Хто просив Яроша з Парасюком захищати українців від геїв?

Знову гей-активісти збираються на парад. І знову націоналісти готуються когось від них захищати. При тому зовсім не факт, що українські геї "уповноважували" сотню-другу активістів публічно озвучувати і демонструвати позицію всієї спільноти. Натомість факт, що гетеросексуальні українці - принаймні, 99 відсотків з них - зовсім не просили Яроша з Парасюком захищати їх від геїв. Вочевидь, це в тих якась своя "націоналістична сексуальність" дається взнаки, яка не дозволяє пропустити можливість побитись з геями. Така собі українська "третя орієнтація" - поряд з "гетеро" і "гомо" - ще й "націо".

Від геїв, звичайно, захищати українців простіше, ніж від російських військ, прогнати яких з українського Донбасу націоналісти поки не зуміли. Себто головне ідеологічне завдання - в якому ми всі, до речі, їх підтримуємо - явно провалили. Списуючи свою невдачу (у тому самому пості Яроша на ФБ де й про геїв) - на кого б ви думали? На Францію з Німеччиною, які "вимусили" Україну підписати перемир'я. Без цього підлого миру, непотрібних антиросійських санкції і бридких фінансових подачок від ЄС, Ярош би вже добивав віником підлого Путіна в кремлівській їдальні. Ніхто і не сумнівається.

А всі вони, "гомо" і "націо", разом, готуються знову показати "правильну" картинку для російських журналістів та західних ЗМІ. Точніше цілих дві правильних картинки. Одна - там де небиті ще активісти крокують Києвом - буде для внутрішньо-російського споживання. Як демонстрація "содому київської хунти". Друга - де "правосєки" спробують побити - не будемо нетолерантними - геїв, вже буде подарунком російських ЗМІ європейським. Сюжетом для проплаченого амстердамського, берлінського та лондонського прайм-тайму, в якому озвірілі українські нацисти топчуться по європейських ідеалах.

Все це відбувається, помітимо, за рік з хвостиком після революції, хай не причиною, але приводом якої була відмова української влади від євроінтеграційного курсу. Який, хочеться цього чи ні громадянину Ярошу, підтримується більшістю населення України.

Стосовно "борців за моральність" - то тут якраз все доволі просто. На північний схід від нас є країна, де "пропаганда гомосексуалізму" заборонена, де жирні й професійні "націоналісти" "борються за традиційні сімейні цінності", підтримуючи право православних і національно стурбованих громадян бити геїв та брати школярок за других чи третіх дружин. Якщо все це так важливо українським націоналістам - важливіше, ніж збереження національного консенсусу під час війни - то під "православним царем", який забезпечує "незиблімость устоєв", жити їм буде комфортніше.

З меншинами - складніше. З одного боку - вони виступають за свої права. З іншого - ефективність параду для досягнення цієї цілі викликає сумніви не тільки в "гетеро" - але, схоже, і в частини "гомо".

Можливо, активістам було б доречніше випробувати якісь інші способи впливу на суспільну думку замість маршу, який впродовж років не тільки перетворюється на тривіальний привід для сутичок - що, безумовно, заслуга націоналістів чи тих, хто під них "косить" - але й не впливає особливо на ставлення до геїв у суспільстві.

Екс-міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервеллє разом із Арсенієм Яценюком та Віталієм Кличком на Євромайдані

Можливо, публічна констатація залученості геїв до соціально значущої діяльності (волонтерство, захист України на передовій), чи апеляція до визнаних суспільних моральних авторитетів, які б публічно засудили прояви дискримінації геїв, допомогли б більше. А краще якщо б у нас нарешті з'явилися ВІДКРИТІ геї політики, журналісти, письменники та художники. До речі, прихід на Майдан екс-міністра закордонних справ Німеччини Вестервеллє - відкритого гея - був сприйнятий не те, що нормально, а зі схваленням. Навіть Ярош тоді мовчав.   

Перші кроки в тому напрямку є. Як приклад, можна назвати рішення Діани Макарової, глави однойменного фонду допомоги армії і Нацгвардії, пройтися "на цьому їхньому гей-параді" і нагадати "національно свідомим", що геї, з якими вони борються на радість Росії, були такими ж учасниками Революції гідності і так само допомагали фронту, як і решта українських громадян.

Волонтер Діана Макарова (фото facebook)

Можливо, якби подібну позицію оприлюднила достатня кількість соціально-авторитетних спікерів, "націоналістично стурбовані захисники моралі" зрозуміли б, що подальша боротьба з геями не приносить достатніх політичних дивідендів, і зайнялись би чимось кориснішим. Ну, там збереженням лісів чи боротьбою з ненормативною лексикою в публічних місцях. Не кажучи вже про фронт, який, схоже, надовго з нами.

Журналісти depo.ua вирішили спитати у представників ЛГБТ спільноти чи з'являться відкриті політики геї і навіщо їм "Марш рівності". Чому ми не задавали ці ж питання Ярошу та Парасюку, мабуть, пояснювати не треба. 

