Як в Україні краще "продавати" Леніна

Так вважають професійні музейники, із якими журналісти depo.ua обговорювали, як створити в Україні прибутковий і цікавий музей тоталітарної епохи.

Донедавна, Україна і сама нагадувала музей тоталітарної епохи – в кожному населеному пункті була вулиця Леніна, на якій стирчав сам Ленін, попираючи чавунним черевиком гвоздички, що їх залишили фанати-довгожителі. Із початком так званого ленінопаду, а за ним і декомунізації, в Україні накопичилося чимало бездомних памятників Леніна, Дзержинського, Косіора та інших.

Звісно, можна було б цих бронзових "бомжів" повикидати та забути, але які ж ми будемо українці, якщо в нас щось задарма пропадатиме? Маленькі погруддя, наприклад, знайшли собі нові оселі в кадках для капусти - дуже зручні в якості пресу.

Ну а великі згодяться на музей. Таке запропонували ще минулого року в Інституті національної пам'яті. Ходили чутки, що Леніних переселять в Пирогово. Потім - що до ВДНГ. Київрада веде переговори, на цьому тижні, повідомляє  Depo.Київ, буде підписано меморандум між Київською адміністрацією (повинна створити юридичну особу), Інститутом Нацпам’яті (який визначить, які пам’ятники будуть у музеї), ВДНГ (який повинен визначити ділянку під музей та виділити частину приміщень експоцентру), і Володимиром Кадигробом (арт-менеджер, який займається концепцією музею) про створення музею.

Заклад матиме назву "Музей монументальної пропаганди СРСР". 

Скоріш за все. Скоріш за все. І ще раз скоріш за все.

Арт-менеджер музею Володимир Кадигроб розповів depo.ua, що музей буде просто неба і в ньому зберуть барельєфи та пам'ятники з усієї України. Скоріш за все вхід буде безкоштовний. Скоріш за все, він буде змішаної форми власності. Скоріш за все, проект фінансуватиме інвестор.

Стільки "скоріш за все" тому що конкретики поки що нема.

"Наразі ми пройшли нульовий етап і ми маємо переходити до конкретики, - розповідає Кадигорб. – Робоча група має визначити, хто все це буде утримувати, на кого все це буде оформлено, хто прийме ці об'єкти, яка буде структура фінансування і дуже багато ще питань..."

Про терміни Володимиру поки що також невідомо. Директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович висловлює надію, що музей, про який було вже стільки розмов, запрацює в жовтні наступного року – на соту річницю Жовтневої революції.

А поки ще трохи про нього поговоримо. За думкою професійних українських музейників, зібрати в одному місці все радянське: як цікавинку для туристів, освіту для молоді та можливість пересомислення для старших поколінь - цілком доцільно. Але крім пам'ятників, барельєфів та погрудь в музеї тоталітаризму мають бути предмети побуту.

"Хочеться знищити це все. Але мусимо зберігати"

Методист вищої категорії Державного музею іграшки Юлія Віговська вважає, що музей тоталітаризму має розповідати  і про радянський побут.

"Музей має бути відвідуваним, а більше шансів зацікавити відвідувачів саме побутовими історіями. Цікаво було б, якби представили і документи радянської доби – копії чи оригінали. Деякі архіви відкриті, але далеко не кожен піде в архів, щоб подивитися на документи, що представляють інтерес", - розповідає вона.

Щодо ціни на квиток, Юлія вважає доцільним брати близько 20 гривень за відвідування музею.

При цьому, наголошує музейниця, важливо зробити цікаву рекламу і використовувати інтерактивні технології. Навіть найпростіші методи можуть бути цікавими.

"В Польщі, в Гданську, є музей Солідарності: в ньому представлено і історичні експонати і художні вироби тих, хто жив у ті часи. А вкінці є стіна із безліччю стікерів. Відвідувачі можуть написати на них свої відгуки. Директор розповідав, що робити таку стіну не дуже хотів - не вірив, що це буде цікаво, але люди дуже активно стали залишати свої враження на цих папірцях. Спогади різні в людей і тема музею важка, тож вони стали способом пережити свої почуття, висловити їх і не нести додому", - розповідає Юлія.

Науковий співробітник Національного музею історії України Олександр Лук'янов каже: звісно хочеться знищити всі ці пам'ятники, перегорнути цю сторінку і забути про радянський період як про чорну смугу в житті, але якщо нічого на згадку не залишиться, легше буде маніпулювати тим поколінням, яке вже не бачило тоталітаризму.

"Бо пропаганда працює, поширює постановочні світлини з щасливими людьми. Ніби все було добре. Молодь при цьому режимі не жила і може повірити, що дійсно  все було так красиво, а добра держава піклувалася про громадян. Страхітливі радянські пам'ятники можуть бути доказом, одним із засобів спростувати цю брехню", -  вважає він.

Підкреслює – щоб відвідувачам було цікаво, треба добре продумати концепцію.

