Військовий-поет Віктор Залевський: Від будівельника до митця, від радянського прапорщика до атовця

Журналісти Depo.ua поспілкувалися з відомим військовим поетом , прапорщиком 95 ОДШБр Віктором Залевським.

Нещодавно ми писали про будівельника з Тернопільщини Юрія Яськіва "Пікасо", життя якого повністю змінила зима 2014го: він став художником Майдану, перетворюючи звичайні будівельні каски на чи не найоригінальніший сучасний українській сувенір, відшукав свою матір, та зустрів кохання.

Херсонець Віктор Залевський також до Майдану був будівельником. І Майдан теж докорінно змінив його життя.  Під час Революції Гідності, працюючи в Києві, він увесь вільний час проводив на Хрещатику, Інститутській і Грушевського. В серці буремного майдану Віктор почав писати вірші і читав їх з трибуни.

Коли сторінки бійців у "Фейсбуці" зарясніли репостами віршів із скромним підписом "Віктор Залевський, прапорщик 95-ки" стало зрозуміло – поет Майдану пішов на війну. Його прості щирі вірші про бійців, громадянська лірика, подобається і солдатам і командирам. Коментарі  на його сторінці залишають волонтери, високопосадовці і зірки.

Віктор вже відслужив рік у четвертій хвилі, потім, поки батальйон був у Генічеську, був на дембелі, і коли підрозділ знову був готовий їхати в АТО, підписав контракт на півроку. Думає підписати ще один.

Зараз він в зоні АТО,  на посаді телефоніста.

"Звичайний телефоніст, нічого героїчного в моїй роботі нема, прошу так і записати", - каже він.

Воює в складі 95 ОДШБр (95-та окрема Житомирська десантно-штурмова бригада). Наш ранішній дзвінок заскочив Віктора на очищенні картоплі – він готував овочеве рагу для свого підрозділу.

"Ще один штрих до портрета військового поета", - бадьоро повідомляє прапорщик Залевський.

Віктор Залевський - автор двох книжок "Не умолкай Майдан" і "Под флагом 95-ки"

-          Давно вірші пишете?

- В школі я любив записувати пісні в зошит. Пробував писати й свої вірші, але не вдавалося. Потім в армії кілька разів приходило  натхнення, товариші казали, що нормально виходило, але тоді це не стало постійним захопленням і було забуте на багато років. Потім в 2010 році були спроби висловити своє обурення від того, що коїться в державі. Хоча, це ще не було віршами. А от коли почався Майдан…

Вірші я писав прямо там, на телефон, у вигляді смс-ок, потім їхав на Житомирську до родичів, роздруковував і приїжджав на Майдан читати. Якось Євген Нищук (він тоді був голосом Майдану, а зараз – міністр культури) мене похлопав по плечу і сказав: "оце наш поет з Херсону". З того моменту я став якось асоціювати себе й поезію.

-          Ви тоді були будівельником. А з яких часів маєте звання прапорщика? Ви колишній кадровий військовий?

- За освітою я - авіаційний радіотехнік. Мене призвали в армію, два роки навчався у військовому технікумі і служив на Балтійському флоті.  Потім я служив в Севастополі у полку зв'язку, але недовго, з 90-го по 91-й рік. Потім Союз розвалився і я пішов з армії.

-          Бо набридло?

- Була там низка моментів, які важко було спокійно сприймати. Уявіть - полк зв'язку морської авіації. Віддалена точка… Деяких офіцерів я за 8 місяців служби жодного разу тверезими не бачив! Мене виховували на красивих піснях та фільмах, я, певною мірою, романтик.  І коли я побачив ту реальність, для мене це був удар.

-          А як вам нинішні українські армійські реалії?

- По-перше, зараз війна, нема вибору. Навіть якби я потрапив в алкодивізіон, я би все одно служив, тільки було б важче. А я потрапив у ВДВ, де до дисципліни ставляться жорсткіше, і це не ми для себе галочкою помічаємо, так кажуть цивільні місцеві. Звісно були проблеми і у ВДВ, був значний відсоток аватарів, але то такий контингент військкомати давали. Наразі ми це подолали завдяки набору контрактників, більш жорстким законам.

Син Віктора Залевського - також військовослужбовець

-          Що вас надихає на вірші?

