Як 30-річна доктор наук з України підкорює світ мутаціями

У свої 30 років Ольга Броварець зуміла стати наймолодшим доктором фізико-математичних наук в Україні, здобути дві нагороди світового рівня і міжнародну славу
Як 30-річна доктор наук з України підкорює світ мутаціями
Як 30-річна доктор наук з України підкорює світ мутаціями

Після того, як Ольга разом зі своїм науковим керівником Дмитром Говоруном завоювала престижну міжнародну нагороду Scopus Awards Ukraine 2016, про неї активно заговорили. Молодій науковчині вдалося спростувати наявні в суспільстві стереотипи. Більшість українців уявляли докторів точних наук  виключно як статечних сивобородих дядечок, талант котрих заритий через брак фінансування. Ользі ж у молодому віці вдалося вийти на міжнародний рівень. На її дослідження, присвячені фізичним механізмам мутацій у ДНК, активно посилаються науковці всього світу і навіть ставлять експерименти, спираючись на отримані українцями теоретичні дані. 

Як 30-річна доктор наук з України підкорює світ завдяки мутаціям - фото 1

Нещодавно дівчині вдалося поповнити своє портфоліо знаною міжнародну нагородою для найвпливовіших науковців "Лідер науки України 2016. Web of Science Award" у номінації "Вчений України. За надзвичайні досягнення. Молекулярна біологія".

Наразі Броварець - провідний науковий співробітник відділу молекулярної та квантової біофізики Інституту молекулярної біології і генетики НАН України – зупинятися на досягнутому не збирається. Каже, нагороди надихають її і далі йти до мети.

Пані Ольга розповіла Depo.ua про початок свого шляху у науці, власні відкриття, вихід на світовий рівень та сексизм у науці.

Про дитинство

Я навчалася на відмінно і витрачала на навчання багато часу. Хоча й аскетичним моє дитинство не назвеш – захоплювалася художньою літературою, спілкувалася з однолітками.  Мої батьки – викладачі. Тож коли мене не було на кого залишити вдома, брали з собою на заняття. Я спілкувалася з їхніми колегами, зі студентами. Це було, як кажуть психологи, виховання діями. Діти вбирають все, що бачать. У той період я зрозуміла, що бути викладачем – це не моє, а от наука мені цікава.

В ліцеї, у 10-11-му класі я вчилася у сильній групі. Всі цілеспрямовані, хотіли навчатися у престижних столичних вишах.  Приходиш на навчання, потім консультації і факультативи, трохи вдома перепочинеш і знову вчитися.

Як 30-річна доктор наук з України підкорює світ завдяки мутаціям - фото 2

Про біофізику

В університеті (КНУ імені Тараса Шевченка – ред.) навчалася на фізичному факультеті –  розподілилася на кафедру молекулярної фізики. Бакалаврську роботу пішла виконувати в Інститут Амосова– там я моделювала роботу серця. Надихнулася тим, що фізіологічні особливості можна описати за допомогою фізики і математики. А на п’ятому курсі в нас почав викладати Дмитро Миколайович (Говорун – ред.): почалася біофізика найзагадковішої молекули живого – ДНК. Мені сподобався цей напрямок, і я почала власні дослідження. Результати приносила пану Дмитру. Він зацікавився: так у його відділі почала розвиватися нова тематика.

Я зрозуміла, що тут можна досягати успіху.  Цей напрямок розвивається у багатьох країнах, тож можна конкурувати з іншими вченими. Дуже радує, коли на твої статті хтось посилається. Як маленька дитина – чекаєш, що ж там написали, як оцінили. Інколи цікавляться науковці з суміжних галузей. Наприклад, нещодавно нас процитували в міжнародній монографії, присвяченій еволюції.  Завдяки публікаціям у закордонних виданнях з’являється багато співрозмовників, зав’язується спілкування. 

Про скепсис до українців

Коли колегам розповідаємо, що публікуємо свої статті за кордоном, на нас часто-густо дивляться великими очима. Один хлопець каже: "Я б теж хотів публікуватися, але ж це великі гроші. Одна публікація - 0". Це мене вразило. "А ми от публікуємося у відомих видавництвах безкоштовно", - відповідаю йому. "Певно у вашій групі іноземці", - знизує плечима. Але ж ні, насправді нас тільки двоє українців… Для нього було відкриттям, що так можна. Навіть серед молодих науковців існують міфи, що безкоштовно твої роботи на заході нікому не потрібні.

