Життя

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті, та дівчину своєї мрії

Зірка YouTube, секс-символ АТО – десантника Валеру добре знають в Інтернеті, впізнають на вулиці, а дівчата засипають його компліментами по sms

10 листопада 2016, 17:00

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті, та дівчину своєї мрії

Півроку тому він повернувся з фронту і 10 жовтня офіційно перестав бути військовим.

Його "Заявление десантника Валерия Ананьева" зібрало сотні тисяч переглядів, як і відео з передової: про взяття Слов'янська, результати боїв, обстріли, та армійське життя. Увесь час в АТО Валера вів відеоблог, намагаючись показати армію як вона є: не перебільшуючи жахи війни та не применшуючи недоліки командування. 

До осені 2014 року він був контрактником, коли почалася війна міг звільнитися, але уявив, як це він буде вдома, поки інші воюють, і залишився. Зі своєю 25 бригадою звільняв Слов'янськ і Жданів, приймав участь у боях за Вуглегірськ, Шахтарськ, Добропілля, Краматорськ, Комунар і Дебальцеве. Механік-водій БМД, двічі дивом вцілів після того, як по його "танчіку" поцілив снаряд з РПГ.

Він вирішив, що служитиме, доки його вистачить. Із радістю помічав, що командування почало адекватніше ставитися до солдатів.  Що покращується забезпечення.  Він присвятив ВДВ майже все своє доросле життя... І звільнився.

Журналісту Depo.ua Валера розповів, чому пішов з армії і чим планує займатися далі.

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 1

Йому було важко в мирному місті. За звичкою пильно вдивлявся в обличчя перехожих, намагаючись закарбувати у пам’яті кожного. Через це звичайні прогулянки перетворювалися на виснажливу справу. Зі змішаними відчуттями дивився на дітей. Дітей останні півроку не бачив. 

З літа до гражданки він майже звик, але час від часу "накриває". Даються в знаки дві контузії. Купа проблем зі здоров'ям, спогади – страшні і смішні, і всеукраїнська популярність. Із таким багажем 23-річний Валера Ананьєв повернувся до мирного життя.

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті, та дівчину своєї мрії - фото 2

ТРИ МІСЯЦІ В УЧЄБЦІ БУЛИ ВАЖЧИМИ, НІЖ ДВА РОКИ НА ВІЙНІ

-   Ти одразу після школи в армію пішов?          

-    Я ж був патріотом. Вважав, що найвищий прояв патріотизму - це піти служити своїй країні, хотів, щоб батьки мною пишалися. 14 липня мені виповнилося 18, а 15-го я вже був в військкоматі і писав рапорт, що хочу служити у ВДВ.

-   В твоєму відеозверненні йдеться про те, що ти ідеш з армії через долбоє…зм. Але ж хіба його не було, коли ти прийшов? 

-   Всі люди в армію ідуть з якоюсь ідеєю. І від того, наскільки сильно ти себе накрутив, залежить те, як скоро ти розчаруєшся. Розчаровуються всі. Неважливо, офіцером ти прийшов, чи солдатом, на строкову, чи на контракт. От я дуже сильно себе накрутив, і якщо декому вистачало пару місяців, щоб розчаруватися, мені знадобився рік. Я вірив, що стану офіцером, і я буду нормальним офіцером, але коли прийшов час вступати у виш, я вже зрозумів, що не хочу пов’язувати своє життя із цим.

-   Наша армія до війни це справді отаке як в анекдотах розповідають: квадратне котимо, кругле носимо?

-   Ну, дивись, наші армійські будні: понеділок – командирський день, півдня стройова підготовка, середа – гумовий день, хімзахист. Надягали гумові костюми, протигази і в цьому бігали майже нічого не бачачи, (бо окуляри в протигазах запотівали від дихання). Четвер – стрільби і керування машиною, субота – парко-господарчий день, займалися прибиранням, траву косили, бордюри фарбували. Це була звичайна служба аж до 2013 року, коли почалися реформи в армії  і ми стали кожен день навчатися військовій справі. Бордюри вже ніхто не фарбував.

