Справжні солдати. Віктор Коваленко: Викинув з церкви череп і побратими перестали гинути

Depo.ua продовжує цикл публікацій про українських бійців, які активно ведуть сторінки в соцмережах.

Журналіст із Кривого Рога Віктор Коваленко був призваний до лав ЗСУ у серпні, а в зону АТО потрапив 20 грудня: його 40-й окремий мотопіхотний батальйон змінив за ротацією 25-й батальйон "Київська Русь".

Селфі на фоні БМП в бурульках

Коли "сорокова" зайшла у Дебальцево, там ще не було котла, тривало відносне перемир'я, але з середини січня там почалося пекло, яке врешті отримало назву "Дебальцевський котел". Увесь час, до 18 лютого, коли батальйон виходив з Дебальцевого, Віктор вів щоденник, розповідаючи про армійське життя.

Наразі у його сторінки в "Фейсбуці" 2,3 тис. друзів та 582 підписника, а польові нотатки, що отримали назву "Дебальцевский щоденник" наразі читають та коментують сотні українців.

"Я за освітою журналіст, все життя стараюся писати про все, що бачу, до того ж для мене як для цивільної людини армія - то нове. І я старався закарбувати в пам'яті та занотовувати все, що відбувалося, - розповідає він про те, як надумав вести свій щоденник.

Лютий, Дебальцеве. Після обстрілу з "Градів"

НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯВ, ЩО БУДЕ НАСТІЛЬКИ СТРАШНО

За словами Віктора реальні бойові дії дуже відрізнялися від того, що він собі уявляв - виявилось, що це набагато страшніше.

"Перші два місяці коли ми тільки тренувалися в навчальному центрі, я собі не уявляв, наскільки це може бути страшно, - розповідає він. - Тоді я просто не усвідомлював всю небезпеку і це мені навіть допомогло - я не злякався настільки сильно, щоб це мене паралізувало. Не усвідомлював небезпеки, через те менше боявся і в мене була твереза голова. Це головніше на війні - долати страх і боротися із своїм страхом".

До зони АТО у нашого візаві не було військового досвіду: ще в університеті він закінчив військову кафедру, працював журналістом, пройшов шлях від репортера до редактора, працював ведучим новин на телебаченні, першим заступником головного редактора на радіо, в Каліфорнійському університеті "Берклі" вивчав соціальні мережі та інтернет-технології. Але незважаючи на цивільну спеціальність та брак військового досвіду коли прийшла повістка, "бігати" не став.

"В мене не було бажання ховатися, та й підстав нема, я здоровий і ще молодий. Не хотів діставати якісь довідки, паплюжити собі репутацію", - пояснює він.

СИН НЕ ДУЖЕ РОЗУМІЄ, ДЕ ТАТО

Із дружиною Віктору пощастило: дізнавшись, що чоловік йде воювати вона, звісно, засмутилася, але не стала заперечувати та влаштовувати істерики. Більш того, в США, де жінка зараз мешкає із їхнім сином, вона організувала волонтерський рух, діставала каски, бронежилети, наколінники - забезпечила обладунками не тільки чоловіка, а й дев'ятнадцять його побратимів.

"Хочу обійняти дружину і сина, - розповідає він про свою найбільшу мрію. - Я дитину не бачив вже півтора роки. Спілкуємося по скайпу і кожного місяця це стає все важче. Він не дуже розуміє де тато, чому до нього не можна доторкнутися. Чотири роки моєму хлопчику. Він зараз вже більше англійською балакає, але знає українську і все чудово розуміє. Коли ми будемо разом, син у нас буде двомовний".

Друга велика мрія Віктора - повернутися у журналістику. Останні півроку до мобілізації він займався конструюванням сайтів, а наразі відчув, що скучив за творчістю. Де буде працювати, ще не знає, але хоче роботу, "яка була б корисна і приносила нормальні гроші і задоволення".

ВСЕПРОПАЛЬЩІК = ТРОЛЬ

Як боєць і фахівець у соцмережах Віктор каже, що все, що ми пишемо на своїх сторінках у "Фейсбуці" має великий вплив на армію, тож треба тричі подумати перш ніж волати "ганьба", "зрада" та "нас зливають".

