Українці і еміграція: Чому іноді краще їхати геть

Після переконливої статті Артура Оруджалієва про те, як багато його знайомих виїхали та мріють виїхати  за кордон на ПМЖ, всі стали писати, що не поїдуть в еміграцію.

Старт цьому поклав Давід Браун, який відповів на допис Артура. Також переконливо і емоційно. Він написав, чому не варто агітувати за еміграцію , описав свій особистий досвід і запропонував, що робити, якщо нікуди не їхати.

Від четверга українському "Фейсбуку" як пороблено. Мабуть, дописувачі, підбадьорені більш оптимістичним дописом Давіда, хотіли автору болючого допису Артуру довести, що він не правий. А хтось просто вирішив, що це новий флешмоб, чого б і свій досвід не додати. Ну і як результат – кожен десятий текст на "фб" – про те, чого його автор не хоче в еміграцію.

Лунали навіть кумедні версії, що це влада, щоб зупинити відтік кращих кадрів з України, замовила кільком лідерам громадської думки статті про ганебність такого вчинку, як еміграція з країни, розтрощеної Революцією та війною. Мовляв, емігрувати з України = зрадити Україну.

Замовлення то було чи ні, але багато хто такі ідеї підхопив. Їдеш – значить ти слабак і зрадник. В нас же народ суворий, особливо не розбирається.

Це знаєте, трохи нагадує розповіді про "невозвращенців", як їх називали при радянській владі. 

Аргументи інших дописувачів проти еміграції такі: "якщо не ми, то хто тут все розгрібатиме (Мустафа Найєм), "більше за все я хочу жити не в Англії, а в Україні як в Англії" (Ліза Богуцька), "еміграція - це найкращий подарунок, який розумні та порядні громадяни України можуть зробити місцевим корупціонерам та імітаторам" (Андрій Коболев), "якщо ви не можете досягти успіху в Україні, то шансів досягти успіху в Європі, США, Канаді мало. Тут ви конкуруєте з 40 мільйонами українців, а там - з найкращими та розумнішими емігрантами з усього світу..." (Тимофій Мілованов)

 Аргументи за еміграцію також зрозумілі. Зневіра, розчарування, втома від того, що не маєш змоги дивитися із впевненістю в завтрашній день, бажання жити в країні, де діють закони і не розкрадають державне майно.

"Україна сьогодні - це за'їжджена і згвалтована мафією, корупцією, бюрократією, а тепер і війною країна. В Україні атмосфера недовіри серед людей. Встигнути в Україні в таких умовах практично неможливо. Люди їдуть з України в надії потрапити в середу, де у них є чесний шанс. Якщо не у них самих, то хоча б у їх дітей" (Сашко Боровик)

"Два рази, коли ми поверталися, ми були розчаровані. Тому після першого разу ми повернулися закордон, і повернулися б після другого разу, якби не Революція Гідності. Тому коли зараз я читаю про яскравих та розумних людей, які вирішили емігрувати з України, або які працюють закордоном і вирішили не повертатися, я їх можу зрозуміти. Скоріш за все вони розчаровані можливістю змінити щось на краще тут і зараз. Вони можуть помилятися у цьому. Але оскільки вони не нав'язують цей вибір нам, то вони чесно так вважають. І тому це принаймні привід задуматися". (Юрій Вітренко)

"Якщо в Україні не з'являться правила гри для бізнесу, не дадуть можливість користуватися послугами іноземних банків, не буде проведена податкова і земельна реформи, не знищать хоча б побутову корупцію в судах та інших сферах, то не виключено, що буду змушений поїхати, бо маю таку можливість. Я готовий чесно сплачувати податки, готовий навіть відкривати бізнес в Україні...але не за відсутності правил, не з цією податковою. Дуже смішно, коли говорять, що перший крок до чогось має зробити суспільство. Зацікавити бізнес має влада...якщо їй потрібні інвестиції та інше. Суспільство ж вже зробило свій крок - є запит на реформи, на правила гри. Особисто не порушую існуючі так звані правила життя в країні. Але від держави "лібералізації", про яку говорять, взагалі не видно. Навіть податкову "спрощенку" хочуть прибрати" (Андрій Коваленко)

Доводи за чи проти зрозумілі. Нічого нового. Але навіщо увесь цей флешмоб? Черговий це фейсбучний вірус накшталт прикрашених ялинок на Новий рік і напівоголених тіл на Водохреще, чи щось більше за банальне базікання, як було із #янебоюсьсказати?

По-перше, всі пишуть, що не поїдуть в еміграцію, хоч там медом буде намазано, але 30% опитаних соціологами українців засвідчили, що хотіли би виїхати за кордон на постійне місце проживання. Головними причинами виїзду стали пошук кращих умов життя (53%), бажання забезпечити краще майбутнє для своїх дітей (41%), а також відсутність гідної роботи в Україні (32%).

Щороку Україну покидають близько 8 тисяч громадян. На ПМЖ переважно виїжджають репатріанти та представники інтелектуальної сфери. Як повідомили Depo.ua в Міграційної служби України, найпопулярніші серед українців країни для виїзду на ПМЖ: Росія, Білорусь, Ізраїль, Молдова, Німеччина і США. Це ті країни, в які їдуть на ПМЖ офіційно. А є ще Італія, Іспанія, Польща куди українці виїжджають і роками працюють без прав. 

По-друге, всі пишуть, що не поїдуть в еміграцію, хоча левова частка цих дописувачів і не має на це можливості. То може, все це - самопереконання? Прагнення заявити про свій патріотизм і відчути єдність, приналежність?

От тільки в реальності це  виливається в ще більше роз'єднання суспільства. Зверніть увагу на цю образу/відразу до тих, хто заявив що, мовляв, так, я залюбки поїду. Як їх тільки не називають: і зрадниками, і слабаками, і зрадофілами. 

А насправді нічого зрадофільського нема в тому, що українці долучаються до міжнародних міграційних процесів. Зрештою, комусь просто цікаво пожити іншим життям, подумати іншою мовою, набратися досвіду.

 І водночас із тим, що 30% опитаних українців хотіли б виїхати за кордон на постійне  проживання, 65% респондентів кажуть, що не хотіли б покидати Україну назавжди.

Зрештою, еміграція – це не про брак патріотизму. Не про хитрість і не про лінощі. Виїжджають люди не найбідніші, успішні, працівники інтелектуальної сфери.

Це наслідок економічного стану і настроїв в країні в купі з можливістю змінити місце проживання. І тут не в патріотизм людину треба тицяти, як кішку в нароблену калюжу, а задуматися, що на неї чекає тут, за умови того, що ситуація в країні відчутно не покращується.

Емігранти не легшого життя чекають, а віддачі від держави, в яку вони вкладають свої сили і гроші.  

Ми звикли із жаром провінціалів захоплюватися іноземними спеціалістами. Але нехай в нас будуть свої  - з тих, що поїхали і повернуться. Якщо їх зараз тут не цькуватимуть.