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 1

А перед цим була учєбка. Так от три місяці учєбки були в морально-психологічному плані важчі, ніж два роки війни. Ми дуже мало спали, дуже мало їли, і дуже багато працювали, ходили і бігали. Працювали стільки, що переставали сприймати реальність, робили все на автоматизмі. Коли треба було просто багато ходити, це було велике задоволення, бо не треба було працювати. А ходили ми довго, по 40 кілометрів. Коли я ходив, це було круто, бо я міг думати про щось своє. Було приємно просто про щось своє думати.

-   Оці збиткування принесли якусь користь, коли ти потрапив на війну?

-   Війна після цього для мене взагалі була як цукерочка! Жити в танчіку (БМД – броньована машина десанту) півроку, ну і що? Зате я сам. Серйозно, три місяці учєбки були складніші, ніж увесь той час, що я провів на війні.

-   Багато було у вас у 25-й бригаді хлопців, які чкурнули з армії щойно почалося АТО?

-   В червні 2014-го я підходжу до хлопців, кажу – пацани, а що таке АТО? Вони кажуть – АТО? А хто його знає.  Де ти таке почув? Ідемо до командира питати, він каже – так це ми в АТО.

-    Ти не жартуєш зараз?

-  Абсолютно чесно кажу, ми тільки в червні дізналися, що наша війна називається АТО ще з 17 квітня. Ми завжди вважали, що ми на війні. Хоча насправді яка різниця, як все це називати…

На початку АТО в нас багато особового складу перейшли на бік "ДНР-ЛНР". Дезертирували, з позицій уходили, з частин тікали - багато хто в частині був родом з Донеччини і Луганщини.

-  Те, як ти уявляв собі війну, співпало з реальністю?

-   Мені було однаково, я й шов в армію воювати. Навіть хабар платив, щоб потрапити до Африки на ротацію. Здали одному по 300$, а він нас кинув.

Ну, на війну я усе ж таки потрапив. Я після цього обережніше ставлюся до того, про що мрію (сміється).

ФІЛЬМ ЖАХІВ, ОБСТРІЛИ І ПЕРЕСТРІЛКА ЗА ХАРЧІ

-    Є стереотип, що війна це постійна стрілянина і біганина. Насправді, війна - це сила-силенна вільного часу, який немає куди подіти. Особливо у перший рік війни – мабуть, жодного такого року не було, коли б прочитав стільки книжок, скільки в 2014-у. В мене на телефоні вже і закінчилися книжки, я "Соляріс" два рази прочитав. Поспіль.

-    А як було з харчуванням?

-   Його не було. Навіть сухпайка інколи. В 2014 році, коли ми стояли на Краматорському аеродромі, в нас півтора місяці не було харчування. Їли рідку кашу три рази на день. Потім каша скінчилася і ми пили воду. Потім стала закінчуватися вода, і нам давали по півсклянки чаю. Коли вода закінчилися зовсім, ми її діставали з пожежного колодязя. Їли сухарі, галети. А ще нам раз на два дні давали банку сгущьонки на двох. Це було неймовірно смачно! Залізаєш у машину, вмикаєш на телефоні книжку, читаєш і п’єш сгущьонку…Щастя…

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 2

Ми її ще пробували варити, але воно було такої якості, що замість перетворитися на іриску, ставало якоюсь чорною рідиною.

Інколи нам намагалися кинути їжу з літака – гвинтокрили тоді вже збивали. І ось одного разу летить на парашутах наша посилочка  і ми бачимо, як кілька ящиків уносить в бік міста. Сепари починають їхати за цими ящиками. І ми їдемо. Починається перестрілка за ящики з харчами. Ми їх відбили, радіємо – клас, їжа, поїмо!

Відкриваємо, а там набої, с…ка.

А якось ми домовилися з таксистами, скинулися грошима і вони нам привезли курчат. Ми їх смажили на багатті. І я їм, і відчуваю, що вже наївся, але пам’ятаю, що завтра знову нема чого їсти буде, і їм далі. Я так наївся, навіть заснути не міг! Але я не шкодую (сміється). В усьому іншому було класно: вечір, літо, спека. Ми сиділи з наводчиком на гарячій бетонній плиті: в трусах, гумових капцях, автомати поряд (в нас був пост), варили чай з трав, які я збирав у полі, їли галети і розмовляли. І я тоді вже знав, що сумуватиму за цими днями.