"Коли хлопці на лінії фронту заглядають в Інтернет, а там паніка - це їх деморалізує. Вони ж очікують на підтримку, на те, що в них вірять, а коли бачать, що за їх спинами у тилу всі тільки сваряться та постійно чимось незадоволені, зникає бажання захищати таку громаду, - пояснює Віктор.

Так званих всепропальщиків він вважає одним з різновидів тролів, що працюють на руку ворогу.

ЗІРКОВИЙ ЧАС БАТАЛЬЙОНУ

На Великдень батальйон мав варені курячі яйця, але не мав змоги зробити крашанки - фарби не булою. А святкового настрою хотілося. Тож, яйця підписали вручну.

" Та світлина у "Фейсбуці" півтори тисячі лайків зібрала, ми стали дуже популярними, - згадує Віктор. - Яйця нам привезли волонтери. То страшне, скільки тоді всього навезли, і пасок, і яєць! Ми пригощали хлопців з інших підрозділів".

"ПАРАША" НАС ЗДАВ

У Дебальцевому бойовики під час щоденних обстрілів намагалися деморалізувати українських бійців за допомогою мобільного зв'язку: через запозичені в спецслужб Росії пересувні станції мобільного зв'язку надсилали смски.

"12 лютого в день підписання нового мирного плану в Мінську на мій мобільний, прийшло смс: "Параша (Порошенко) нас здав. Треба його на вила!" Інше повідомлення, що прийшло на початку лютого, звучало приблизно так: "Ротний втік в Краматорськ. Ми теж звалюємо цієї ночі", - згадує Віктор.

Номери відправників цих смс були недійсні, а самі сеанси подібного зв'язку тривали від 5 до 10 хвилин, під час яких було неможливо ані самому відіслати смс ані зателефонувати.

Іноді, розповідає наш співрозмовник, хлопцям забороняли користуватися мобільними телефонами, адже коли сто людей включає телефони, противник може побачити скупчення особового складу та вдарити по позиціях. Але ж за кожним не прослідкуєш: все рівно бійці включали, влазили на пагорби та дзвонили родичам.

КОЛИ БАТЬКІВЩИНУ ЗАХИЩАЄШ, ВБИВСТВО НЕ Є ГРІХОМ

Віктор - віруюча людина, прийшов до Бога десь сім років тому, греко-католик. Тож, коли йшов до війська, хвилювався, що доведеться вбити людину. Але старався на цих думках не циклитися.

"Я не нагнітав у собі страх, що мені можливо доведеться когось убити. Як доведеться, це ж війна, є ворог, що ж робити... Інакше він мене вб'є, - міркує він. - Потім, коли із священиками розмовляв, вони мені пояснили, що коли ти захищаєш Батьківщину, то воно не є гріхом. Коли ти йдеш і навмисно вбиваєш невинних людей - то є гріх".

У Дебальцевому Віктор привів до ладу дещо занедбану капличку, яку зробили в одній з кімнат на другому поверсі попередники з 25-го батальйону.

Під час прибирання знайшов чорний брелок для ключів у вигляді черепа і одразу ж його викинув. Після цього та того, як в каплиці знову залунала щоденна молитва, бійці перестали гинути - принаймні упродовж наступних десяти днів.

"Хлопці не знали навіть як молитися. Коли їм було важко я їм розповідав, як це робити", - каже Віктор.

Досьє depo.ua:

Вік: 43 роки

Місце народження: Кривий Ріг

Місце проживання до війни: Київ

Сімейний стан: 6 років офіційно одружений, має сина

Спеціалізація: офіцер управління з цивільно-військових відносин

Попередня служба в армії: військова кафедра, лейтенант

Час демобілізації: серпень. Наразі батальйон розформовують тому що 80% особового складу в травні демобілізується.

Читайте також: Справжні солдати: оператор Дмитро Двойченков хоче змінити уявлення про армію.

Справжні солдати: Інженера Вадима Вовка вразив пофігізм людей в АТО.