Святослав Шеремет, лідер Всеукраїнської громадської організації "Гей-форум України":

Після "Революції гідності" сподівання на краще життя станом на сьогодні себе не виправдали. Оскільки саму революцію з її наслідками критикувати мало хто наважується, то багато хто починає шукати "внутрішніх ворогів". Геї виступають послідовно за євровибір вже років десять, але саме геїв деякі політичні імпотенти нині записують до числа "ворогів нації". Коли не можеш зробити сам - звинувачуєш іншого. Ставлення до геїв змінилося на гірше саме в тих, кого бісить власна неспроможність щось поміняти в країні на краще. Решті на геїв переважно начхати, бо люди зайняті виживанням.

Марш рівності - для того, щоб решта людей помітила: ми не живемо в однорідному суспільстві. Уявляєте! Не всі люди - натурали. Не всі сім'ї - різностатеві. Не всі діти мають тата й маму. Деякі мають маму й ще одну маму. Прайд не веде напряму до толерантності. Він примушує збагнути, що люди дуже різні. Але незважаючи на відмінності, права в усіх мають бути однаковими. Якщо я зі своїм сімейним партнером бажаю врегулювати наші приватні стосунки через шлюб, то якого біса якийсь гетеросексуальний Пєтя буде проти цього протестувати? Хіба що в тому випадку, коли сам Пєтя небайдужий до якогось Паші, але намагається це в собі приглушити.

Багато хто не тільки з геїв, але й взагалі з громадян не любить публічних акцій і уникає їх. Гей-спільнота не однорідна. Як усюди, є homo socialis, а є homo sexualis. На одного відкритого гея припадає п'ятеро закритих. Плюс виборювати свої права - це завжди травматично, завжди поза зоною комфорту. Але уникаючи боротьби, ми створимо для самих себе в майбутньому ще більшу пастку дискомфорту. Тому боротися чи не боротися - це, радше, питання далекоглядності.

Підтримку "секс-меншин" свідомі українські політики демонструють з 10 грудня 1991 року, коли парламентська більшість проголосувала першою в Союзі РСР за скасування ув'язнення за одностатевий секс між чоловіками. З того часу постійно вносилися і голосувалися закони, спрямовані на права для ЛГБТ. На сьогодні парламент ухвалив вже три акти, якими прямо забороняється дискримінація на ґрунті сексуальної орієнтації. Але оскільки це робиться тихо й без розголосу, щороку виникають питання про "раптову" підтримку депутатами ЛГБТ-спільноти. Це не поодинокі випадки і не збіг обставин. Це системна підтримка, і вона щороку збільшується.

А взагалі публічний політик з числа геїв можливий в Україні тільки тоді, коли людина прийде в політику одразу, як гей. Низка таких людей в гей-спільноті готує себе до цієї місії, як на місцевому рівні, так і на національному.

Зорян Кісь, член Всеукраїнської громадської організації "Гей-Форум України":

Ставлення до ЛГБТ-спільноти не може змінитися за один день. Навіть внаслідок такої важливої події, як Революція гідності. Але воно змінюється поступово.
Наприклад, підтримка прав ЛГБТ-спільноти є набагато ширшою, ніж була раніше. Тепер все більше людей соромляться робити якісь одіозні заяви, щодо ЛГБТ-спільноти на відміну від 2013 року.

Хоча Порошенко сьогодні заявив, що він на гей-парад не піде. Але це у принципі нормально. Набагато важливішим є те, що він сказав, що це конституційне право кожного і що він не бачить підстав перешкоджати цьому маршу.

Але колись настане час і він братиме участь у таких заходах. І це не буде означати, що він є частиною ЛГБТ-спільноти. Бо в нормальних країнах це - звичайна ситуація.

Хоча, звісно, досі більшість представників сексуальних меншин уникає відкрито говорити про свою орієнтацію. Це у першу чергу пов'язано з шаленим тиском у суспільстві. Адже в Україні існує дискримінація. Крім того, люди розуміють, є реальні підстави боятися того, що якщо вони афішуватимуть свою сексуальну орієнтацію, вони багато чого втратять. Але тим не менше вже є молоді люди, які лише починають свою кар'єру і цього не приховують. 

Тобто на більші зміни у цьому питанні потрібен час. Мабуть, п'ять-десять років і люди стануть більш відкритими у цьому питанні.

Важливо, щоб кожного року відбувався гей-парад і люди могли оцінити і побачити з якими гаслами виступає ЛГБТ-спільнота, і як виглядають ті, хто виступають проти неї.

Насправді, це не є протистоянням між меншістю і більшістю. Це - протистояння між двома меншостями: між агресивними гомофобами і представниками ЛГБТ-спільноти.

Сподіваємося, що під час цьогорічного параду не буде таких самих провокацій, як минулого разу.

Але мусимо констатувати, поки є сили, які зацікавлені у тому, щоб продукувати міфи і поширювати дурниці про ЛГБТ-спільноту.

Читайте також: ЛГБТ та війна: Про яких переселенців з Донбасу прийнято мовчати