Життя

Велобудні: Як не стати мертвим "хрустіком"

Цей величезний текст варто прочитати усім учасникам дорожнього руху: і велосипедистам, і водіям, і пішоходам

04 червня 2016, 17:00

Велобудні: Як не стати мертвим "хрустіком"

фото: УНІАН

З кожним роком кількість тих, хто крутить педалі, в Україні більшає. Разом з тим більшає і число конфліктів між ними та іншими учасниками руху – пішоходами та водіями. Останніх, будемо відверті, велосипедисти особливо не люблять, і за діло. Але у автовласників, які з чорним гумором називають велосипедистів і мотоциклістів "хрустіками", також набереться багатотомник претензій до "двоколісних". І теж за діло. При цьому чимало неприємних пригод стається від простого нерозуміння того, що бачать і як діють сусіди по дорозі. Тому depo.ua пропонує розібратися, як з власної дурості створюються проблеми на пустому місці, і як велосипедистами не бути тими ще чудаками на літеру "М". Причому мертвими.

Примітка. Доцільність деяких порад зі списку нижче автор перевірив на власній шкурі. Йому не сподобалося.

Умовно велолюбителів можна поділити на дві потужні касти: ті, хто катається по парках і тротуарах, і ті, хто їде з пункту А до пункту В проїжджою частиною. Почнемо з других, хоча сказане нижче насправді стосується всіх. Просто у велосипедистів-"дорожників" ризики для життя та здоров'я на порядок вищі. Ну що, смертнички, політаємо?

Велосипедист і дорога

Перше, що треба розуміти, вибираючись на автодорогу, – це те, що на ній велосипедист стає повноцінним учасником дорожнього руху з дещо урізаними правами, але повним набором обов'язків. І отримувати права на керування ровером в Україні не треба (хоча декому б і не завадило) не тому, що велосипедисти – файні хлопці і дівчата, яким все можна, а тому, що велосипед, на відміну від автомобіля чи мотоцикла, не є джерелом підвищеної небезпеки. В разі зіткнення автівки і пішохода (саме він є головним у будь-якій конфігурації) буде один покалічений пішохід і один переляканий водій. В разі зіткнення велосипеда і пішохода буде один пом'ятий і переляканий пішохід і один покалічений – не виключено, що пішоходом – роверист. На чию користь буде рахунок в разі зіткнення велосипедиста і автомобіля взагалі не обговорюється.

Отже, погана новина: Правила дорожнього руху для велосипедиста – його все. Написані вони дещо кривенько, але їх все одно треба знати і поважати. Почати можна з "профільного" Шостого розділу, але проштудіювати варто все: порядок переїзду перехресть, дорожні знаки, взаємодію з сусідами по дорозі тощо. Можемо гарантувати: буде чимало нового і несподіваного. Протягом сезону пройдений матеріал треба регулярно повторювати, окремо розглядаючи незрозумілі чи конфліктні ситуації, які у активних велосипедистів обов'язково виникнуть. Крім того, не завадить сходити на майстер-класи з безпеки велоруху та поспілкуватися з більш досвідченими байкерами.

Велобудні: Як не стати мертвим "хрустіком" - фото 1

Швидкості і гальма – перше, з чим варто розібратися велосипедисту-початківцю. Це, здавалося б, дуже просто, але ні: періодично доводиться спостерігати, як черговий велоталант натужно виповзає на перехрестя, затримуючи транспортний потік. А все тому, що гнав на високих швидкостях, але загорілося "червоне", і назад перемкнути манетки (вони ж шифтери – перемикачі швидкостей на кермі) він забув. І дарма: грамотне використання передач робить старти стрімкими, підйоми легшими, а коліна здоровішими.

Щодо найефективнішого гальмування у велоспільнотах точаться дискусії, тому не будемо вдаватися в деталі. Зазначимо лише, що а) переднє гальмо ефективніше за заднє і має обов'язково використовуватися, але б) різке гальмування передом веде кувирком через кермо в напрямку травмпункту; в) різке гальмування "гумою" – з зупинкою коліс – робить велосипед некерованим і несе юзом. Тому найпростіше буде витратити 15 хвилин і навчитися комбінованому гальмуванню, коли передні колодки затискаються одразу після задніх або одночасно з ними. При цьому колеса не "стопоряться", а м'яко уповільнюються до зупинки. Все інше – потім.

Захист. Чітких вимог щодо захисту в ПДР нема, але тут вже, як то кажуть, кожен сам обирає долю. Розумні й обережні без зайвих вагань надягають шолом. Бо світ велосипедиста сповнений напрочуд твердими речами. Твердий асфальт. Тверді стовпи. Тверді дерева. Навіть інші велосипедисти – і ті тверді. І всім їм начхати на чужий біль.

