Як на Росії знищують свободу слова, вбиваючи журналістів

Цей день було встановлено Спілкою журналістів Росії у 1991 році, повідомляє Depo.ua.

Насправді, статистика вбивств журналістів на Росії за останні 25 років здатна налякати середньостатистичного мешканця Землі. У період з 1993 по 2016 рік від вбивств, терористичних актів, воєн на території Росії загинули та зникли безвісти близько 300 журналістів. 

Через велику кількість загиблих журналістів, сумна статистика вивела Росію у лідери небезпечних країн, в яких гинуть робітники ЗМІ. Однією з причин великої кількості смертей журналістів є війна у Чечні, велика кількість терактів.

Цілеспрямованим атакам найчастіше піддаються репортери, кореспонденти і редактори. На Росії були вбиті багато директорів нових регіональних теле- і радіостанцій, але вважається, що більшість таких смертей пов'язано швидше за все з комерційними інтересами, хоча, на прозоре розслідування таких вбивств російським правосуддям, надії нема.

У ситуації перестрілок найбільш уразливі фотографи і оператори, як, наприклад, в жовтні 1993 в Москві і в збройних конфліктах на Північному Кавказі.

Ми пропонуємо згадати найрезонансніші справи вбитих російських журналістів, які вразили увесь світ своєю жорстокістю та затягуванням розслідування.

ДМИТРО ХОЛОДОВ

Журналіст газети "Московський комсомолець". Загинув на робочому місці 17 жовтня 1994 року в редакції від вибуху міни-пастки, підкладеної в дипломат. Вбивство. Загинув у віці 27 років. Передбачувані вбивці двічі виправдані, в 2002 і 2004 роках. Вбивство залишається не розкритим. 

Писав про сучасну російську армію, побував у багатьох гарячих точках - в Абхазії, Чечні, Азербайджані, на таджицько-афганському кордоні. Був відомий своїми публікаціями про корупцію в російській армії. У своїх матеріалах він неодноразово критикував міністра оборони Павла Грачова, якого звинувачував у причетності до корупційного скандалу в Західній групі військ.

За свідченням колег, Холодов припускав, що в дипломаті, отриманому в камері схову на Казанському вокзалі, знаходяться документи про нелегальну торгівлю зброєю з чеченськими сепаратистами. Він навіть не підозрював, до чого може призвести відкривання валізи.

1 листопада 1994 був затриманий перший підозрюваний у справі - вибухотехнік полковник ГРУ Володимир Кузнєцов, але його причетність до смерті Холодова не підтвердилася, і в червні 1995 року звинувачення було знято.

У 1998-2000 затримали ще декількох осіб, які посідали керівні позиції в армії, але згодом усіх виправдали та навіть повернули заарештоване майно.

У 2004 році Верховний суд Росії знов виправдав підозрюваних. Згодом батьки Холодова подали позов до Європейського суду з прав людини. Через рік суд оголосив про відмову від розгляду позову, мотивувавши рішення тим, що вбивство Холодова було скоєно до ратифікації Росією в 1998 році Європейської конвенції з прав людини.

Вбивство не розкрито і нікого не покарано.

ВЛАДИСЛАВ ЛІСТЬЄВ

У 1995 році, 1 березня, телеведучий, перший генеральний директор ОРТ, був застрелений в під'їзді власного будинку в Москві. Замовне вбивство. Загинув у віці 38 років. Вбивство залишається не розкритим.

Лістьєв робив резонансні інтерв'ю з політиками, інколи дозволяв собі критику можновладців, займав керівні позиції на різних телекомпаніях.

Ввечері, 1 березня 1995-го, о 20 годині 38 хвилин, при поверненні зі зйомок програми "Час пік" Владислав Лістьєв був убитий в під'їзді свого будинку на Новокузнецькій вулиці. Перша куля влучила в руку, друга - в голову. Цінні речі залишилися при ньому.

Не дивлячись на численні заяви слідства про наближення до розкриття справи, слідство не наблизилося до імен імовірних замовників та виконавців вбивства.

У 2009-му році слідство було призупинено через "туманні перспективи" знайти замовника та виконувача вбивства. Злочин було не розкрито. 

ІГОР ДОМНІКОВ

12-го травня 2000 року у Москві здійснили напад на журналіста "Нової газети" Ігоря Домнікова. Його було забито молотком, але помер він у віці 41 року через два місяці після замаху. Вбивство інкриміновано ватажку банди злочинного угруповання "Тагірьяновські". Виконавець засуджений, а замовник - ні.

