Веселка навиворіт: як живуть ЛГБТ-люди у толерантному Стокгольмі

Кореспондент Depo.Донбас кілька днів провів у Стокгольмі, поспілкувався з представниками ЛГБТ і з'ясував, що не все так райдужно, як здається. 

Порівняно з Україною ставлення до ЛГБТ у Швеції поміркованіше, їх життя, як і життя інших громадян, комфортніше, але, як виявилося, ці люди стикаються з тими самими проблемами.

З чого зроблена толерантність

Популярні гомофобні стереотипи про європейську розпущеність тут не працюють. Зовсім. Гуляючи вулицями міста, визнаного найкращим для ЛГБТ-туристів, самих ЛГБТ, якими їх звикли "малювати", не помічаєш - сучасний стиль у одязі, модні зачіски - так у Швеції виглядають представники будь-якої орієнтації. 

Жінка під 50 з вибритою скронею та купою сережок у вухах йде, тримаючись за руку з дівчиною трохи за 20. Може це її дівчина, а може й донька. Два чоловіка у ділових костюмах обіймаються на знак привітання. Друзі, коханці, подружжя, чи просто колеги - кому яка різниця. Мультикультурне місто задає більше питань, ніж дає відповідей. До того ж шведський менталітет, на відміну від українського, не передбачає щирого прояву емоцій на публіці. Усім все одно, який ти і що робиш, якщо ти нікому не заважаєш.

Проте така "байдужість" здається невимушеною тільки з першого погляду - протягом другої половини ХХ - початку ХХІ століття ЛГБТ-люди у Швеції виборювали свої права дорогою ціною. У 1944 році активісти добилися декриміналізації одностатевих стосунків, але тільки у 1972 році гомосексуальість перестали вважати хворобою. Того ж року трансгендерним людям дозволили змінювати стать. 

Пізніше, у 1995, одностатевим парам дозволили жити у партнерстві,  у 2002 до цього додали право усиновлювати дітей, а одружуватися ЛГБТ отримали змогу тільки у 2009. Відомий Стокгольмський прайд вперше проводився 1998 року, і зараз збирає до 600 тисяч людей, серед яких не тільки ЛГБТ, а й просто небайдужі громадяни.

Фото stockholmpride.org

"Гомофобії у нас вистачає, особливо у сільській місцевості", - розповідає тутешній хлопець, якого я зустріла на набережній, - "Люди старого покоління часто і чути не хочуть про таке, за їх часів геїв саджали в тюрму, і деякі досі впевнені, що так робити і треба. Та і серед молоді непорозуміння вистачає - чим далі від столиці, тим менше у людей адекватного сприйняття ситуації та більше міфів - усе, пов'язане з ЛГБТ, вбачається їм чимось закритим та таємничим".

Свої серед своїх

Проте на практиці з ЛГБТ-тусовкою тут все набагато простіше. Та й взагалі, говорити про якусь окрему закриту спільноту стокгольмських ЛГБТ, чи то якісь пережитки радянського досвіду накшталт "гей-лоббі" чи "особливих ознак" було б взагалі невірно в контексті мультикультурного європейського суспільства. Так, у Швеції існують організації, що займаються виключно ЛГБТ - наприклад, Шведська Федерація прав Лесбійок, Геїв, Бісексуалів та Трансгендерів - RFSL. Це одна з найстаріших громадських ініціатив такого напрямку у світі, заснована 1950 року активістом Оскаром Андерсеном. 

З організації, що боролася за гендерно-нейтральні шлюби, за 50 років вона значно розширила свою діяльність і у 2007 Економічна і соціальна рада ООН надала організації офіційний статус НГО. Зараз організація займається лобіюванням прав ЛГБТ у політиці, займається інформаційною та просвітницькою діяльністю та бере участь у організації громадських заходів та публічних акцій.

Фото stockholmpride.org

Більшість громадських ініціатив відкриті для людей будь-якої орієнтації. Шведська Ассоціація Сексуальної Освіти - RFSU, наприклад, яку заснували 1933 року, займається інформаційною та освітньою діяльністю і навіть має клініку, у якій обстежитися на венеричні захворювання, порадитися з психологом чи сексологом може людина будь-якої орієнтації.