До умовного захисту віднесемо і велоперчатки, завдяки яким кермо не натирає і не сковзить, а долоні при падінні хоч якось, але захищені.

Світло і одяг. На відміну від захисту, щодо світла вимоги в ПДР є: велосипед має бути обладнаний білим світловідбивачем спереду, жовто-гарячими катафотами по боках і червоним ззаду (у велосипеда обов'язково має бути справний звуковий сигнал). В темну пору доби і в умовах недостатньої видимості ззаду має світитися червоний ліхтар, а спереду – фара.

Але це – паперові приписи. У реальності вимоги дещо більші. Головна задача велосипедиста – бути помітним і передбачуваним, тому світловідбивачі – це прекрасно, але недостатньо. Задній ліхтар і передню фару бажано вмикати завжди, причому блимаючим світлом. Справа в тому, що блимання привертає увагу і підвищує пильність. Блимають світлофори перед зміною сигналу, блимають "поворотники" і "аварійки", блимають проблискові маячки спецмашин. І у водія під це "заточене" око, тож мерехтіння його мозок точно не пропустить. І цим варто скористатися.

Підвищує помітність на дорозі і яскравий одяг. Прекрасні у своєму стрімкому польоті нічні велосипедисти в чорному на стильних темних велосипедах без "блискучок". У пеклі для них підготовлений окремий казан з мінеральним мастилом.

Власне, помітність і передбачуваність – лейтмотив всіх наступних вимог.

Велобудні: Як не стати мертвим "хрустіком" - фото 2

Сигнальні жести. Тут все просто. Ліва рука горизонтально вбік – поворот ліворуч. Ліва рука зігнута в лікті під прямим кутом і спрямована вгору – поворот праворуч. Рука вгору – зупинка (так, її теж варто показувати).

Для правої руки картина віддзеркалюється, але нею сигналять не так вже я часто, та й автомобілі у велосипедиста бувають зазвичай саме з лівого боку.

Додамо, що лівий поворот слід показувати, наприклад, на розв'язках, коли треба показати, що продовжуєш рух прямо, а не уходиш праворуч.

Будьте культурними. Дякуйте кивком голови за те, що вас пропустили чи прикрили бортом. Це дрібниця, але вона вселяє віру в людей… тобто в велосипедистів.

Хто і як бачить дорогу. Водії і байкери бачать дорогу по-різному, і це важливо. Керування автомобілем відбувається у більш комфортних умовах, вплив зовнішніх чинників (дощ, вітер) мінімальний. Поле огляду через лобове скло хороше, добре видно верхню частину "кадру". За необхідності можна захиститися від сліпучого сонця.

У велосипедиста все інакше. В силу посадки його погляд спрямований передусім вперед і вниз, на дорогу перед велосипедом, тому що відбувається згори чи з боків він може не помітити (як наслідок – зустріч лобом з гілками чи низько встановленими тимчасовими знаками). В разі втоми чи великого навантаження поле зору може звужуватися до "тунельного". Бонуси – вітер (вітрильність у веловершника підвищена, боковий вітер збиває з траєкторії), сонце в очі, дощ у пику. Крім того, дорога здатна "гіпнотизувати", що теж не кращим чином відбивається на спостережливості. Ситуацію ззаду велосипедист взагалі майже не контролює: дзеркала якщо і є, то мають обмежене поле огляду, а звук машини, що наближається, забиває свист вітру у вухах.

Отже, порада роверистам: вертіть головою, пам'ятайте про знаки вгорі і не впадайте в транс. Підказка водіям: він вас не бачить. Скиньте ногу з педалі газу, а краще покладіть на педаль гальма. Об'їжджайте широкою дугою, на відстані не менше 1,5 метра. Ну його до біса. Порада пішоходам: не вискакуйте на дорогу, мовляв, об'їде. Не об'їде.

"Метр від бордюру" – улюблена мантра недалеких водіїв щодо місця велосипедиста на дорозі. Щоправда, самі водій там намагаються не їздити. Тому що в реальному світі метр від бордюру – це люки, дощоприймачі без решіток, ями, бруд, калюжі невідомої глибини та купа інших сюрпризів. Які велосипедист збирає на власну п'яту точку і хребет. Плюс "герої парковки", ім'я яким – легіон. Тому водію варто змиритися з тим, що права смуга належить маленькому "хрустіку" так же, як і йому, чотириколісному "амбалу". А велосипедисту – не нагліти і за можливості таки триматися ближче до правого краю дороги.

Права, найповільніша на дорозі смуга – лише в ній є місце для велосипедиста. Виїжджати з неї можна лише для об'їзду перешкоди. Всі інші – для автомобілістів. Навіть якщо хтось впевнений, що він достатньо швидкий і безсмертний для другої (середньої) чи, тим більше, крайньої лівої смуги. І з цим доведеться якось жити.

