Будинок на Володимирській: "штаб-квартира" Центральної Ради

Кошти на будівництво Педагогічного музею по вулиці Володимирській, 57, пожертвував купець І гільдії Семен Могилевцев. Це була величезна як на ті часи сума у 500 тисяч рублів. Проект будівлі розробив видатний київський архітектор Павло Альошин. Закладення першого каменю відбулося о 1-й годині дня 12 серпня 1910 року – в той самий момент, коли виповнювалося 6 років спадкоємцю російського престолу цесаревичу Олексію, синові імператора Миколи ІІ. Відповідно, споруда у стилі модерн на основі російського ампіру отримала назву "Педагогическій Музей Цесаревича Алексѣя". У спеціальну нішу підмурку заклали металеву пам'ятну таблицю, яка зберігається там донині. Барельєфи на стінах виконали скульптори Леопольд-Август Дітріх і Василь Козлов.

Освячення підмурку і закладення пам'ятної таблиці (12 серпня 1910 року)

Освячення завершеної будівлі відбулося 10 вересня 1911 року за участі Голови Ради Міністрів Російської імперії Петра Столипіна, якого через чотири дні у київському оперному театрі смертельно поранив терорист Дмитро Богров. Ще понад рік тривали роботи із внутрішнього опорядкування, і 18 жовтня 1912 року будинок урочисто відкрили для доступу киян і гостей міста. Першим директором Педагогічного музею став відомий український діяч народної освіти Олександр Музиченко.

Будівництво йде повним ходом (1911 рік)

Проте власне Педагогічний музей у цих стінах існував недовго – до початку Першої світової війни. Надалі експозицію евакуювали до Курська і Орла, а будинок реквізували для військових потреб. Із грудня 1915 року в ньому розмістили військову школу льотчиків-спостерігачів. Начальником школи був підполковник Микола Гаммер, німець з походження, який під час війни змінив своє прізвище на русифіковане – Молотов.

Робота кипить

У березні 1917 року розпочалася Українська революція. В Києві по Володимирській, 42, було створено Українську Центральну Раду на чолі з Михайлом Грушевським, про що ми розповідали у попередньому матеріалі. Але напівпідвальне приміщення виявилося затісним для такої організації. Тому вже 24-25 березня УЦР отримала дозвіл від виконавчого комітету міста Києва на переїзд до будинку колишнього Педагогічного музею. Цьому рішенню посприяв член виконкому Ради об'єднаних громадських організацій Києва Микола Порш, який завідував усіма громадськими приміщеннями міста.

Осінь 1912 - весна 1913 (На фото ще видно риштування)

Але спочатку УЦР довелося тулитися у кількох незручних приміщеннях будинку. За словами М. Грушевського, "Рада для своїх зібрань дістала від міської Думи в Педагогічному музеї нібито дві кімнати, а властиво одну, котра була потім моїм кабінетом, коли Ц[ентральна] Рада заволоділа всім будинком, а друга – се був темний коридорчик, куди виходили двері з усіх кімнат". Секретар УЦР Михайло Єреміїв повідомляв про напружені відносини між Радою і військовою школою льотчиків-спостерігачів, "яка з нехіттю та погордою відступила нам один досить величенький покій, з якого ми зробили залю засідань, і дві умивальні, де був розташований Секретаріат. На умивальники ми поклали дошки для креслення, яких було багато, і це були столи". Перші приміщення, які отримала УЦР у будинку, розташовувалися на другому поверсі (за сучасною нумерацією – кімнати 200, 201 і 202).

Дореволюційна розфарбована фотокартка (поштівка)

Матеріальне забезпечення майбутнього українського парламенту також було кепським. Бракувало урядовців, меблів, письмових машинок і машиністок. М. Єреміїв за погодженням із М. Грушевським заходився вирішувати побутові проблеми: "Були закуплені меблі, машинки, поставлені телефони, найнятий завідувач господарством, веселий чудасій Боронило". Уже 26 березня на будинку по Володимирській, 57, замайорів український національний прапор. Однак тільки через рік із чолової стіни збили російського бляшаного двоголового орла і напис "На Благое Просвѣщеніе Русскаго Народа", а замість цього встановили український Тризуб.

