороги.
Але ми самі знаємо своїх ворогів.
Знаємо, скільки їх снує вздовж берегів,
скільки їх працює на наших заводах,
скільки їх звертається до наших богів.
Хто їх привів, скажи, на наші поля?
З якого дива їх терпить наша земля?
Чому наші діти, скажи, повинні дивитись
до аусвайсів їхніх - хто вони й звідкіля?
....

- Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
- Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.

Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.

Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.

Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.

Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.

- Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому

Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне - не бачити в дії символи віри.

Пам'ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці - там взагалі погано, не буду навіть розповідати.

Яка між нами різниця? Як між приголосними й
голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого
сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.