"Навіть таблички "вулиця Леніна" можна зібрати та якось обіграти, зробити інсталяцію. Уявіть, скільки в Україні їх було!" – каже він.

Цільовою аудиторією українського музею тоталітаризму, вважає Олександр, можуть бути, в першу чергу,  туристи з-за кордону: для них все це дивина, в них такого не було. Для пенсіонерів музей може бути цікавим як можливість переосмислення свого минулого, а для молоді – щоб побачити справжню "красу" радянської епохи.

 Ну і "пофоткатися"

Чесний музей просто неба

За думкою Володимири Кадигроба головне, щоб музей був людяним.

"Я прибічник того, щоб це не перетворилося на Діснейленд з одного боку і інструмент пропаганди - з іншого. Український музей тоталітаризму має бути чесним", - наголошує він.

Щодо експозиції, Володимир розповідає, що це буде музей просто неба, в якому можна буде подивитися на радянські скульптури. Теоретично можна додати елементи барельєфів та декрети радянської епохи, але під таку експозицію потрібне приміщення.

Відомо вже, що всі 140, чи більше пам'ятників, що їх було знесено по всій Україні, в експозицію музею не увійдуть.

"Ми не будемо брати всі пам'ятники. Це не буде склад всього, що знесли, - пояснює Володимир. - По всій Україні шукатимемо об'єкти, які створять єдину історію, єдину архітектурну концепцію. Це буде з усієї України і це будуть тільки ті речі, які необхідно показати в контексті історії.  Я за те, щоб проект був створений якомога скоріше, на мою думку це зняло б низку питань. А як і не зовсім зняло би, то перші кроки до цього було б зроблено. Ми мусимо перейти до осмислення минулого і ці проекти для того і створюються"

 Там, де наслідили радянські солдати

Майже у всіх країнах, якими пройшовся чобіт радянського солдата, є музеї тоталітаризму.  

Музей радянської окупації відкрився в 2006 році в Тбілісі. Він присвячений періоду існування радянської влади в Грузії (1921—1991), жертвам політичних репресій радянського режиму, анти-окупаційним і націонал-ліберальним рухам Грузії. 

У Кишиневі також є Музей радянської окупації, який відкрили в 2016 році з ініціативи міністра оборони Анатола Шалару.

В Угорщині частину зі знесених пам'ятників використали при створенні так званого парку "Мементо" - музею просто неба. Відвідування коштує близько 5-7 доларів і відвідувачів чимало.

Музеї, присвячені радянській окупації є також у Естонії, Латвії, Польщі, Німеччині. І те, що в Україні про його створення тільки замислилися - дуже символічно.

Ленін і дешева ковбаса як фактор небезпеки

Цей підрозділ можна ще назвати "а тим часом в Криму". Хоча, зроблені там музеї про радянські часи працювали задовго до окупації. Йдеться не тільки про незчисленних леніних, які стирчали на кожній головній вулиці кожного населеного пункту і за які місцеві готові були битися, тільки б їх не зносили.

Йдеться про установи. В Севастополі з 2011 працює музей "совєцкого дєтства", де старше покоління могло помилуватися машинками і страшними лялками, через які в багатох дітей і починався енурез, а молодше – перейнятися духом щасливого радянського дитинства.

Ну от і перейнялися, з усієї дурі… Це проте як важливо, при cтворенні музею, правильно зробити акценти

Від Леніна в Криму не можна було сховатися навіть під водою! На Тарханкуті  в урочищі Великий Атлєш донетчанин Володимир Боруменський створив підводний музей радянських пам'ятників.

Крім жартів, можливо саме там і варто в подальшому розмістити ту частину памятників, яка не вміститься в музей тоталітаризму. І як не буде відвідувачів, то хоча б мідій набереться

А тим часом в Києві

У столиці вже є кілька "радянських" музеїв різної спрямованості.

Наприклад, "Музей совєтської окупації України". Основу музею склала перша експозиція: "Забуттю не підлягає. Хроніка комуністичної інквізиції в Україні 1917–1991", яка була створена в 2001 році науковим відділом Київської міської організації товариства "Меморіал" імені Василя Стуса

Погруддя Леніна та усілякі предмети побуту можна порозглядати в Київському "Музеї непротібних речей" біля КП "Київвторресурси".

Погруддя Леніна стікалися сюди з різних куточків України, є навіть Ілліч з Ялти, колись стояв біля міської прокуратури.

"Як відвідувачі на Леніна реагують? Молодші - ніяк. А старші - хто зі злістю, а хто з розчуленням, в залежності від того, які спогади з радянським періодом у них пов'язані. Ми їх зберігаємо не тому, що ми якісь фанати Леніна, а з поваги до історії. Можна влаштувати парк радянського періоду, і, гадаю, знайдуться люди, які захочуть зробити селфі з Леніним", - розповідає співробітник підприємства Сергій Волков.