- Коли людяність, порядність, мужність бачу -  повірте, її в сучасній армії дуже багато. Можна сказати, що це відгук романтичної душі того 13-річного, вихованого на книжках хлопчиська, який мріяв стати справжнім чоловіком. 

Я би не зміг писати вірші, якби бачив тільки негатив.  Звісно, хлопці - не білі й пухнасті, часто-густо вони лаються, можуть сердитися і посваритися, але…  Тут дуже багато справжнього, того,  про що хочеться розповісти наступним поколінням. І коли ти все це помічаєш,  ти не говориш  їм в очі, але емоції накопичуються і з часом народжуються вірші.

-          Буває, що і серед ночі встаєте і починаєте щось записувати…

- А в мене найчастіше так і буває! Я не можу сісти і одразу написати на папірці увесь вірш. Часто саме вночі, в наряд заступаєш, якась рима прилетіла і  її треба негайно записати, інакше потім  не спіймаєш "ланцюжок". Інколи пишу телефон, інколи в мене є клаптик паперу і олівець.

-          Ви, мабуть, дуже бережете ці записи

- Ні, я розсилаю, як правило, вірші у вигляді смсок, тому якщо щось трапиться із записами, чи зі мною, воно не буде втрачено. І ще я в "Фейсбуці" викладаю вірші, кому подобається  - лайкають, кому ні – пишуть, що, мовляв, це пусте. "Фейсбук" в мене як редакційна колегія: прочитали, одразу висловили зауваження, підправили інколи граматику. Інколи і похвалили, що дуже приємно (сміється)

-          Не цькують вас через те, що пишете російською?

- Ні. Адже і багато хлопців бійців в побуті російською спілкуються. І потім, якщо я хочу бути опонентом російськомовних, як я донесу до них правду про те, що я думаю?  Там, з того боку стоять мої однокласники, і однокласники офіцерів, які нами командують.

Інколи я намагаюся написати українською, вивчаю її більш активно і хочу писати вірші (один вже є, - ред), але здебільшого я російськомовна людина.

-          А ви спілкуєтеся із тими, з ким служили в радянській армії?

- Спілкуюся з двома товаришами родом з Херсону, вони зараз на Далекому Сході, мають можливість більш вільно висловлюватися, ніж ті, які безпосередньо тут. Один на Балтиці, він родом з Херсону, а родичі в Тернополі. Він каже: ні, я на цю війну не піду.  В однокласника ще одного товариша син зараз на Донбасі. По нам стріляють танки і не виключено, що це син того однокласника.

-          Ви казали, у вас досі радянський військовий білет

- Так, із серпом і молотом, на жаль. Не можуть мені його замінити  в військкоматі, кажуть, що нема бланків. Ще й дивуються, мовляв, воно мені навіщо.

В нас патріоти готові воювати і гинути, а от видати військовий білет сучасного зразка – це проблема…

 

-          В соцмережах час від часу починається про "військові голі-босі". Як за вашими спостереженнями, щось покращилося в стані ЗСУ від початку війни?

- Першій хвилі було дуже погано, армію розкрадали більше 20 років і перша хвиля розсьорбувала ці наслідки.

Коли я прийшов в 4 хвилі, вже видали форму, (хоч із затримкою на місяць), вже було навчання інше, харчування було більш зрозуміле для мене як для військовослужбовця. Воно не відрізнялося від радянських нормативів 88-91 років, тобто, достатньо щоб почуватися ситим. Якщо хтось десь і крав щось, за чутками, то я такого у себе в підрозділі не бачив - ані в учебці, ані у ВДВ.

Зараз багато хто з чоловіків крім того, що вміє воювати, вміє готувати. Коли ми були на бойових, в кожного підрозділу крім штатного кухаря були позаштатні. От і зараз ми отримали харчі зі складу: овочі, сгущьонку, макарони, джем, сир "голландський", масло, тушівка, риба, м'ясо – цього достатньо щоб готувати нормальні страви.

Командир опікується, постійно питає: хлопці, в вас там все є? Ковбаси може підкинути? Вода є? Тобто тобою цікавляться як особистістю.

Я можу собі дозволити таку розкіш як правда, бо в мене контракт 5 березня закінчується.