Лівий поворот. Дозволяється лише на дорогах з однією смугою руху у заданому напрямку. В усіх інших випадках – ласкаво просимо на пішохідний перехід. Трамвайні колії, якщо що, слід вважати смугою

Їзда між рядами машин, як і манера лізти в усі щілини – поширена хвороба у мото- і велобайкерів. Тільки от вони забувають, що зір автомобіліста "заточений" на відслідковування передусім собі подібних, великих об'єктів, а не малих швидкісних "свистунів", що виринають нізвідкіля. Таких він часто просто не помічає – не встигає. Наслідки на вибір: зіткнення з відкритими дверима, в'їзд в бочину авто, що робить перехресний маневр, або ж інстинктивне смикання керма наляканим водієм (це для нього, взагалі-то, стрес), а далі – ДТП і сирени "швидких" десь за спиною упоротого на всю голову "свистуна".

Обгін і об'їзд. Обгін рухомого або стоячого транспорту робимо, як всі нормальні люди, з лівого борту – саме з цього боку водій найбільше чекає несподіванки і, відповідно, найбільше його контролює. З цього ж боку у велосипедиста лишається простір для маневру – з протилежного, правого боку, такого шансу не буде. Тільки стрибати на бордюр, що ще треба вміти.

Важливий нюанс: маневр має бути передбачуваним і очікуваним. Незрозуміло махнути рукою і видертися напереріз машині ззаду – подвиг, гідний премії Дарвіна, але не більше. З тих же міркувань не варто притискатися до бордюру після об'їзду припаркованої машини, якщо неподалік наступна: простіше тимчасово "відхапати" шмат проїжджої частини і бути проклятим, ніж мотатися по дорозі з боку в бік і бути збитим.

Об'їзд громадського транспорту, який висаджує пасажирів, ніколи не робиться понад бордюром, через натовп пасажирів і з воплем "Дорогу!". Чемний байкер або об'їжджає автобус-тролейбус зліва, або чекає, поки всі бабусі вивантажаться-завантажаться. З трамваями та ж сама історія: водій (а велосипедист – водій) зобов'язаний зупинитися і дочекатися завершення посадки. І пам'ятайте: один удар роздратованого пасажира приблизно дорівнює одному збитому льотчику.

Велосипедист – істота досить тихохідна. Але гальмівний шлях у нього – ого-го! І це треба враховувати, обираючи дистанцію – відстань має бути достатньою, аби в разі чого перешкоду об'їхати, а не лишити незабутній слід на чийсь кормі.

І ще: уникайте сліпих зон. Їхати треба так, щоб водій бачив вас у дзеркалі заднього виду. З усіма блимавками та тому подібними гірляндами.

Класно летіти з гірки на роздовбаному "Орльоку" чи "Аїсті"до ставка в селі у дідуся. Погано лежати в реанімації. Тому пригальмовуйте на спусках. Тим більше, не ганяйте навипередки з машинами. Один випадковий камінець, ямка, заблукалий їжачок – машина їх не помітить. Велосипедист згадає неодноразово – коли прийде до тями. Не перетворюйте себе на напівфабрикат.

Якщо поряд є велодоріжка, то велосипедист має бути на ній, а не на дорозі. Так говорив підпункт "б" пункту 6.6 Правил дорожнього руху. А пункт 6.5 додавав, що якщо велодоріжка перетинає проїжджу частину, то розумний байкер пропускає машини. "Я тут їду!" не котить.

Бруківка – люб-б-бов-в в-вел-ло-с-си-пед-диста. І чим більша швидкість, тим менше керована пристрасть.

Мокра дорога. Будемо лаконічні: мокра дорога – зло. Мокра бруківка – зло в кубі.

"Є лише мить між минулим й майбутнім…" – співається в одній відомій пісні. Так от: у любителів їзди без рук, тобто без контролю керма, цієї миті більше нема. Вони її про… їздили. Далі надія тільки на фарт. Любителів потеревенити по телефону на дорозі це також стосується.

Навушники. Чимало велосипедистів їздить під улюблену музику. І хоча їхня пристрасть зрозуміла, дорогу, все ж таки, слухати краще.

Ну і вишенька до тортику: як і будь-який водій, велосипедист зобов'язаний пропускати пішоходів на пішохідних тротуарах. І це, з оглядом на довгий гальмівний шлях і необхідність скидати швидкості, слід враховувати заздалегідь.

Велобудні: Як не стати мертвим "хрустіком" - фото 3

Велосипедист і тротуар

Взагалі-то їздити по тротуарах заборонено. Виключення – діти до 7 років під наглядом батьків. Нагадаємо, що на дороги можна виїжджати після 14 років, тобто в ПДР закладено несподіваний сюрприз велосипедистам у віці від 7 до 14 – їм лишаються хіба що двори або заміські ґрунтовки.

