Страуси і піщані кар’єри: Як переселенка розвиває зелений туризм в зоні АТО

Під час війни Яна з сім'єю переїхала з Донецька у село Крива Лука і наразі намагається перетворити новий дім на туристичну Мекку. А ще, разом з активістами, змінює уявлення про українське село. Синиця розповіла Depo.ua про найкрасивіші місця Донеччини, про ряд мистецьких проектів, які вже вдалося започаткувати, і те, як її край оговтується після війни.

- Яно, чому вирішили перебратися саме в Криву Луку?

- Це трапилося у 2014 році, коли бойові дії перемістилися зі Слов'янська в Донецьк. Я хотіла захистити своїх дітей від війни, тому ми виїхали в Криву Луку (за 120 км від Донецька – ред.). Тут у мене була дача. Ми не думали, що все затягнеться так надовго. Розраховували повернутися додому – і в мене, і у чоловіка в Донецьку бізнес. Але цього не сталося… Цілий рік я думала, що робити, аналізувала, де я можу себе проявити. А оскільки раніше займалася туризмом, вирішила продовжити свою справу тут – показувати людям красиві місця, робити цікаві програми. Подавати всі наші об’єктом під цікавим соусом квестів, оригінальних інтерактивних екскурсій, творчості. 

Але було зрозуміло, що для цього територію теж треба облаштовувати. Місця у нас красиві, але інфраструктура слабка. І от ми  - я і група активістів-переселенців, працюємо над тим, щоб зробити територію комфортною.

У лютому я як підприємець виграла грант на проект "Туристичне село Крива Лука" і ми намагаємось його просувати.

Фото: Дмитро Балховітін

- Місцеві мешканці легко підключилися до ініціативи?

 - Насправді важко подолати недовіру до влади – довести, що не повсюди зрада, не всі погані. Спочатку тобі говорять "не піду, не хочу, не буду, всі крадуть". Але переселенці стали прошарком між владою і мешканцями. Люди почали нам  вірити. Ми побудували діалог на позитиві. У мешканців різні настрої, але всі згодні, що живуть в одному з найкрасивіших місць у країні. І от ми зробили виставку фотографій Кривої Луки. Неочікувано зібрався аншлаг. Жодних накритих столів, тільки фотографії. Люди залишались надовго, спілкувались. Приїхали гості з інших міст.

А вчора ми отримали підтвердження від Програми розвитку ООН про те, що наша нова виставка буде підтримана і профінансована. Там будуть знімки красивих місць всієї області на листах великого формату. Спершу її представлять в Краматорську, потім плануємо Київ, Івано-Франківськ, Чернівці. Хочеться змінити точку зору про регіон, а світлини покажуть і людей, і природу в позитивному ракурсі.

 

КРИВА ЛУКА ПОТРАПИЛА В ЕПІЦЕНТР ВІЙНИ

- Мабуть, у краї ще чутні відголоски бойових дій…

- Так, це важка тема. Дуже постраждав наш заповідник Крейдова Флора. Там багато вирв, ровів, знарядь. Місяць тому знаходили останки. Вздовж дороги вже три місяця працює група з розмінування. Кожного ранку приїжджаєш і це бачиш. Мрієш, прийде день, коли можна буде знову гуляти безтурботно де-завгодно.

Періодично приїжджають хлопці-бійці, які втратили тут своїх друзів. Загиблим воїнам у нас поставили пам’ятник на повороті на Криву Луку.

- У 2014 тут було гаряче…

- Так, тоді  Крива Лука потрапила в епіцентр подій. Вівся перехресний бій, а село було посередині. Воно знаходиться у низині, тож через нього літали знаряддя, а люди проводили більшу частину часу у підвалах. Виїхати було неможливо, у певний момент відрізали дорогу. Постраждало багато будинків… Хоча зараз дахи і вікна вже відновили. Підірвали міст через Сіверський Донець, але зараз ремонтують. Обіцяють впоратися до Нового Року.

- Люди психологічно вже оговтались?

- Атмосфера і зараз тривожна. Життю нічого не загрожує, але підвищення цін, всі ці політичні вистави бадьорості не додають. Ми ж завдяки заходам намагаємося втовкмачити: треба виходити на вулиці і покращувати життя своїми силами.

Минулого тижня дівчата організували групу фітнесу - люди відволіклися від турбот, прийшли на заняття. Для села – це вже досягнення.

Влітку зробили грандіозну роботу – почистили пляж. Насадили дерева, завезли пісок, поставили мішечки для сміття. До нас вже приїжджали відпочивати з Бахмута і Краматорська. Хочемо розбити кемпінг, перетворити пляж на популярну зону відпочинку.

