В'ячеслав Підрахуй або Як Кириленко знущатиметься зі своїх підлеглих

Закон України "Про кінематографію" визначає поняття національного фільму як "Створений суб'єктами кінематографії України фільм, виробництво якого здійснено в Україні та авторське право чи право власності на який повністю або частково належить суб'єктам кінематографії України, а також основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською мовою".

Але міністр культури В'ячеслав Кириленко хоче рахувати україномовні репліки. Він виступив за визначення національними фільмів, що мають таких не менше 80%.

"Ми фіксуємо мовний режим національного фільму - це 100% українська мова, але якщо творча художня задумка вимагає цього, то може бути 80%", - сказав Кириленко та зазначив, що в такому разі до 20% реплік фільму можуть бути не українською мовою, і все одно фільм вважатиметься національним, одже зможе претендувати на отримання державної підтримки.

За його словами, таку норму передбачає законопроект про підтримку національного кіно, який перебуває на розгляді у Верховній Раді.

Ви вже уявляєте, як сидять чиновниці з олівцями біля телевізора і рахують: одна українська репліка, дві, десять… "На даху я".

"На даху я… На да… " Агов, Горпина Панасівна, а цю репліку включать? Бо я щось не почула контекст!" "Степанідо Свиридівна, відмотай кіно на початок, я збилася!" (Імена та прізвища змінено, будь які збіги є випадковими).

Чи ні, поставлять спеціальну машину, яка рахуватиме кількість фраз українською. Так і назвуть її: рахуватор. Чи укроліч. Чи підрахуй – це вже українцям слово знаймое.

До речі, а якщо фраза суржиком, ну тому що такий в режисера художній задум, то її за яку мову рахуватимуть? За ту, на яку вона більш схожа? І "Га" буде вважатися за репліку?

Міністерство культури вже можна перейменовувати на Мінквотування, рахування та заборон. То російські фільми заходилися забороняти майже без розбору, то російські книжки, то квотувати україномовний контент на в радіоефірі. Якісь химерні списки складають.

А старовинні стіни тим часом валяться. Популязацією читання займаються самі письменники. Пам'ятки як можуть рятують активісти. 

Може нам здалося, але Мінкульт ніби має займатися іншими справами. Не забороняти не українське, а популяризувати українське, підтримувати молодих письменників, авторів. Вивітрити нафталіновий сморід з музеїв, звернути увагу на пам'ятки культури, архітектури. Створювати банк аудіокниг українських класиків. Організовувати фестивалі. Зайнятися врешті вже держпрограмою "Я переходжу на українську". 

Але нащо, якщо можна скласти черговий безглуздий шароварний документ і потім відрапортовувати про якесь "постійне забезпечення діяльності" і "створені умови для…"

Ми такими темпами до Оруела дійдемо. Прямо в 1984 рік.