"До нас приїздять навіть з сусідніх країн, для того, щоб обстежитися та проконсультуватися", - каже керівник організації Христина Люнгрос.

Міжнародний фестиваль квір-кіно Cinemaqueer взагалі існує завдяки всього-навсього двом людям - Мелісі Ліндгрен та Оскару Еріксону, які взялися проводити таку щорічну подію, вже маючи досвід роботи з кіно у інших проектах.

Фото Facebook/CinemaQueer

"Квір-персонажів у шведському кіно зазвичай грають гетеросексуали, і тепер у ЛГБТ є власний майданчик, де вони можуть проявити себе. Також ми намагаємося зробити квір-культуру відкритою для всього суспільства", - розповідає Оскар.

Фото Facebook/CinemaQueer

Відвідують фестиваль не тільки ЛГБТ. У 2014 році Меліса та Оскар організували автобусний тур країною, та показували фільми мешканцям інших шведських міст. Також вони організовували кінопокази для дітей.

Тусовка

"Тільки не фотографуйте", - просять мене дві дівчини на вході до нічного клубу, де через півгодини почнеться ЛГБТ-вечірка. М. та Н. - лесбійська пара, обом майже по 30 років, чорноокі, стрункі, з короткими зачісками. Їх можна було б прийняти за киянок, якби не шведська мова.

"Н - активістка, а я трансгендер, подала документи на зміну статі, тому з'являтися у пресі небажано", - пояснює М.

Людей збирається все більше - дівчата і хлопці підходять компаніями, голосно вітаються, палять, щось емоційно обговорюють. Публіка різноманітна - тусуватися ходять і підлітки, яким тільки но минуло 18, і люди далеко за 30. Багато яскравих "прикидів", косметики, підборів - видно, що збиралися ретельно. Проте чоловіків у віці значно менше, ніж жінок.

"Геї зазвичай ходять до закритих клубів, іноді ми влаштовуємо спільні вечірки, але вони більш закриті, ніж ми", - розповідяє Н.

Минула десята година, галасливий натовп починає заходити всередину.

Такі вечірки проходять декілька разів на місяць. Постійного місця у тутешніх ЛГБТ немає, кожного разу орендується приміщення чи клуб.

"Чого не вистачає, так це майданчика, куди просто можна прийти, і відчути, що ти серед своїх", - каже М., - "А так ЛГБТ-тусовки - досить стихійне явище. Про місце і час повідомляють у соцмережах, зустрічаємося, відриваємося, спілкуємося, і чекаємо іншого разу".

У звичайному житті свій статус дівчата не приховують, але і не афішують. "Усіляких людей вистачає, тому просто намагаємося бути обережними", - розповідає М. Обом було по 25, коли дійшло до камін-ауту у родині.

"Тягла до останнього, але ж рано чи пізно це повинно було статися. Мама спочатку сильно переживала, не розуміла, потім прийняла, звісно. Думаю, небагато батьків того покоління можуть дозволити своїй дитині бути щасливою так, як вона хоче. Ось, з батьком про це і досі не розмовляємо", - розповідає Н.

За хвилин 40 у клубі яблуку ніде впасти, у приміщенні з барною стійкою розмовляють усі - сидячи за столиками, стоячи у колах по 3-4 людини. Те ж саме і біля гардероба - дві дівчини вітаються, мабуть, довго не бачились. Високий хлопець з довгим волоссям по черзі тисне руки п'ятьом дівчатам. Хтось обмінюється номерами, а хтось намагається докричатися до когось по телефону. А ще у одному залі вже танці - на дивані ворох валіз та светрів, танцюють вже у шортах і майках прямо біля діджейського пульта.

Фото Facebook/CinemaQueer

Основна ціль таких вечірок - спілкування, знайомства, флірт, можливість відчути себе серед своїх. П'ють здебільшого пиво, хоча дехто розігрівається шотами.

