Життя

Як радіоквоти розпочинають в Україні "нові 90-і"

Квоти на україномовний контент для радіо відкривають нову епоху, яка нагадує веселі 90-і, але має одну серйозну відмінність

08 листопада 2016, 12:00

Обкладинка альбому

Сьогодні в Україні стартує, вибачте за пафос, нова епоха. На радіо починають працювати квоти на україномовний контент. Поки що тільки на радіо, з телебаченням все ще попереду – але головне у цій історії те, що крига нарешті скресла. І далі буде більше, сильніше, потужніше.

Але був в нашій історії період, коли все це – "більше", "сильніше", "потужніше" – існувало, розвивалося, буяло без усіляких квот. Я говорю про 90-і роки минулого століття. Ні, мова не про дві перші "Червоні рути", які були не тільки музичним, а й політичним явищем. І не про таких велетів вітчизняної рок-музики, як "ВВ", "Брати Гадюкіни", "Плач Єремії", "Мертвий півень" тощо. Вони були ще породженням іншого часу, пізньорадянського. Плюс рок ніколи не був в цих широтах мейнстрімово популярним.

В 90-х же українська мова ніби хвилею накрила весь музичний масив. Ті, хто пам'ятають ті часи, хто застав легендарну телепередачу "Територія А", миттєво відновлять у пам'яті хіти того періоду. Ось вам невеличка підбірочка, пригадайте/ознайомтесь.

І, що дуже важливо, це аж ніяк не одна Галичина. (А деякі персонажі взагалі були у побуті російськомовними.) "Аква Віта" – Кропивницький. "The Вйо" – Кобеляки, Полтавщина. В складі ВУЗВ, наприклад, у цій пісні, можна почути киянина Олексія Потапенка, відомого нині як російськомовний Потап. А тоді він співав українською. І Катя Chilly – із русифікованого начебто Києва.

Киянкою є і "єдина зірка української естради" (був, був у неї такий титул в середині 90-х) Ірина Білик. Ось її пісня із альбому "Фабри" 1997-го року.

Це уже була нова якість – і текстів, і звуку, і відео. Зауважте – українською мовою. А далі, в 2000-му, був альбом "ОМА" – ще один потужний, серйозний крок у розвитку української музики. Української україномовної музики. Послухайте його.

І не однією Білик, між іншим. В другій половині десятиліття зійшла зоря львів'янки Руслани Лижичко, яка 2004-го осяяла усю Європу. А починалося з оцього кліпу. І це теж – якісна україномовна музика.

А тепер я покажу вам те, чого, можливо, ви ніколи не чули і не бачили. От з якою музикою у вас, особливо це стосується тих, хто молодший за мене (30-), асоціюється Таїсія Повалій? Отож-бо й воно, що з жахливо-банальною навіть не російською, а неорадянською естрадною попсою. А колись вона співала отакі от пісні – і вигравала з ними міжнародні конкурси. Українською, нагадаю, мовою.

Чекайте, це ще не все. Оцю її пісню ви точно не чули. 1993 рік.

Так-так, це та сама Повалій, яка пізніше співала з Кобзоном, була нардепом від ПР і їздила в Держдуму кланятися московському хазяїну. А в 90-х вона, теж уродженка столичного регіону, співала отаке і отак.

І це я не згадав тих виконавців, які пережили злам епох – "Скрябіна"…

"Океан Ельзи"…

"Тартак"…

ТНМК (просто нагадаю, що "Танки" – це Харків, нинішнє царство Допи і Гепи)…

та інших. І це я не згадав ті музичні передачі – а "Територія А" була лише одною із, хоч і найпомітнішою – які були на українському ТБ 90-х. (Хтось крім мене ще пам'ятає таку собі Оксу Русин?)

Одним словом, українська україномовна музика 90-х – це був цілий океан. Який з'явився майже раптово і заповнював собою усю музичну галузь. Я недавно прочитав в Фейсбуку одну молодшу колегу, яка розповіла, що року до 2004-го для неї все українське, україномовне було автоматично шароварним. Передивіться кліпи вище. Це – шароварщина? Це – сучасна українська музика, яка проходила всі стадії дорослішання і рано чи пізно виросла б у серйозну індустрію. І всього лише треба було – не заважати.

А ще – відрізати останню нитку, яка прив'язувала український медіапростір до імперії. Натомість рівно 10 років, 20 жовтня 1996-го, її легалізували – створивши телеканал "Інтер", який по суті був першим голосом нового "русского міра". Цікаво, що саме 1 січня 1996 року в імперії з'явився проект "Старые песни о главном" – який найрозумніші люди за поребриком уже 2003-го називали "початком проекту "Реставрація".

Я не знаю, збіг це – поява "Старых песен…" та легалізація ОРТ під псевдонімом "Інтер" в один час – чи ні. Власне, це вже не має ніякого значення. Бо усе це – відбулося. А за цим "збігом", через кілька років, з початком нового тисячоліття і правління Путіна (і тут уже ніякого збігу бути не може), розпочалося фактичне знищення того масиву української музики, який уже відривав колишню колонію від метрополії. Знищенням перш за все потужним фінансовим десантом із Москви. А далі – як відомо, хто платить, той і замовляє музику – були і чарівне слово "Неформат", яке викинуло майже всю музику другого ряду з телерадіоефіру. І змосковщення зірок – тієї ж Білик, яка перейшла на російську мову і почала співати таке, про що в контексті її альбомів 1997-2003 навіть згадувати огидно. (Ви ж пам'ятаєте, що у Ірини за рік до русифікації виходив альбом польською мовою?)

І все. До кінця 2000-х український телерадіопростір був фактично зачищений від наслідків україномовного вибуху 90-х. А тим, хто продовжував чи починав роботу в україномовному форматі (за винятком кількох суперзірок) доводилося, як співали "Мертві півні", битися головою об лід.

Саме тому нинішні квоти, без яких українська музика обійшлася 20 років тому, зараз конче необхідні. Тоді молодим україномовним виконавцям просто не було з ким боротися. Українська радянська естрада в одну мить пішла на пенсію та по райцентрах, а більше нікого на спорожнілій сцені просто не було. Це був справжній український дикий степ, де не існувало нічого – але в цьому й був величезний плюс.

А нині український шоу-бізнес забитий російськими грошима і виконавцями. Тут переплелися два дуже важливих моменти – і фінансова вигода (уявіть собі, скільки московські виконавці збирали грошей на концертах в Україні до 2014 року; та подекуди збирають і до сьогодні), і ідеологічна вказівка. Ви думаєте, вони просто так віддадуть цей величезний 40-мільйонний ринок? O sancta simplicitas, друзі, sancta simplicitas.

Значить, потрібні квоти. Більше і всюди. Радіо, телебачення, преса. (В 90-х, якщо ви забули, виходив україномовний еротичний журнал "Лель". Виявляється, і про секс писалося – і читалося! – українською. А в кінці десятиліття з'явився шикарний журнал Олександра Кривенка "ПіК".) І не треба боятися того, що, мовляв, не буде чим заповнити спорожнілий простір. Повірте тому, хто пам'ятає єдине вільне десятиліття – буде. "Нові 90-і", якщо дати їм відповідні поштовх і підтримку, стануть ще більшим вибухом. Хоча б через існування інтернету, як доступу до найкращих зразків усього світу, і купівельну спроможність кінцевого споживача.

Просто підтримайте те, що є, що розвивається попри усі "неформати" і засилля російських попси і шансона. І через десять років ви не впізнаєте український телерадіоефір. 90-і гарантують це.

Більше новин про події в Україні та світі читайте на Depo.Життя

Loading...
Loading...