Втім, сподіватися на те, що всі роверисти різко стануть свідомими і самоусунуться з пішохідних зон, не доводиться. Хоча б тому, що вело інфраструктура в Україні перебуває на стадії зародку, а їздити звичайними дорогами багатьом просто страшно, і це цілком виправдано. Тож кілька порад, як без бійки поділити дорогу з пішоходами.

Найголовніше – темп "покатушок" на тротуарі має бути спокійним. Якщо ж людей багато, краще одразу спішитися і не випробовувати долю. Бо непередбачуваність велосипедиста, помножена на непередбачуваність пішохода (а вони такі) – шалена суміш. Причому в разі зіткнення відгрібатиме велосипедист. І за законом, і за справедливістю.

Світло. Як і на дорозі, на тротуарі велосипедист має бути помітним. Бажано, здалеку. І найкраще це вдається, нагадуємо, завдяки мерехтінню ліхтарів.

Сигнал. Наївно вважати, що варто один раз дзеленькнути в дзвіночок, і пішохід миттєво звільнить шлях. Все буде не так. Дуже вірогідно, що людина взагалі нічого "не почує" (окрім тих випадків, коли на велосипед встановлено сигнал від фури) – мозок відсіє звук, як вуличний шум. Особливо якщо вона говорить по телефону. А якщо і почує, то… заметушиться, кидаючись з боку в бік і не розуміючи, звідки звук. Пішоходи взагалі мають дивну здатність відступати напереріз руху. Тому діяти треба інакше.

Варіант перший: якщо відстань значна, а людей небагато, то не менш, ніж за 3-5 метрів до пішохода подаємо 2-3 сигнали і одразу готуємося і до обгону, і до зупинки – залежно від отриманої реакції. Варіант другий: обережно наблизитися і спокійним голосом попросити дороги або попередити: "Дозвольте, будь ласка" або "Обережно, зліва". В такому випадку людина чує, звідки йде звук, і інстинктивно відступає в протилежний бік.

Діти. Малих дітей, щоб вони не робили, треба об'їжджати широчезною дугою або одразу спішуватися. Вони не прогнозовані. А їхні батьки – безжальні і розлючені іншим велошумахерам. Краще з ними зайвий раз не стикатися.

Собаки. Безрідні моськи і палкани в промзонах і біля будмайданчиків дуже люблять все, що на колесах. Особливо на двох. Побачивши велосипедиста, вони всією сворою радісно біжать назустріч, голосно запитуючи: "Єсть чо? А єслі найду?". І намагаються познайомитися поближче.

Втекти від них можна, якщо вони далеко і їх небагато – далі "своєї" території гнати чужака вони не будуть. В противному випадку свора згадує, що колись була вовками, і починає інстинктивно переслідувати жертву. Наздогнати, подрати литки, а то й завалити (найгірший варіант) собаки дуже навіть можуть, тому загальмувати і спішитися може бути куди кращим рішення. Людей на двох ногах пси остерігаються. Але можуть спробувати оточити, чого дозволяти не можна. Тут в нагоді буде ломака чи каміння, з якими дворові шавки добре знайомі. Навіть проста імітація піднімання з землі та кидання каменю може відігнати собаку на безпечну відстань.

Також в нагоді можуть стати ультразвуковий відлякувач (але багато з них ефективні на відстані не більше 3-5 метрів) або різкий звук (не кажучи вже про розряд в бік) електрошокера.

А от якщо собаки сторожові і навчені, справи кепські. Відлякувачів вони не бояться, будь-яка агресія може спровокувати атаку, тож лишаться тільки виставити перед собою велосипед, крутитися на місці, не даючи підібратися зі спини, і голосно кричати в надії на допомогу охоронців.

Пішохідні переходи. І останнє, але від того не менш важливе: вулиці переїжджати не можна. Вулиці можна переходити, тримаючи велосипед поряд. Крапка. Чому – добре видно на наступному відео.

Можна довго сперечатися, мовляв, "їхав би швидше/повільніше – не попав би", "водій сліпий" і так далі. Але правда одна: їздок гірше контролює ситуацію на дорозі, є несподіванкою для водія і позбавлений вибору маневру, адже не може ані стрімко прискоритися, ані швидко загальмувати. Не кажучи вже про наїзд на пішохода. При цьому падати велосипедист буде на швидкості і одразу з висоти велосипеда. Чудовий матеріал для травматології!

Інша справа – якщо ровер поруч,  а не під їздоком. Тоді у велосипедиста є можливість зреагувати і відскочити. Крім того, якщо уникнути зіткнення не вдасться, є шанс, що велосипед просто вирве з рук, і його хазяїн відбудеться лише подряпинами.

Більше новин про події в Україні та світі читайте на Depo.Життя

Loading...
Loading...