У "Новій газеті" Домніков керував спецпроектами. Займався розслідуваннями корупційних скандалів, підприємницьких махінацій та політичних призначень.

Після тривалого розслідування суд встановив вину підприємця Павла Сопота, який в 2013 році був засуджений до 7 років колонії суворого режиму за організацію злочину.

Вбивство здійснив ватажок банди Едуард Тагірьянов з трьома помічниками. Всіх їх, включаючи ватажка, засудили до довічних термінів ув'язнення

При подальшому розслідуванні з'ясувалося, що бізнесмен був лише посередником, а замовником нападу на Домнікова, за версією слідства, є колишній віце-губернатор Липецької області Сергій Доровський, через якого журналіст був змушений переїхати до Москви. Домніков постійно критикував діяльність мера та губернатора і навіть отримував від них погрози.

В результаті Доровський зумів затягти процес до закінчення терміну давності, що становить для особливо тяжких злочинів 15 років, і 12 травня 2015 року кримінальну справу відносно Доровського за його клопотанням було припинено.

ЮРІЙ ЩЕКОЧИХІН

3 липня 2003 року у Москві помер заступник головного редактора "Нової газети", депутат Держдуми від фракції "Яблуко" Юрій Щекочихін. У віці 53 років журналіст загинув, скоріш за все, від отрути. Вбивство не розкрите.

Визнання прийшло до Щекочихіна під час його роботи у "Комсомольській правді" у 70-х роках. Саме він відкривав нові таланти у журналістиці. Є автором книги "Раби ГБ. XX століття. Релігія зради", 1999 рік. Згодом працював журналістом "Нової газети".

В одній зі статей 2001 року відзначав, як всього місяць участі в операції в Чечні в 1995 році вплинув на світогляд борців з професійною злочинністю, які виконували накази керівництва.

Журналіст помер після швидкоплинної хвороби 3 липня 2003 року. За твердженнями заступника головного редактора "Нової газети" Сергія Соколова, Щекочихін "за два тижні перетворився на старця, волосся випадало жмутами, з тіла зійшла шкіра, практично вся, один за іншим відмовляли внутрішні органи".

Згідно з висновком судово-медичної експертизи, причина смерті - важка загальна інтоксикація, що виразилася в синдромі Лайєлла. Завідувач відділенням анестезіології та реанімації В. Фоміних звітував про "фармацевтичні інгредієнти" фенол і лідокаїн, які не повинні були знаходитися в організмі людини, але були знайдені у біоматеріалі Щекочихіна.

У жовтні 2007 року за наполяганням "Нової газети" Слідчий комітет при прокуратурі РФ (СКП) відновив розслідування обставин смерті Щекочихіна. Знайомі журналіста чули від високопосадовців про вбивство Юрія через отруєння. За деякими даними, його отруїли талієм. 

У 2008 році за фактом смерті Щекочихіна було порушено кримінальну справу за статтею "Вбивство". Була проведена ексгумація тіла. Справу декілька разів закривали, а потім порушували знову. Ані замовника, ані виконувача вбивства так і не знайшли.

ПОЛ ХЛЄБНІКОВ

9 липня 2004 у Москві було застрелено головного редактора російської версії журналу "Форбс" 41-річного Пола Хлєбнікова. Імовірні виконавці вбивства виправдані.

Був відомим не тільки завдяки журналістській діяльності, а й як автор книг "Хрещений батько Кремля Борис Березовський, або Історія розграбування Росії" (2000) і "Розмова з варваром".

У першій книзі Пол проливав світло на не дуже приємні подробиці про інтриги Кремля, а у другій аналізував чеченську війну на Росії. Одна із цитат не сподобалася багатьом можновладцям Росії.

"Весь ісламський тероризм, який ми бачимо і на Росії, і в усьому світі, визрів з культури звичайного бандитизму. Під час роботи над книгою я почав уважно вивчати ваххабізм, який грає важливу роль в чеченському русі. Спочатку ваххабіти були звичайними кочівниками і розбійниками. Ваххаб, лідер одного з саудівських племен, просто виявився більш щасливим розбійником, ніж інші", - написав він.

Увечері 9 липня 2004 року його було застрелено при виході з офісу російського відділення "Форбс" в Москві. Стріляли з автомобіля ВАЗ-2115, де знаходилося три особи.