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 2

Півтора місяця ми проспали в танчику у двох: наводчик в башті, а я на місці механіка. В 40 метрів в іншу сторону пост, 100 метрів за нами – казарма. Час від часу по нам гатили з мінометів і агеесів. Щоб сепарам було складніше обирати цілі, нам якось приперли старі поламані "Урали" і я собі облаштував спальне місце в кабіні одного з них. Наступні два тижні я там жив як бог.

І от якось лежу я, дивлюся фільм жахів на телефоні, як раптом починається мінометний обстріл. Мені так страшно же в житті не було! Ну, просто співпав найстрашніший момент у фільмі з цими мінами!

Отямився, вдягнувся, взувся, виліз і перебіжками до блокпоста. Там нікого. Всі в окопі. Гармату кинь туди і гаплик. А за нами казарма і 40 душ особового складу. Насварив їх, розігнав на позиції, заліз в дот, п’ю сгущьонку і думаю: от якщо зараз прилетить міна, то буде дуже боляче, бо дот не вкопаний. Страху смерті ніколи не було.

- Ніколи не боявся?

-  Тільки коли те кіно дивився. "Паранормальне явище", перша частина - це найстрашніший фільм, який я колись дивився, особливо в сполученні з раптовим обстрілом (сміється). Двічі в мої БМД влучав снаряд з РПГ, а мені нічого. Я взагалі щасливий хлопець: надивишся на згорілі машини, на хлопців без голови, а я ще бій закінчив і тільки з контузією. Я тоді вирішив, що безсмертний і хлопцям казав: хто зі мною буде в машині, той не загине. І так і було.

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 3

-   Мабуть, мама домовилася із кимось, хто на небесах

-   Не знаю… З татом… Він вже на небесах.

-    Не думав, що в тебе, може, якесь вище призначення?

-    Я для себе вирішив, що нема в житті жодної високої мети. Коли з людиною вранці снідаєш, а по обіді вже її по шматках збираєш, якось інакше ставишся до життя. Я був православний, тепер - атеїст. Взагалі тема релігії та віри на війні дуже часто підіймається, там всі стають дуже релігійними. Але коли я обговорював питання віри з цими релігійними людьми, всі вони починали дуже злитися і сварилися зі мною. Я не розумів, як це релігійна людина, а така зла.

І як це – жити по совісті? Комусь совість дозволяє дітей різати та жінок ґвалтувати… Я вірю, що людина не мусить ображати інших людей. В кожного має бути своя зона комфорту і ти мусиш не порушувати її.

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 6

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗМІНИЛОСЯ, А ДОЛБОЄБ…ЗМ ПОВЕРНУВСЯ

-    Ти розповідав, що волонтерством ще під час війни почав займатися. Як це почалося?

-    В 2014-у, коли до мене тільки прийшла популярність, мені почали писати різні люди. Ми як раз тільки звільнили Краматорськ і ні в кого нічого не було, всі речі згоріли під час обстрілу. Написав в себе на сторінці, мовляв, якщо хтось може допомогти з екіпіровкою, то допоможіть, будь ласка. Відповіла одна людина, друга, третя, і так через мене у бригаду за півтора роки пройшло два мільйони гривень. Але командування частини сприйняло це аж ніяк не радісно. В їхньому розумінні писати в Інтернеті про те, що відбувається всередині частини - це щось неймовірне. От я пишу, де щось не так. А вони читають,  розуміють, що це про їхні недоліки і зляться.

А мене злило, коли в "Фейсбуці" читаєш, що в нас все є,  потім дивишся – бронік рваний, каска часів другої світової. Так нас зібрали у Краматорськ.

-  Дехто вважає, що волонтери даремно перебрали на себе обов’язки забезпечувати військо і через це державні служби належним чином не працюють. Бо волонтери і так все привезуть. Ти згодний?

-    Раніше волонтерів не було і чиновники крали. То чому зараз, як волонтери припинять допомагати, чиновники припинять красти?

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 5

-   Армія змінилася за цей час?

-    Так

-   Як змінилася?