"Наркотиків на таких тусовках майже не вживають, хто хоче закинутися і потанцювати - ходять до звичайних клубів. Сюди приходить не така публіка, багато хто у дитинстві піддавався насиллю, і мати таку змогу спілкуватися для них - саме по собі кайф", - розповідає Н. М. у цей час пише повідомлення у телефоні - чекають на друзів.

Близько першої ночі гості ще прибувають, хтось навпаки, прощається і викликає таксі. Клуби у Стокгольмі не працюють до останнього відвідувача, а закриваються о третій ранку.

"Інколи збираємося на афтепаті у когось на квартирі, але зрідка, у нас це не дуже прийнято, - розповідає М. Погуляли - і все, додому".  

Вечір веселки

Для молодих ЛГБТ-людей у Стокгольмі існує безліч можливостей і проявити себе, і знайти друзів. Чого не скажеш про старше покоління, яким своє право бути "не такими"  доводилося і приховувати, і відстоювати. Не звиклі до клубів, тусовок та соцмереж, маючи проблеми зі здоров'ям, багато з них страждають від самотності - просто зустріти когось на вулиці для літніх ЛГБТ важко, а знайти людину, яка б тебе розуміла - ще важче.

Про це думав Крістер Фолмен, коли вирішив створити будинок літніх ЛГБТ - людей Регнбаген (веселка),  - перший заклад такого напрямку у світі. Крістеру минуло 55, він наймолодший мешканець будинку на 80 квартир.

Дім знаходиться у межах міста, поруч - автобусна зупинка. На першому поверсі - спільна для усіх мешканців їдальня-вітальня, перукарня, спортивний зал. Сходи обладнані пандусами, є два ліфти - у будівлі 6 поверхів, кожен з яких прикрашений фотографіями Аніки Карлсон Ріксон, шведської художниці, чиє ім'я займає не аби яке місце в історії тутешнього ЛГБТ-руху.

"Цей дім, у першу чергу, був побудований, щоб допомогти літнім ЛГБТ-людям впоратися з самотністю. Коли у мене з'явилася ідея, я не мав ані грошей, ані приміщення, але згодом усе знайшлося", - каже Крістер.

Першим жителем дому став Бйорн Лундест. Його квартира схожа на музей - безліч сувенірів, фотографій, райдужної символіки.  Бйорну за 70, він посміхається, показуючи на чорно-біле фото, на якому він молодий, з вусами у формі.

"Я працював пілотом усе життя, серед нас було багато геїв. Кажуть, ми найкращі льотчики", - посміхається він.

У двокімнатній квартирі чоловік живе сам, зі своїм партнером він розійшовся.

"Я люблю його усім серцем, але це просто неможливо було більше виносити", - згадує Бйорн своє кохання.

Крістер теж охоче показує свою квартиру. У кімнаті - нічого зайвого,  чоловік каже, у них з Бйорном протилежні смаки щодо житла. Одна кімната з кухнею та ванною обходиться йому у трохи більше 600 євро на місяць, Бйорн за дві кімнати платить більше - 800 плюс.

"Усе одно це дешевше, ніж орендувати таку саму квартиру у Стокгольмі. Та і тут ми усі разом - можна завжди комусь зателефонувати, запросити на каву, або разом кудись піти", - каже Крістер.

Охочим отримати квартиру у Регенбаген, треба вистояти у черзі - зараз на житло чекають більше 100 людей. Претендентів також перевіряють на предмет платоспроможності - якщо пенсії не вистачає на оплату житла, можна звернутися за допомогою до держави.

"Але я був і залишуся жителем номер один", - посміхається Бйорн. Останнє фото, спускаємося вниз, виходимо з двору, і серед схожих за екстер'єром будівель вже важко відрізнити, де знаходиться райдужний дім.   

Читайте також: Чому Київ може навчитися у Стокгольма: шість ознак мегаполісу для людей

ЛГБТ та війна: про яких переселенців з Донбасу прийнято мовчати.