Звісно, опублікувати першу статтю було нелегко. Тим паче, що ми обрали найпрестижніші видання.  Коли в тебе немає імені, до тебе ставляться з великим скепсисом.  Бувало, відмовляли, бувало, затримували на півроку. Рецензування було жорстким – нас навіть просили надіслати дані про програмне забезпечення, яке ми використовували. Сумнівалися, чи ми щось не вигадали. Обсяг відповідей на рецензії перевищував обсяг статей. Аби переконати рецензентів, що ми справді це зробили, причому зробили коректно, треба було дуже багато обґрунтовувати.

Але якщо є напрацювання, незважаючи на те, що ти з України, до тебе є довіра. Твої статті цитовані, результати використовуються іншими вченими.  Останнім часом рецензії наших статей – більш прихильні...

Як 30-річна доктор наук з України підкорює світ завдяки мутаціям - фото 3

Про своє відкриття

Раніше запропонували гіпотезу, що мутації спричинені неправильними парами основ ДНК. Неправильні пари імітують правильні і в подальших циклах поділу клітини призводять до неправильного синтезу білків, що й спричиняє проблеми в організмі. І от, було незрозуміло, як ці неправильні пари імітують правильні. Нам вдалося відкрити новий механізм перетворення (таутомеризації) неправильних пар, відповідальний за мутації. Раніше вважалося, що мутації виникають спонтанно як помилки програмування. Згідно з нашою моделлю, ці події запрограмовані в самій структурі молекули ДНК, а саме – в будові її основ.

Про ліки від раку

Зараз це більшою мірою фундаментальні дослідження. Але сподіваємося, що в недалекому майбутньому зможемо їх перевести у практичну площину – навчитися  контролювати мутації в ДНК. Наприклад, підвищивши рівень мутацій, можна досягти запрограмованої смерті клітин, зокрема, уражених вірусом або раком.  

Про еміграцію з України

Науковець – одна з наймобільніших у світі професій. На конференціях питають спершу, де ти працюєш, а друге – звідки ти родом. Людина може працювати в Німеччині, а бути родом з Франції. А потім набути досвіду і повернутися в рідну лабораторію. Ми б хотіли співпрацювати із західними колегами, це би розширило наш світогляд. Було б цікаво поїхати постажуватися, обмінятися досвідом. Але поїхати з України назавжди мені б не хотілося – мені тут подобається, на рідній землі приходять в голову найкращі ідеї. Я хочу бути корисною власній країні. Щороку бачу позитивні зміни – вони надихають, підтверджують, що є майбутнє, в тому числі, й для науки.

Про зміни у науці

У фінансовій площині наразі непереливки. Наприклад, стипендії НАНУ, або Президента України, або Верховної Ради становлять близько 2 тис. грн. Розмір президентського гранту для кандидатів наук – 60 тис. грн., для докторів – 90 тис. грн. Гранти НАНУ становлять 45 тис. для кандидатів і 90 тис. грн для докторів на півтора роки. Є ще гранти для докторів віком до 45 років – це 150 тис. гривень.  При цьому чимала частка суми йде на податки.  Ці гроші не дають змогу науковцю купити устаткування чи поїхати на конференції. Щоб конкурувати із західними виплатами, їх треба збільшити у кілька разів. Наприклад, у Польщі щомісячна стипендія  десь 30 тис. грн. А для наших науковців – це річна сума.

Щоправда, МОН започаткував гранти для молодих дослідників – 1 млн грн. на півтора роки. Їх здобувають на конкурсних засадах. Але якщо на заході від грантера вимагають статті, коротку анотацію та стислий фінансовий звіт, у нас - це стоси документації - писанина на 50-100 сторінок…  Також хотілося б, аби детальніше оприлюднювали показники переможців конкурсу. Країна повинна знати, кого вона фінансує. Та й можливість налагодити горизонтальні контакти з’являється.

Є купа позитивних зрушень. Ми вже інтегровані в європейський грантовий простір.  У нас є величезні можливості отримати гранти на дослідження, стажування. Потрібно цей шлях розвивати. Не жалітися на життя, а бути активнішими й дієвішими.