У першій половині вересня 1917 року військову школу льотчиків-спостерігачів перевели до Євпаторії, а Центральна Рада зайняла весь будинок колишнього Педагогічного музею. Загальна кількість членів Ради становила 798 осіб (за іншими даними – 822 або 848). Саме у будинку по Володимирській, 57, затверджували історичні рішення Ради: приймали чотири Універсали, проголошували автономію, а потім і самостійність Української Народної Республіки, ухвалювали Конституцію УНР.

Михайло Грушевський перед будинком УЦР, (грудень 1917 року)

Під час боїв із більшовиками у січні-лютому 1918 року будинок постраждав. Тогочасні газети писали: "У скляне склепіння над великою залою Центральної Ради влучає кілька куль і чути, як цокають кулі та шматочки скла з скляного верху сипляться... Кілька депутатів пересідає з середини залу ближче до стін... Все засідання йшло під безперестанні вибухи гранат і шрапнелі, які рвалися недалеко". Більшовицькі снаряди пошкодили також стіну будівлі.

Біля виходу з будинку, грудень 1917 року (кадр кінохроніки)

29 квітня 1918 року відбувся гетьманський переворот, внаслідок якого Центральна Рада припинила існування. За влади Павла Скоропадського на Володимирській, 57, відбувалися мирні переговори між делегаціями Української Держави і Радянської Росії. Після падіння Гетьманату і відновлення УНР, у будинку на деякий час інтернували понад тисячу офіцерів, які захищали режим П. Скоропадського. Одним із них був талановитий 24-річний київський авіаконструктор Олександр Карпека. Він помер у стінах будинку через епідемічне захворювання.

Літо 1918 року, фото часів Гетьманату Павла Скоропадського (часопис "Око")

Суттєвих пошкоджень споруда колишнього Педагогічного музею зазнала внаслідок бойових дій грудня 1918 – червня 1920 років, через що деякий час перебувала на ремонті. В різні періоди радянської влади тут діяли Київський інститут міжнародних відносин, Пролетарський музей, Київський музей революції та історії партії, Київський обласний виконком облради. Найдовше – з 1938 по 1979 роки – Музей В. Леніна. Під час Другої світової війни будинок уцілів просто дивом: перед відступом з Києва радянські війська заклали в нього ящики з кількома тонами тринітротолуолу, але вибухівка чомусь не спрацювала, і колишній Педагогічний музей уникнув сумної долі Хрещатика. Його розмінували німецькі сапери, яких встиг попередити невідомий київський робітник. Розмінування навіть показували у пропагандистському кіножурналі "Die Deutsche Wochenschau". За нацистської окупації на Володимирській, 57, перебувала Окружна служба з питань стародавньої і ранньої історії на чолі з доктором Гріммом.

Вересень 1941 року

До первісного призначення будинку повернулися тільки під завісу радянської влади. Від 1982 року Володимирська, 57, стала Київським міським будинком учителя, при якому діє Педагогічний музей. У наші дні тут розташовані також Музей Української революції 1917 – 1921 років, державна науково-педагогічна бібліотека імені В. О. Сухомлинського, культурний центр "Кияночка", Київська організація Профспілки працівників освіти і науки України та низка інших установ. Відбуваються наукові конференції, круглі столи, симпозіуми, виставки, концерти. На будинку встановлено анотаційні таблиці на честь Української Центральної Ради та з повідомленням про намір звести пам'ятник Симону Петлюрі, меморіальну дошку митрополитові Андрею Шептицькому, у фойє – меморіальну таблицю із зображенням провідних діячів УНР.

Сучасність колишнього будинку парламенту

Поруч по вулиці Володимирській 1998 року відкрито пам'ятник голові Центральної Ради Михайлові Грушевському. Макет будинку, як одного із символів міста, демонструється у парку "Київ у мініатюрі" (Гідропарк). Зображення будівлі розміщене на реверсі банкноти номіналом 50 гривень 2004 – 2015 років випуску. І все частіше кияни називають споруду не "Будинком учителя" або – за звичкою – "Музеєм Леніна", а "Будинком Центральної Ради".

Поряд з Центральною радою у 1998 році встановили пам'ятник її голові - Михайлові Грушевському

Впізнавана будівля на банкноті номіналом 50 гривень