-          Від цього і наступне питання: один час було, казали, що офіцери повернулися до довоєнних звичок і знову "бикують", відносяться до солдатів як до худоби. Як у вас на підрозділі із цим?

- Дивіться, я суджу по хлопцям, яким близько 20 років. От він зелений, тільки-но прийшов, і щоб його хтось напружував зайвий раз, або щоб хтось поставив задачу і не забезпечив матеріальними засобами – такого нема. Якщо сказали копати, значить дадуть лопату, якщо скажуть стріляти, дадуть зброю і набої, каску, бронік і проведуть інструктаж. І поставлять над ним старшого товариша.

-          А ви не хотіли би стати офіцером?

-          Мені скоро 47 років. Який сенс займати чиюсь посаду, якщо так багато молодих здібних хлопців, які зможуть отримати вищу освіту і стати хорошими офіцерами. В прапорщика і так завжди є робота. 

Найбільш відомі вірші Віктора Залевського

Полковники войны, не те что в кабинетах.

Различие во всем от взгляда и до слов.

Ты можешь встретить их в туманах и рассветах,

И часто без заслуженных медалей, орденов.

Полковники войны, они совсем иные,

Чем те, что лишь паркет вытаптывать сильны.

И многие бойцы, лишь потому живые,

Что ними, ради звезд, не жертвовали вы.

Полковники войны. Прийдут часы иные....

И дай вам Бог, потом, когда наступит мир.

Почаще одевать не формы полевые,

А наутюженный для торжества мундир.

08.01.2017.

прапорщик

Виктор Залевский

 

Эта ночь обошлась без потерь.

Даже раненых не было, благо.

Но глаза не сомкнуть и теперь

Мне нужны карандаш и бумага.

Я не стану вам рифмою лгать

Что меня не страшили разрывы,

Что работу свою выполнять

Не мешали ошибки и срывы.

Я как мантру слова повторял,

Что комбат говорил перед строем

- Нет того, кто бы страха не знал.

Одолевший же будет героем.

У войны есть единственный плюс -

Нас подвергла серьезной проверке.

Я у лучших, чем сам я, учусь

Соответствовать правильной мерке.

Прапорщик 95-ки

Залевский Виктор

12.01.2017

 

Окопные стихи не пишутся для книжек.

Они - то боль души, а то ее полет.

Они про сослуживцев, взрослых и мальчишек,

Кто на войне и кто, приказов внятных ждет.

Мы, многие, о них друзьям не сознаемся....

Стесняемся, что те, не правильно поймут.

Но раз мы пишем их, то, значит, остаемся,

Людьми, которые не очерствели тут.

Мы пишем их тайком уже не на бумаге.

И не карандашом, как в прошлые века.

Мы пишем о любви, о дружбе и отваге,

Из вырытых окопов, глядя в облака.

Когда-нибудь потом, мы может и решимся,

Их в узеньком кругу, среди своих прочесть.

И об ушедших вспомнив, все же прослезимся.

По третьей молча выпьем, им воздавая Честь.

Прапорщик 95-ки

Виктор Залевский

АТО

08.01.2017

"Посвящаю побратимам из ПС и ВДВ. Прапорщик 95-ки.

 Мы, многие, не станем прятать лиц

И опускать глаза свои не станем.

Не нарушали мы чужих границ,

А за свои сражаться не устанем.

Не дрогнем. Разве только скосит смерть.

Но даже ей легко не будет с нами.

Мы научились многое терпеть,

Но верим в то добро, что с кулаками.

Мы верим в то, что нужно отстоять,

И потому упрямо не отступим.

И глаз своих не станем опускать,

Господства страха в сердце не допустим

Глаза они ведь зеркало души.

А чистым душам незачем таится.

Пускай страшатся те, кто за гроши,

Хотел убить, украсть, обогатится.

А вам скажу, кто, сидя за спиной,

Нас предавал, - уже не будет спуску….

Мы разберёмся на передовой,

А вас себе оставим на закуску.

Прапорщик ВДВ. 29.04.2015".

 

До терриконов мне рукой подать.

Но их бесплодность и холодная враждебность.

И у подножья, деревень лежащих бедность,

Вопросы побуждают задавать!!!

Не ихних ли владельцев хвастовство,

И жадность их, и душ нечистоплотность,

Причиной стали, что возникла пропасть,

И мы с оружием встречаем рождество?!.