Про захист докторської

У 29 років захистила докторську дисертацію. Це було неочікуване рішення, і близьким про захист я нічого не сказала. Просто займалася наукою, публікувала статті. А перед літньою відпусткою директор Інституту сказала: Олю, давай затверджуй тему своєї докторської. Це було, як сніг на голову, адже щоб захиститися треба дуже багато працювати. 300-400 сторінок дисертації та стільки ж супровідної документації – рекомендації, відгуки тощо. На цьому етапі багато хто садить собі здоров’я, а от чи потрібно це, не факт, адже здебільшого читають лише автореферат. У мене був суцільний період безсонних ночей. Сиділа і думала – це можна було б стільки статей написати… Але все ж захистилася, отримала диплом. Дзвонить брат: "Ну чого ж ти мовчала? Ти захистилася?". А я так непевно відповідаю: "Ну, наче так".

Про перепони молодим вченим

В Україні діє правило п’ятирічного вікна – зазвичай докторську можна захищати не раніше, ніж через п’ять років після кандидатської. Щоб захиститися раніше, мені довелося отримувати дозвіл міністерства. Мені дозволили, але захист довелося пройти повторно в ХНУ ім. В.Н. Каразіна.

У мене були численні статті у міжнародних журналах, були всі нагороди для молодих вчених – від Президента до Кабміну. Але рішення все одно залежало від бюрократа. Не дуже розумію, навіщо чинити штучні перепони. Якось знайома скаржилася: "Написала дисертацію, підходжу до керівника. А мені кажуть: нам здається, ти ще не готова". Але ж людина відповідає усім вимогам... Захистилася без наукового керівника!

Стаж став тією скляною стелею, яка не дає молодим науковцям кар’єрно розвиватися. Часто діють негласні правила: "Доки молодий, попрацюй трішки на нижчій посаді". В нашому Інституті, до речі, діють чітко сформульовані правила: якщо є потрібна кількість статей, індекс Гірша (показник, що грунтується на кількості публікацій і їхніх цитувань – ред.) і ще кілька показників, людина може йти на підвищення.

 Про сексизм

З боку чоловіків відчувається певна ревність – як же так… У нашій свідомості побутує, що жінка менш придатна для науки. В реальності жінка тягне подвійне навантаження: побутове та професійне. Період її становлення як науковця збігається з репродуктивним віком. Після декрету повернутися в науку важко. На заході є програми реінтеграції, щоб заохочувати жінок продовжити кар’єру після декретної паузи. В наших реаліях більшість керівних посад – за чоловіками. Робила доповідь на президії НАНУ  – серед присутніх членів президії були одні чоловіки. Серед академіків НАНУ -  3 жінки на майже 200 чоловіків. Серед членів-кореспондентів НАНУ трохи краща ситуація – жінок близько 10%.

Мені пощастило, що директор мого Інституту академік НАНУ Ганна Валентинівні Єльська мене дуже підтримує. Підтримує і науковий керівник. Це надихає, я впевнююся, що на правильному шляху.

Про дітей

Поки сім’ї у мене немає. Орієнтуючись на досвід жінок-вчених, зрозуміла, що головні досягнення вони досягають у період до народження дитини. Далі прогресувати важче, адже треба присвячувати час родині. А в науці можна тижнями працювати до другої ночі. Зараз більш-менш належиш собі: можеш похарчуватися в кафе, а сили спрямувати на роботу. Деякі науковчині навіть вигадали слоган: "У спілкуванні головне не кількість, а якість". Це тому, що часу на родину їм катастрофічно бракує.

Але буває й інакше. Доньки Марії Склодовської-Кюрі любили спостерігати, як мама робить дослідження, а потім одна з них стала нобелівською лауреаткою.

Наразі у нас поняття щодо віку і народження дитини трохи зсунуті. Західні спеціалісти кажуть, що народити першу дитину у 35 – це нормально. Як на мене, батьки повинні бути успішними, щоб дитина могла ними пишатися.  Та й у фінансовому плані хочеться дозволяти своїм дітям більше.

Про вільний час

У вільну хвилину намагаюся виспатися. Також займаюся спортом – він тренує лідерські якості та витривалість. Обожнюю плавати, але у природніх водоймах. Ходжу на групові заняття в спортклуб. Це теж момент соціалізації, можливість побути серед людей.

Ще мені подобається відвідувати оперні вистави. Нещодавно в опері була на концерті симфонічного оркестру Lords of the Sound, Національного духового оркестру України та хорової капели ім. Чубинського. Отримала величезне естетичне задоволення. Приходиш додому і відчуваєш, що теж хочеш чогось досягнути. Успіх інших надихає!

Про амбіції

Обидві міжнародні премії для нас були повною несподіванкою. Тепер хочеться ще активніше реалізувати свої задуми. Науковцями рухають амбіції, без цього успіху не досягнеш!  

Більше новин про події в Україні та світі читайте на Depo.Життя