-   Забезпечення стало кращим, корупції стало менше "знизу". От наш начфін колишній, він в бігах. Коли війна почалася і стали піднімати частини по тривозі, всього стало різко не вистачати. Ані грошей, ані речей. Раніше, щоб отримати підйомні, матдопомогу, треба було сплатити чверть тієї суми, яку тобі мали дати, щоб тобі видали решту. Зараз все нараховують сумлінно. Форми якщо раніше за 2,5 року давали тільки один комплект, тепер видають чітко все, що мають. Якість незадовільна, але воно є, все дають. З'явилися свої каски, броніки, автомати починають модернізовувати. Зрозуміло, що перший млинець завжди грудкою, особливо коли це на рівні держави і в таких масштабах. Але я сподіваюся, що реформи впроваджуватимуться і далі ставатиме тільки краще.

-    Так а чого ж ти тоді пішов?

-    Тому що забезпечення стало краще, а люди залишилися ті ж самі. Коли почалася війна, до офіцерів стало приходити розуміння, що без солдатів вони – ніщо і відношення ставало відповідне. Командир з яким я пробув півтора місяця - капітан Андрусик, для мене еталон офіцера. Він з нами копав, чергував  – все з нами робив, і разом із тим, ми його поважали. І в моїй частині офіцери стали трохи простіше поводитися. Але коли в 2015 році війна дещо вщухла, старі контрактники пішли, прийшли нові солдати, офіцери почали поводитися із новачками як із нами раніше. Солдат – лайно і не має своєї думки. Мене таке ставлення не влаштовує. Я не лайно, я людина, і ми не в радянській армії, де солдат - це м'ясо. Я розумію, що смерть солдата - це статистика, але вона статистика для тих, хто там. А для тих, хто поряд  - комбат, ротний - такого відношення не може бути, тому що всі ми в одній дупі.

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 4

-   Як це змінити?

-   Для початку треба відправити на пенсію викладачів військових академій, тому що офіцер вже з академії приходить із радянським менталітетом і впевненістю, що солдат - не людина.

На щастя, по офіцерам, які на початку війни були командирами взводів, а зараз стали ротними, я бачу, що армія починає мінятися. Гадаю, років через 10 все точно стане краще.

-    Не сумуєш за армією?

-    Я думав іноді, що може треба було залишитися, а потім згадую цей ідіотизм, коли, наприклад, мороз, а ми стоїмо годину на плацу, чекаємо доки комбриг вирішить прийти зі штаба на шикування і розумію, що правильно зробив.

 Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 9

Я Б ХОТІВ ЗУСТРІЧАТИСЯ З ДІВЧИНОЮ, ЯКА НЕ ЗНАЄ, ЩО Я ЗА ПЕРСОНАЖ

-    Ти вже півроку на гражданці. Чим займаєшся і ким себе далі бачиш?

-    Наразі працюю з медіа контентом, розробляю рекламні кампанії, знімаю роліки. Я в соцмережах сидів із початку війни, вивчив всі ці механізми, знаю, коли дописи краще публікувати, як що робити. Мені подобається займатися чимось творчим і ніби вдається.

-   Дівчата мабуть листами досі засипають. Написати, що вже нема потреби в залицяльницях?

-    (сміється) Коли я отримую повідомлення: "ти красивий", воно так і висить в непрочитаних. Я б хотів зустрічатися з дівчиною, яка не бачила жодного мого роліка. Яка не знає, що я, скажімо так, медійний персонаж. А потім би вона подивилася на мої лайки, купу переглядів і здивувалася б. 

Той самий Валера Ананьєв з ВДВ: про те, чому пішов з армії, найбільший страх в житті та дівчину своєї мрії - фото 5

   - В тебе є відео, де ти спілкуєшся з дітьми, які, мабуть, і стануть із часом дорослим населенням регіону. З цим населенням владі доведеться налагоджувати комунікацію. А в кожного ж є ватні родичі, а в багатьох брат чи тато загинув за "ДНР".  Яке майбутнє бачиш для Донбасу, за який воював? 

-   В них там все мілітаризоване і православне. На 1 вересня виступають піп і якийсь військовий чувак. Діти вже ростуть в усьому цьому, вони не аналізують інформацію і все що до них приходить, вони засвоюють. Сумне в них майбутнє. Війна ще триватиме років 10 і потім буде як в Придністров’ї.

-   А як нам повертати Донбас і Крим, якщо там стільки людей із "зламаними" мізками?

-   Ми з історії знаємо, що всі території постійно до когось переходили. Але покоління змінюються,  а земля залишається. Територія Донбасу буде існувати і через 10 років, і через сто, а люди будуть народжуватися нові.

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя

Loading...
Loading...