И если Ты Донбасс всех нас кормил,

То где же закромов твоих руины,

Сравни свои хибарки и домины,

С другими, кто иначе прежде жил.

Встречаю только бедности следы,

Куда не глянь, пустынная промзона,

И все, что у подножья терикона,

И смысла лишено и красоты.

И для чего на русский триколор,

Ты возложил Донецк свою надежду.

Захватчики отнимут и одежду,

А ты умножишь бедность и позор.

Не мне, не мне судить тебя Донбасс.

Но где следы цветения былого?!.

Убогость домиков и ничего другого,

Перед собой не вижу я сейчас.

07.01.2017

Прапорщик

Виктор Залевский

ДОНБАСС.

Здесь и сейчас падем на поле брани.

Начав собою времени отсчет.

Надеясь, что для вас весною ранней,

Пшеничный колос даст обильный плод.

На поле , кровью воинов политом,

Взойдет пшеничный колос золотой.

Чтобы народ счастливым был и сытым,

Солдаты в битве жертвуют собой.

Мы этот вызов приняли достойно,

Что б наши дети не стыдились нас.

Дай всем вам Бог - жить счастливо, спокойно,

Начав отсчет от нашего - СЕЙЧАС.

Заколосится поле золотое

Даря надежду, но храня печаль.

Над Украиной небо голубое,

И золотом расписанная даль.

Живи, цвети и будь достойна павших.

И помни - все нам видно с высоты.

И помни то, что жизнь свою отдавшим,

Ценней ПОСТУПКИ, нежели цветы.

Прапорщик

Залевский Виктор

2/95

13.01.2017

"Не отводите глаз от наших фотографий.

Где пуля или взрыв изранили тела.

Мы оплатили счет без долгих колебаний.

Надеясь, что в стране наладятся дела.

Кудесники врачи, нас соберут как смогут.

На минимум сводя последствия войны.

К реальности иной привыкнем понемногу.

Но глаз своих от нас не отводите вы".

28 декабря 2016 года

Розмова із «Батьківщиною-Матір’ю»

Скажи : - «Чому Ти дивишся на схід»?

І повз віки тримаєш міцно зброю -

Меч захисниці й щит над головою.

Чому, скажи, Ти дивишся на схід?..

Не помилка! Пророцтво мабуть в тім,

Що від початку спрямувала погляд,

На той кордон що потребує догляд,

Хоч він вважався дружнім, між усім.

Від віку так було, та ще й не раз,

Той хто іменувався рідним братом,

Із часом виявився супостатом,

Гострив ножа підступно весь той час.

Дивись на схід! Бо там твої сини

За кращу долю ще й сьогодні гинуть!

Вони в віка героями полинуть,

І не здолають Україну вороги!

13.03.2016 КИЇВ (відпустка)

Віктор Залевський

Прапорщик 95-ки

Мои стихи, они до блеску не начищены!

К кому мне обращать потоки слов,

Когда в стране, где вор к святым причисленный,

Народа большинство имеют за лохов!

И большинству, похоже, это нравится,

Иначе, ведь не стали бы терпеть,

Что в куллуарах власти тайно вяжется

Из наших жил, нас хлесчущая плеть!

Кусаю губы от бессилия я

И в злости кровь глотаю со слюной:

Продажных тварей сладкая идиллия

Так удручает на передовой!

04.11.2015

 

Прошу не нужно в некрологе врать.

Я не был плох, но лучшим точно не был.

И да мне приходилось убивать.

И сокращать врагам дорогу в небо.

Я не всегда хорошим был как сын,

Отцом и мужем не был я примерным.

Я в повседневной жизни был простым.

И лишь присяге до конца был верным.

Пишите просто - выбор сделав свой,

Был тверд и верен выбранному курсу.

Но повторюсь - я точно не святой.

И прямотой своей был многим не по вкусу.

Не дорисовывайте нимб над головой.

Не подобает даже павшему солдату,

Казаться тем, кем ни был я живой,

Ища Врага в прицеле автомата.

Мой плюс, что задних я не пас в бою,

Но знаю многих, что храбрее были.

Живых почтите! Богом вас молю!

Они того реально заслужили.

Виктор Залевский, прапорщик 95-ки.

03.01.2017 АТО.