Вогонь був відкритий з пістолета-кулемета. Чотири кулі потрапили Хлєбнікову в живіт і в груди, ще одна зачепила голову. Перед смертю він встиг повідомити, що не знайомий із вбивцями та не отримував погроз.

Хлєбнікова привезли до московської лікарні, але через те, що він застряг у несправному ліфті, його не вдалося врятувати.

За даними слідства, злочинці зникли з місця злочину на викраденій машині з перебитими номерами, що ускладнило роботу прокуратури. 

За даними слідства, замовником вбивства був чеченський кримінальний авторитет і один з ватажків ЧРІ Хож-Ахмед Нухаєв, безпосередніми виконавцями - нотаріус Фаїл Садретдінов і уродженці Чечні Казбек Дукузов і Муса Вахаєв.

Мотив вбивства - помста Нухаєва за написану про нього книгу "Розмова з варваром". Дукузов і Вахаєв також звинувачувалися в тому, що роком раніше важко поранили московського підприємця Олексія Пічугіна.

6 травня 2006 року всі троє обвинувачених були виправдані на основі вердикту присяжних. Дукузов і Вахаєв були виправдані більшістю голосів, а Садретдінов - одноголосно.

Через рік слідство поновили, але обвинувачені встигли втекти. Нухаєва було вбито.

Таким чином, вбивство залишилося не розкритим і ніхто не був покараний.

ГАННА ПОЛІТКОВСЬКА

7 жовтня 2006 року у Москві у віці 48 років було вбито правозахисника, оглядача "Нової газети" Ганну Політковську. Замовне вбивство. Передбачувані учасники засуджені.

Працювала у гарячих точках у Чечні, де робила надскладні репортажі. Відома за своїми публікаціями "Подорож в пекло. Чеченський щоденник"(2000), "Друга чеченська" (2002), "Чечня: ганьба Росії", а також статей "Каральна змова", "Люди зникаючі".

Автор книг Putin's Russia ("Путінська Росія"), "Росія без Путіна", які вийшли друком у Британії.

Неодноразово критикувала Володимира Путіна, який був при владі.

Ганна Політковська була застрелена в ліфті свого будинку в центрі Москви. Співробітники міліції знайшли пістолет Макарова з глушником і чотири гільзи поруч з тілом. Усе вказувало на замовне вбивство. Четвертий постріл потрапив у голову жінки.

Безпосереднім виконавцем вбивства визнали Рустама Махмудова, пов'язавши злочин із публікаціями Політковської, яка писала про війну у Чечні.

У 2012 році Мосміськсуд засудив до 11 років колонії суворого режиму і виплати 3 млн рублів дітям Політковської колишнього співробітника столичного ГУВС підполковника міліції Дмитра Павлюченкова, визнавши його винним у справі про вбивство журналіста та правозахисника Політковської. 

У 2014 році Колегія присяжних визнала Гайтукаєва, Хаджикурбанова і братів Махмудових винними в організації вбивства журналістки, хоча раніше йшлося про те, що замовником вбивства Ганни Політковської є людина, яка живе за кордоном та була особисто знайомою з журналісткою.

Рустам Махмудов і Лом-Алі Гайтукаєв були засуджені до довічного позбавлення волі, Сергій Хаджікурбанов - до 20 років в'язниці, Джабраїл та Ібрагім - відповідно, до 14 і 12 років ув'язнення.

АНАСТАСІЯ БАБУРОВА

У 2009 році, 19 січня, журналіст "Нової газети"25-річна Анастасія Бабурова, яка народилася в Україні, була вбита в Москві. Вбивцю покарано, злочин розкрито.

Анастасія працювала у низці московських видань. Її цікавила тема молодіжних угрупувань. Вона писала про неонацистів, незаконні забудови Москви, проводила розслідування.

Вбивство сталося вдень у центрі Москві, коли Бабурова йшла разом із правозахисником Станіславом Маркеловим. Вбивця Микита Тихонов здійснив два постріли, потрапивши в голову адвоката та журналістки.

Слідчий комітет обвинуватив Микиту Тихонова і його подругу Євгенію Хасіс. Згодом Тихонов був засуджений до довічного позбавлення волі, Хасіс була засуджена до 18 років позбавлення волі.

Вбивця стверджував, що не знав Бабурову, але так і не зміг пояснити, навіщо вбив не тільки адвоката, який займався справою Буданова (він захищав сім'ю Ельзи Кунгаєвої), а й її.