Вже зробили з нашого Будинку культури Центр активності. Провели опалення, проводимо заходи. З весни зробимо план на кожен тиждень.

У ОДЕСИ І ЛЬВОВА БУВ СВІЙ ОБРАЗ, А ДОНЕЧЧИНА АСОЦІЮВАЛАСЯ ЛИШЕ З ШАХТАМИ

- Туристи в село вже приїжджають? Вдається заробляти гроші на проекті?

- Після того, як почали розповідати про проект у соцмережах, нами зацікавилися. Приїжджали подивитися, погуляти. Замовляли фототури, одноденні екскурсії, квест по території.  Але запрошувати групи ми плануємо з весни, коли облаштуємо для цього кілька хат.

- На фотомистецтві у ваших планах особливий акцент

- Так, мій найближчий колега Леонід Довгий раніше жив в Макіївці, керував фотошколою, був відомою людиною в місцевому товаристві. Наразі він і проводить фототури. А ще з допомогою місцевої влади він організовує фотошколу. Залишилось купити лише освітлювальне обладнання.

До речі, Леонід, як і я просто приїхав на дачу, а згодом дачу перетворив на ферму. Він висадив город, розводить декоративних курей – це буде наша перша еко-ферма. Будемо приводити людей, коли все облагородиться.

Леонід Довгий з кицькою Марго

- Може, будуть ще освітні програми?

- Так, скоро у нас з'явиться майстер-гончар – шукаємо людину, яка організує роботу з керамікою. Ми хочемо гончарний, художній клуб, цент вишивання – щоб люди приїжджали до нас в гості, як у місце, де можна розслабитися. Погуляти з жінкою, яка знається на травах і ягодах, подивитися красиві місця, пофотографуватися, поліпити глечики, порибалити. Плануємо, щоб до нас возили дітей на канікули.

Фото: Леонід Довгий

- Читала, у вас гостювали діти з прифронтової зони

- Так, історію тошківців я випадково побачила на Facebook. Тошківка-1 знаходиться на Луганщині, на лінії розмежування, там неспокійно, лунають постріли. Але попри це діти ходять займатися в мистецький клуб "Маяк" – співають, танцюють. Приїзд до нас став для них цілою подією, адже за межі власного села вони не виїжджали. Показали наші найкрасивіші місця – найбільше їм сподобалося на страусиній фермі та у лісному господарстві. А потім вони дали дорослим невеликий концерт. Резонанс з того вийшов чималий. Раніше у клубі займалося 25 людей, а зараз – вже 40.

- Які місця в околицях Кривої Луки вважаєте найцікавішими? Куди водите туристів?

- Наша перлина – це заповідник Крейдова Флора. Відділення українського Степового заповідника. Там вражаючі залишки крейди, яким близько 90 млн років, адже раніше тут бушувало море. Хоча зона заповідна, і вільно гуляти тут не можна. В околицях чудові мальовничі панорами. В Ямполі знаходиться страусова ферма. Вона дуже постраждала під час бойових дій, але зараз керівник поставив собі за мету організувати тут один з найпопулярніших в Європі зоопарків. Дуже цікава екологічна тропа в Ямпільському лісництві – вона красива і доглянута. В сусідньому селі Озерне є блакитні озера, по-місцевому - Бакаї. Це в минулому піщані кар'єри, наповнені водою. Особисто мені тут відпочивати цікавіше, ніж на морі.

- Як думаєте, чому Донеччина до початку АТО не вважалася привабливим туристичним центром?

- Справді, у нас був не найбільш розвинений в туристичному плані регіон. У Львова, Одеси, Карпат завжди був свій образ. Коли ж йшлося про Донеччину, всі згадували лише промисловість. Шахти, терикони і все. Над цим треба було більше працювати, інакше подавати регіон. Адже у нас є море, ліси, печери, луки… У краю унікальна геологічна історія – поклади крейди, граніту...

Хоча після "Євро-2012" у людей з'явилося уявлення,  що у нас купа красивих цікавих місць. З Донецьку почали організовувати одноденні екскурсії. Приїжджало багато гостей з інших регіонів. Приходили з наметами, рюкзаками. Самостійні мандрівники почали досліджувати Донеччину. Якби не війна, все продовжувало б розвиватися.  

-  Плануєте організовувати тури для людей з інших регіонів України?

- Зараз моє завдання – зробити так, щоб люди з найближчих міст почали сприймати Криву Луку як місце, де можна провести вихідний. Що ж до туристів з інших куточків країни – я теж про це думаємо. Наразі ми викликаємо цікавість лише як територія бойових дій, і не хочеться, аби цим обмежувалося уявлення про край. Але всьому свій час.